З об'єктивом на візку: історія фотографа з інвалідністю Розмови

З об'єктивом на візку: історія фотографа з інвалідністю

Не любить, коли його жаліють, вважає Дніпро інклюзивним, а його незвичайне хобі фотографувати очі дніпрян. Жені Волокиті 24, і ось уже більше п'яти років він на візку.

Ми поговорили з ним про фотографію, доступність Дніпра і ставлення оточення до людини на візку. Ще тут буде експеримент: журналістка КУСТа перед об'єктивом Жені. Що з цього вийшло? Читайте далі.

Інклюзивність Дніпра

Він просить зустрітися біля "Мост-Сіті", щоб разом дістатися до Прибережного скверу. Спритно маневруючи між людьми, підлаштовується під мій крок. Під час прогулянки розповідає: крісло колісне для нього не проблема, адже є бажання рухатися.

Женя часто користується громадським транспортом. Вибирає низькопідлогові автобуси.

"Коли мені треба в центр, то їду одним автобусом – 38. Якщо, наприклад, Тополь-3 або яхт-клуб" Січ ", то тут двома автобусами доводиться. Дуже рідко користуюся послугами таксі, але це теж не проблема: пересаджуюся в машину, розповідаю водієві, як скласти візок, і він його кладе на заднє сидіння або в багажник. Буває, що хочу прогулятися тоді транспортом не користуюся".

Женя звик гуляти набережною. Він знає, де покриття краще, де гірше. Знає, де є з'їзди замість бордюрів, а де треба докласти зусилля, щоб подолати бар'єр. Лише в двох місцях сам не впорається: в одному місці просить по допомогу, в іншому я сама розумію, що варто підштовхнути коляску, щоб вона проїхала по камінню.

Женя і Наташа у сквері Прибережному - готуються до зйомки.

"Я був у реабілітаційному центрі в Модричах Львівської області. Завдяки заняттям там місто для мене більш ніж пристосоване. Так, у якихось місцях потрібна допомога людей: прошу перетягнути або підштовхнути. Але в цілому місто доступне на 8 з 10".

Жалість оточення

На візку Женя вже більше п'яти років. У хлопця було викривлення хребта. Лікарі говорили, що на нього чекає або операція, або летальний кінець. Хірургічне втручання було невдалим, і йому довелося сісти у крісло колісне. Хлопець говорив собі, що не буде до нього звикати.

"Лікарі почали заспокоювати, що я незабаром встану. Дійсно, спочатку були зміни і поліпшення, а потім усе припинилося. Я перестав працювати над тим, щоб рухатися самому, через два з половиною роки. Занепав духом. Я можу працювати над чимось, якщо є хоч найменший вихлоп. Якщо я цього не бачу, я відразу згасаю".

Женя не терпить, коли його жаліють через візок. Хоче, щоб до нього ставилися, як до будь-якої іншої людини.

"Я говорю: жаліють слабких – захоплюються сильними. Жаліють я відразу перестаю спілкуватися з людиною. Перестає продовжую. До мене так ставитися не треба".

Фотограф Женя Волокита

Максимальну віддачу Женя отримує від фотографії і постобробки. Почав цим займатися вже після операції. Хлопцеві подобалася одна дівчина, але він не знав, як привернути її увагу. Запропонував обробити її фото, і вони вийшли непоганими. Потім узявся за фотографії подруг. Згодом зрозумів, що подобається не тільки обробка, а й сам процес фотографування.

"У інстаграмі за гео шукав акаунти людей, яким цікаво було б фотографуватися. Пропонував свої послуги. Так потроху набирався досвіду".

Зараз Женя без фотоапарата на вулицю майже не виходить. Йому подобається ловити незвичайні деталі навколо себе. А два роки тому почав фотографувати очі жителів міста. Виглядає тих, хто нікуди не поспішає, і пропонує зробити фото. Хлопець каже, що, незважаючи на трохи дивну пропозицію, мало хто відмовляється.

У його колекції вже більше ста фото очей.

Хобі

Ми з Женею заздалегідь обговорили, якими будуть фото, він допоміг підібрати одяг, локацію теж вибрав сам. Сквер "Прибережний" в середині дня, щоб було менше людей, адже рухатися на колясці під час зйомки не дуже зручно. Він постійно під'їжджає, від'їжджає, нахиляється – все, щоб зловити той самий кадр.

"Мобільність майже несумісна з кріслом колісним. Тобі треба відійти назад, щоб зробити портрет, а ти не можеш. Адже візок треба зняти з гальм, відкотитися назад, сфокусуватися. Ти просто втрачаєш момент, час, кадр".

Він радить, як краще стати або сісти, щоб мати гарний вигляд у кадрі. Єдине – я намагаюся не сильно рухатися, щоб Жені було простіше ловити кадри.

Щоб зробити фотографію трохи знизу, Женя нахиляється і опирається однією рукою на землю.
Женя Волокита у процесі фотозйомки.

"Коли людина починає рухатися, тікає від тебе або різко наближається, стає складно. У студії ти ще можеш це контролювати, але на вулиці – ні. Тут узагалі багато факторів, які можуть зіпсувати фотографію. Сонце вийшло – потрібні одні налаштування, сонце сховалося – інші ".

Свої фото Женя викладає в інстаграмі. Але до кожної роботи ставиться критично. Каже, що краще б усе перезняв.

"Десь мені не подобається кадрування, десь кольори. Навіть зараз я рідко проводжу фотосесії, тому що вважаю, що у мене мало досвіду".

Женя радить, як краще стати або сісти, щоб мати гарний вигляд у кадрі.

За годину у Жені на фотоапараті кілька сотень фото. Каже, що в принципі задоволений своєю роботою. Останніми хлопець знімає наші очі. Не тільки мої – просить попозувати і фотографа. Після обробки вони поповнять колекцію.

Женя Волокита фотографує очі своєї моделі.

Зараз Женя активно веде соцмережі. Тут можна подивитись на очі жителів Дніпра, тут – інші фото фотографа, а це особиста сторінка. Також хлопець розвиває тік-ток, де ділиться лайфхаками своєї роботи.

Женя вже обробив фото Наташі, и ми обрали декілька:

Наташа Куліді в об'єктиві Жені Волокити.
Наташа Куліді в об'єктиві Жені Волокити.
Наташа Куліді в об'єктиві Жені Волокити.

Поділитися: