Чому колядування вважалося “пережитком”, де стояла головна міська ялинка і про що жартівливі донбаські колядки.
В ніч з 13 на 14 січня дехто в Україні святкує Старий новий рік. Це не релігійне і не державне свято, тому дата його святкування не посунулась.
З 13 на 14 січня наші батьки, бабусі і дідусі збиралися сім’єю за накритим столом. Але якщо раніше на Старий Новий рік було прийнято посівати, бо він збігався з Маланчиним днем та святом Василя, то за новим церковним календарем ми робимо це вранці 1 січня.
Старий новий рік перестав бути актуальним для більшості українців, але сьогодні КУСТ згадує, які новорічно-різдвяні традиції були у Дніпропетровську і на Донбасі до та після Другої світової.
Про мандарини, імперську Снігуроньку і посівання у нашому місті розповідає культурологиня Дніпровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького Наталя Лісовець.
У новітньому радянському місті непотрібне колядування
У післявоєнний період Новий рік остаточно закріпився як центральне свято, трохи посунувши Різдво. Тоді у моду увійшли масові гуляння біля міських ялинок, які ми пам’ятаємо: зустрічі з Дідом Морозом, катання на санчатах з кіньми, світлини на пам’ять і Новий рік у компаніях.
1950 рік. Фото з фейсбук-спільноти "Город на трёх холмах".
"Але святкування у Дніпропетровську та інших містах області суттєво відрізнялося. Дніпропетровськ був новітнім радянським закритим містом, що передбачало впровадження певних нових міських правил. Дотримання українських традицій вважалося пережитком (наприклад, те ж саме колядування) та не практикувалося місцевими жителями", – говорить Наталя.
Кардинально інша ситуація була у селах області, де мешканці навпаки намагалися дотримуватися традицій.
"Тут важливо, що у період 1950-60-х на терени нашої області активно переселяли українців, які проживали в тих регіонах, що потрапили під радянську окупацію в 1939 році. І попри репресії та систематичне винищення українців на Дніпропетровщині, все ж таки значна частка населення складалася саме з представників українського етносу", – пояснює Наталя.
Лемки на Донбасі
До речі, сто років тому населення українського сходу також складалося переважно з українців. А ще з переселених з Крима греків, євреїв за межею осілості, з європейських підприємців та колоністів, яких приваблювали пільги та ресурси, з колишніх російських селян, які ставали працівниками на нових європейських виробництвах. В роки відновлення української незалежності тут мешкали також нащадки переселених з західних регіонів етнічних українців Польщі та Словаччини. Про це на своїй сторінці пише Наталя Михальченко, авторка книги "Гід на схід" і проєкту uatravels.
Цікаво, що у Бахмутському районі жили нащадки карпатських бойків і лемків. Після Другої світової, у 1951 році, радянська влада передала Польщі карпатське село Ліскувате, а його жителів переселили у Донецьку область.
У селі Званівка Бахмутського району до повномасштабного вторгнення діяв культурно-просвітницький Лемко-центр, організований місцевим жителем у своєму домі. Так, переселенці з Карпат з 1951 року і до сьогодні зберігали у Донецькій області традицію ходіння з Різдвяним вертепом.
Вертеп «Лемко-центру» у с. Званівка Бахмутського району. Фото: Олександр Рукін.
У коментарях під постом про традиції українського сходу користувачка з ніком oleksandraua згадує, як у Кіровському районі Донецька наприкінці 80-х вона ходила у гурток "Українська щедрівка" і брала участь у Вертепі. "Це було доволі шароварно, але було", – пише Олександра. А Мирослава Бугаренко згадує, як наприкінці 90-х вона маланкувала у селищі Білокурахине Луганської області. Це раніше робили якраз 13-14 січня.
