Театральний сезон 2019: "Крик" — КУСТ
Театральний сезон 2019: "Крик" Інтерв'ю

Театральний сезон 2019: "Крик"

Щоб не забруднитися, надіває білий халат. Карабкається під саму стелю, поки високу драбину притримують з обох боків. Викручує кріплення ліхтаря.

– Може, тримати палкою, щоб люстра не крутилась? – пропонують знизу. 

– Ні, не потрібно.

Хвилина-дві-три. Кріплення не піддається. Зітхає. 

– Тут дуже довга різьба, поки її скрутиш. Мабуть, з пів метра. І на всіх таке. Руки болять...

Знизу пропонують підмінити. Та чоловік у халаті відмовляється. 

– Я сюди вас не пущу. Голова піде колом і все.

Щонайменше через десять хвилин кріплення піддається – ліхтар можна міняти. Нарешті чоловік спускається з драбини. Коментує:

– Люстру з ліхтарями не можна низько опускати, бо пообриває всі дроти. Це такі умови, у яких просто я не знаю, як можна ставити...

За кілька днів до нового сезону у театрі "Крик" робота не зупиняється. За літо перетягнули частину крісел, почистили залу, куліси, замінили дроти, поновили фарбу на декораціях. Зараз займаються освітленням. 

– Лампа накрилась – лізеш... Лазити по драбинах у моєму віці!.. А люстра не розрахована на те, щоб її опускали. Вона розрахована, щоб раз у рік-у п'ять пил зняти. У нас не так, як у інших театрах – автоматично опустили, поправили, направили. Машинерії ніякої, та вже ніхто і не зробить. Освітлювальному пульту 27 років! Ми його підремонтуємо. Бо купити нове таке ми просто не можемо.

Він не ходить – літає театром. Як дзиґа. З одного кутка – в інший. Півгодини знаходить і для нас. Всаджуємося на крісла, щоб поспілкуватися з Михайлом Мельником – керівником театру одного актора "Крик". 

Поза сценою

Основна частина роботи Михайла Мельника не на сцені, а поза нею. Роботи вистачає у будь-яку пору. Та складніше все ж у холоди – приміщення не опалюється, тому доводиться підігрівати. Ще й покрівля підтікає. 

Ото там промокло (показує на частину покрівлі). Починає капати. Я одразу міркую, що робити. У мене ж вистава. Швидко шукаю якусь вудку з підставною трубкою та пляшечкою. І я розраховую, що цієї пляшечки вистачить на виставу, щоб потім через драбину витягнути назад. 

Цього року ОСМД полатав дірки у будівлі, тому Михайло Мельник сподівається – капати на глядачів не буде. Він уважно слідкує за приміщенням, яке орендує. Його робочі дні – четвер, п'ятниця, субота та неділя. Та якщо потрібно – можна домовитися попрацювати і на початку тижня. Каже, пощастило з орендодавцями – завжди йдуть назустріч. 

Я безмежно вдячний архітекторам, що вони тримають наш театр. Вони не беруть багато. Вони розуміють, що я тримаю тут все в порядку. Я це все чищу. І навіть сходинки будуть відремонтовані, – посміхається.

У серпні Михайло Мельник разом з помічниками клав цеглу на ґанку. 

Ви не уявляєте, з чого робиться мистецтво. І якби я витратив своє життя на мистецтво, а не на рішення побутових проблем, було б уже 30-40 вистав. Не гірших, а кращих. А я витрачаю свої сили, енергію на те, щоб побороти обставини, у яких знаходжусь.

Коли прем'єра?

Нині у репертуарі театру 5 вистав: "ДИКИЙ", "Непізнані", "Сонце в очах твоїх...", "Табу" та "Гріх". Цього року прем'єри не буде. Хоча дуже хотілось. 

Найбільша проблема для мене – навіть біль – це знайти матеріал для наступної постановки. Звісно, міг би і не ставити нічого. У нас більше мільйона людей, а якщо вважати, що приїздять на перегляди зі всієї країни та навіть з-за кордону, то сенсу ставити і немає. Але я все одно паралельно думаю. Придивляюсь. Думали над одним матеріалом, над іншим. Немає матеріалу для постановки.

Все, що я ставлю, я намагаюсь пропустити через своє розуміння, через свій погляд, свої вподобання, свою любов, свою ненависть. І все-все-все. Ненависті в мене залишається все менше, залишається тільки любов. Навіть коли я говорю про якісь противні речі.

Що мучить? 

У Михайла Мельника завжди повні зали. На вистави ходять глядачі різного віку. Сидять як на стільцях, так і у проході. І залишають сотні, тисячі, десятки тисяч відгуків. 

Колись мені страшенно хотілось, щоб до мене приходив глядач, були переповнені зали. А тепер думка то все одно заповзає, що прийде якийсь день, що ті глядачі, які по сто разів приходили сюди, для них це ж світ цілий. І в один день їм скажуть, що це все... І це назавжди. Не так, що він через тиждень вийде. А назавжди. А я ж їх люблю. І коли ти любиш їх, думаєш, а що зробить? Ну що зробить? Погану виставу? Щоб сказали: "Спікся Мельник, не треба ходить, ми якось відвикнемо".

Але я не можу дозволити собі погано зробити та сказати людям – не любіть. Тобто я вас люблю, але ви мене не любіть – боюсь, це найважливіші речі, які в мене стоять.

Замість того, щоб користуватись своїм авторитетом, сказати – та досить з мене. Я зробив все, я довів все. Але їду додому з вистави... Ну тобі аплодували, ну тобі ледь руки не цілували. Тобі написали якесь речення. Що тобі іще треба? Якого біса ти мучишся? Що ось цю сцену потрібно було по-іншому. Розумієте, яка у мене дурна душа. Це муки. Я сам собі ці муки створюю. І нічого зробити не можу. Я вже не змінююсь.

***

Проводжає нас Михайло Мельник до ґанку. Перед прощанням обіймає за плечі. Після – повертається до своєї роботи – створення театру. Як і 30 років до цього. 19 грудня "Крик" святкуватиме ювілей. 

Якби мені хтось сказав, коли я починав цей театр, що проживу стільки і що в мене ще будуть в залі люди – я б ніколи не повірив. Якби мені таке сказали, я б від щастя розрив серця отримав. 30 років один!

Поділитися: