Юлія Пісчанська
Колонки

Мануал "як змінити світ на краще"

Юлія Пісчанська

Мій дім

Коли рідне місто перестало бути фоном у моєму житті і стало дійсно домом? Коли я почала займатись волонтерством та благодійністю. 

Багато років тому мені здавалося, що благодійність – це справа багатих та успішних. Я вважала себе звичайною людиною без будь-яких над’якостей. Допомагала безпритульним тваринам, передавала гроші для хворих дітей або поранених солдат. Здавалося, що все це – цілком нормальна реакція на гостре відчуття несправедливості; що в оточенні завжди багато так само вразливих, чутливих та небайдужих; що разом з цими людьми можна обійняти весь знедолений світ, принести гірстку надії. Але з роками досвід і перелік "добрих справ" досяг такої відмітки, що стало зрозуміло: абсолютно кожна "звичайна людина", яка несе відповідальність не тільки за своє буття, але й за своє оточення, яка має будь-який ресурс і готова ним поділитися – може долучитися до змін у своєму місті й цілому світі.

Моя родина завжди постулювала доброзичливість до тих, хто звертався по допомогу.

Але у нас ніхто не надривався, допомагаючи. Ніхто не приходив додому, не знімав чоботи й не казав "Сьгодні я перевів через дорогу сім бабусь і нагодував трьох кошенят". Ну перевів, ну нагодував. Це було нормою.

Іноді щось обговорювали, підтримували одне одного. Але щоб прямо хизуватися – такого не було. Я тільки минулого року дізналася, що моя прабабуся переховувала у себе єврейку під час війни, а після війни ходила до неї в лікарню ця жінка була лікаркою. Цю історію мама згадала випадково.

"Прокинувся вранці – прибери свою планету"

Волонтерство не тільки змінює світ навколо нас, воно змінює нас зсередини. І не в гірший бік.

Разом з іншими волонтерами я започаткувала флешмоб – приймаю на дні народження "Квіти для дітей". "Квітами" ми називаємо не букети, а кошти, які збираємо для порятунку дітей. Одного разу на свої "квіти" ми купили пральну машину для дитячого відділення для онкохворих, у якому мами з дітьми знаходяться майже по пів року. Можна сказати, мешкають там. 

Наш родинний заклад "Гуляй Поле" теж "волонтерить". Щоразу ми приймаємо і годуємо волонтерів-хірургів, які приїздять в наше місто робити дітям операції. 

Чесно кажучи, я не запам’ятовую всі випадки, де я змогла допомогти. Волонтерство для мене – це досвід, можливість удосконалювати свої навички комунікації для досягнення спільної мети. Тут діє правило: один в полі не воїн. Кожен випадок – це якась кількість людей з певним "волонтерським" фахом. 

У 2014 році з початком війни відповідальність за свою країну привела в волонтерство й тих, хто мав досвід, і тих, хто просто не зміг стояти осторонь. З цього моменту волонтерський рух досяг таких масштабів, що йому присвячено цілий музей "Громадянський подвиг Дніпропетровщини в подіях АТО", який багато хто називає скорочено музей АТО. Саме люди, а не війна надихнули на створення цієї експозиції. Саме волонтери стали ініціаторами будівництва. Тому і сам музей продовжує традиції цього руху. Вперше комунальний заклад культури виступає як інституція-волонтер. Музей є партнером БФ "Чути всесвіт", БФ "Кіддо", брав участь в благодійній барахолці "Своє для своїх", планує співпрацю з об’єднаною ініціативою "Пані Патронеса", продовжуємо підтримувати проекти щодо адаптаціі ветеранів та ветеранок. 

Добро в два кліки

Сьогодні існує неймовірна кількість технологій, з якими дуже легко підтримати світ. Чисельні банківські додатки, сайти благодійних фондів та громадських об'єднань, благодійні платформи, де за кілька рухів можна відправити навіть одну гривню, яка стане в нагоді для доброї справи. В соцмережах час від часу оголошують заходи, де просять долучитися до збору коштів, поширити корисну інформацію, взяти участь у соціально значущих проектах.

У мене велике прохання до вас – не оминайте ці заходи, розповідайте про них дітям. Наша мрія про відповідальне суспільство, свідоме та емпатичне, зараз ходить з наплічником у школу або з улюбленою іграшкою в садочок. 

Наш дім не обмежується дверима в нашу оселю. Зазирніть за поріг. Чи виглядає простір навколо таким самим? Якщо ні – подбайте про нього разом з дитиною. Так ви навчите її любити Дніпро.

Правила для всіх

В усьому світі існують загальні правила екологічного співіснування суспільства. До цих правил належать як конституційні права та обов’язки, так і локальні, пристосовані до потреб кожного міста. Не руйнуйте, підтримуйте існуюче, створюйте нове!

Якщо ви зацікавлені, щоб у місті лунала гарна музика – ходіть на концерти. Якщо ви хочете, щоб ваші діти любили Придніпров’я – вивчайте з музеями рідний край. Якщо хочете пишатися своїм містом – дбайте про нього та будьте гостинними. Зберігайте локальну культуру та поширюйте її. Тільки завдяки активним та свідомим провінційний Дніпропетровськ стає сучасним Дніпром. Гайда з нами!

Поділитися:

Інші матеріали автора