Як колядували, щедрували і посівали
"У нашому регіоні прийнято було посівати на Новий рік. Ця традиція, незважаючи на релігійний контекст, безперервно побутувала на Дніпропетровщині. У нас посівали зерном хлопчики або чоловіки у перший день Нового року, а от на теренах Західної України посівали на Василя, 14 січня. Існувало уявлення, що для вдалого року першим гостем у новому році має бути саме чоловік. Для мешканців Дніпропетровська це була цікава забава в перший день нового року – запрошувати когось для посівання", – говорить Наталя.
1985 рік. Архів Наталі Даневої.
У нашому місті родини поділялись на ті, що посівали на Новий рік і ті, що на Старий новий рік. Щедрували всі 13-14 січня.
Колядки в усіх регіонах умовно поділяли на релігійні і більш світські. Окремо стояли жартівливі. Одну з таких дослідники записали в селі Іскра Великоновосілківського району Донеччини:
Що в пана, пана собака п’яна,
Сидить на грубі, вискалив зуби,
Сидить на лужку, задрала нужку
А в дядька, дядька під вікном ямка
Дядько скрутився, в ямку скотився.
А дядина тягла, да й собі лягла.
Поздоровляєм з щедрою кутею!
Якщо вас цікавить фольклор Донбасу, рекомендуємо звернути увагу на донецький гурт "Дивина", який займається його популяризацією.
"Сороміцькі пісні є важливою складовою українського фольклору, – пояснює Наталя Лісовець. – Проблема нашої області в тому, що місцеві не були зафіксовані. В експедиції 2021 року знайшли пані у Миколаївці, яка співає такі пісні. Втім вони відносяться до весільної обрядовості".
Дід Мороз та імперська Снігуронька
"Дід Мороз та Снігуронька були впроваджені у радянські методички у 1937 році для мінімізації впливу церкви та різдвяних традицій. Авторами цього проєкту були дитячі письменники Сергій Міхалков та Лев Красіль. Радянська антирелігійна пропаганда була спрямована на спаплюження образу святого Миколая як пережитку буржуазії. До речі, спершу Дід Мороз був дуже схожий на Миколая, пізніше нагадував Санта Клауса. Власне, на радянських листівках ми можемо бачити обидва варіанти. Якщо Дід Мороз – це суто радянський конструкт, то Снігуронька мала імперське коріння. У 1873 році російський драматург Олександр Островський створив п'єсу "Снігуронька", втім популярним цей образ зробив композитор Максим Римський-Корсаков завдяки однойменній опері. Ялинкова іграшка Снігуронька стала невід'ємним атрибутом різдвяних свят. Але у період антирелігійної пропаганди у 1920-х Снігуронька була під забороною. Потім її "реабілітували" як персонажа новорічних програм.
Новорічна ніч 1963 року у Дніпропетровську. Архів Олени Присягіної.
Десь з 1950-х фігурка Діда Мороза була невід'ємним атрибутом новорічних свят. Ставили її під ялинкою. Спершу фігурки робили з пап'є-маше, згодом – з вати. У 1970-ті активного розповсюдження набули пластикові фігурки Снігуроньки", – розповідає культурологиня.
"Ялинки у нас почали ставити з кінця 1930-х. До цього ялинка вважалася різдвяним символом, тому була під забороною. А от наприкінці 30-х років з'явився Дід Мороз із Снігуронькою та новорічною ялинкою. Пізніше, у 1970-х, ялинки вже прикрашали скляними іграшками, іграшками в техніці ватної скульптури, цукерками та власними іграшками з вати, шишок та паперу. До речі, в цей же час почали виготовляти пластикові мініатюрні ялинки (заввишки 30 см), які продавалися з набором іграшок для оздоблювання. Зазвичай такою ялинкою прикрашали серванти і телевізори".
Звідки олів‘є і мандарини
Якраз з 1960-х утвердилася радянська модель святкування Нового року у компанії друзів та родини під олів'є, шампанське та музичний супровід телепрограми "Блакитний вогник" (транслювалася з 1962 року). Саме "Блакитний вогник" сприяв утвердженню нових ритуалів – загадування бажань під бій курантів, обміну подарунками, очікування звернення Президента тощо.
1941 рік. Архів Володимира Хаммера.
Повернімося до новорічного столу. Історик Микола Маркевич, описуючи звичаї українців на зламі 19-20 століття, зазначав, що напередодні Нового року господині готувалися до Щедрого вечора:
"Накануне Нового года, каждая хозяйка приготовляет кныши, пироги, колбасы, начиненные гречневой кашей, и вареники. Этот вечер называется богатым или щедрым. Вечером хозяйка ставит на стол все съестное, засветив свечу перед образами, накурит ладаном и попросит мужа исполнить закон. Муж садится напокути, т. е. в углу под образами – это старшее место; пред ним куча пирогов; зовут детей, они входят, молятся и спрашивают: "Це ж наш батько?", не видя будто бы его за пирогами. "Хиба вы мене не бачите?". "Не бачимо, тату!". "Дай же, Боже, щоб и на той год не побачылы". Тут он раздает детям пироги. Между тем мальчики толпою ходят по дворам и под окнами изб поют щедривки".
Маркевич описує Київську губернію, втім даний звичай з пирогами у селах Дніпропетровщини також побутував. На Багатий вечір готували 12 страв (символізують 12 апостолів Ісуса Христа), включно з кутею, яку робили з очищеної пшениці. З приходом комуністичної влади, а особливо в сталінські часи, пшеницю масово вилучали для продажу за кордон, тому на початку 40-х років кутю починають готувати з рису.
Новорічне меню мешканця Дніпропетровська складалося з дороговартісних продуктів. Міщани могли собі дозволити поласувати запеченими молочними поросятами, рульками, шоколадом та навіть іспанськими мандаринами (зовсім трішки).
З приходом комунізму святковий стіл суттєво побіднішав і в плані наїдків, і в плані посуду.
1960 рік. Архів Ніни Полякової.
"За спогадами бабусі мого чоловіка, була проблема із посудом у післявоєнний період, – говорить Наталя. – Багато людей втратили домівки та нажите майно під час Другої світової війни. Виробничих потужностей спершу не вистачало, тому рятувалися тим, що купували вживаний посуд дореволюційного періоду. Основу святкового столу складали різноманітні соління, заливне, мандарини з Абхазії, тушковане м'ясо з картоплею".
В 1950-ті радянська влада намагається популяризувати образ успішної індустріальної країни, тому на столах дніпропетроців масово з'являються ризькі шпроти, спрощений варіант салату олів'є, мімоза та оселедець під шубою. Щодо канапок з ікрою, про які так гордо розповідають прихильники СРСР, то їх собі мало хто міг дозволити. Споживали кабачкову ікру домашнього виробництва. Мандарини стали невід'ємними новорічними смаколиками. Втім, соління надалі залишалися популярними. До прикладу, за спогадами мешканців міста, у 50-90-ті на Нагорному ринку був великий вибір солінь у бочках: квашена капуста, огірки, помідори, баклажани та особливо популярні яблука.
Потрібно розуміти, що в СРСР був постійний продуктовий дефіцит. Дефіциту не було лише в московських магазинах, туди і їздили дніпропетровці за бажаними товарами.
Є окремі дослідження ось цієї радянської травми і того, як це відобразилося на українцях. Зокрема, в традиції накривати здоровенні столи, які перенаповнені їжею.
Рекламний плакат московського магазину з новорічними продуктами.
Де гуляли дніпропетровці?
Ключовою локацією була центральна ялинка на площі Карла Маркса (нині Яворницького) біля ЦУМу, туди з'їжджалися всі мешканці міста. Там проходили масові заходи – катання на санчатах, зустріч з Дідом Морозом; люди робили фото біля ялинки. На цьому місці у нас досі встановлюють ялинку.
Встановлювали їх і в міських парках – Чкалова (Глоби), Калініна (Пам'яті та Примирення), Шевченка. Але там були лише фотозони без культурної програми.
