Музей на коронавірусній передовій — КУСТ
Музей на коронавірусній передовій Рішення

Музей на коронавірусній передовій

Нового директора історичного музею обирали два роки тому. Коли конкурс виграла Юлія Вікторівна, всі зніяковіли. "Пісчанська – рестораторка, трактирниця, як вона керуватиме великим музеєм?" – тоді цього не написав тільки лінивий. Але вона виявилася потрібною музею. Це стало особливо зрозуміло під час епідемії, коли музей почав боротися з вірусом.

У готелі-ресторані "Гуляйполе" Юлія Вікторівна – власниця і бізнес-вумен. У директорському кріслі вона не змінюється.  

Директорка історичного музею у Дніпрі Юлія Пісчанська
Юлія Пісчанська

"Когда она зашла в музей, я посмотрела в глаза этой женщине и поняла, что уже её люблю", – з порога почала згадувати Оксана Рутковська. Не чекаючи на питання, вона палила і розповідала, як працюється у секторі Живої історії і як тепер зранку можна постояти з директоркою біля входу у музей.

"Берём кофе, можем полтора часа курить, и в ходе разговора что-нибудь родится. Это и есть планёрка". Раніше були обов’язкові щотижневі зібрання по вівторках. Деякі працівники у цей день і досі стікаються до дверей директорського кабінету. Чомусь залишився і пієтет перед керівництвом. Від цього – внутрішній саботаж. 148 співробітників музею мусили з нею вчитися новому, отримувати уроки. І чи не найголовніший них – урок простоти.  

"Делали гаражный подвальный сейл. Так у нас появились деньги на кофе-брейк для лекции и для музея АТО. Она включает нам мозг, – сказала Оксана і викинула цигарку. – Мне кажется, её уверенность может подорвать только маразм. Когда всё время бьёшься головой в стену… Но когда за спиной есть команда, этот человек никогда не опустит руки". 

Її культурне виховання, дві освіти, бізнес-зв’язки і досвід відвідування музеїв у всьому світі дають їй змогу бути вільною: змінити логотип музею, допомогти з фуршетом після виставки, не засідати по 34 рази, помітити, що серед співробітниць багато борчинь за права жінок і запропонувати екскурсію на цю тему. 

Юлія Пісчанська
Директор повинен бути менеджером

Це такий капіталістичний менеджер, у якого є досвід спілкування з держустановами і який не маніпулює обласним керівництвом, а співпрацює з ним. Одним телефонним дзвінком вона вирішила проблему зберігання засобів захисту під час пандемії – перетворила свій кабінет на склад.

Кабінет

"Це не було заборонено, був майже воєнний стан", – з цього Юлія Вікторівна почала розповідь. У неї великий кабінет, один спільний стіл. На столі – останній айфон. Вона виглядала втомленою, але напрочуд впевненою бізнесвумен. Пригадувала, як все почалося.  

12 березня директорка зібрала нараду, і музей пішов на карантин. У його фейсбуці майже щодня почали з’являтись онлайн-екскурсії, відео; співробітники провели Ніч музеїв онлайн. Але у музею є соціальна місія: не просто знайомити з історією, а на своєму прикладі показувати, як спільнота повинна реагувати на проблеми. В перші дні карантину у музеї провели безкоштовну лекцію з медиками, які розповідали, як потрібно себе вести, щоб не захворіти.

Усі розуміли, що світ виявився не готовий боротися з вірусом. Ніхто не знав, як хвороба буде розвиватися, як її лікувати. Тоді Юлія Вікторівна зв’язалася з платформою "Бізнес Дніпра проти COVID-19". 

У той день до бізнесменів приєдналися вона і благодійний фонд Kiddo. Команда платформи почала робити перші закупівлі, партнери теж почали передавати респіратори та маски. Все це потрібно було десь зберігати. Юлія Вікторівна запропонувала директорський кабінет. 

Капітан Америка

Ігор Куліковський, працівник музею АТО, (це відділ історичного музею) разом з усіма пішов на карантин. Періодично він бачився з учасниками АТО/ООС і помічав, що герої, які сміливо себе поводили на війні, стали дуже обережними, коли почався вірус. Сиділи вдома, обробляли руки, носили маски. Вони боялися за дітей та батьків. 

Творчі люди Дніпра у брендових футболках історичного музею
Під час карантину музей випустив футболки з Яворницьким у масці

"Вірусу ти не побачиш, не почуєш, а від кулі можна сховатись", – говорив Ігор. Він знав, що лікарів просили самим собі шити маски, самим прати, самим колотити розчини. Вони розповідали про все у його машині, коли він підвозив їх до роботи. 

Одного разу Ігор побачив у фейсбуці фотографію, на якій його директорка і ще кілька дівчат вантажать у музеї коробки з допомогою.

Пам'ятник Яворницькому біля історичного музею та кабінет директорки
Директорський кабінет під час карантину

"У вас на роботі є капітан Америка, а ви все самі?" – написав тоді чоловік. Пісчанська відповіла, що треба не просто вантажити, а ще відвозити до лікарень, спілкуватись із лікарями, дізнаватися, що їм потрібно. 

"Я не міг як чоловік дивитись, як вони це все тягають. Директорка вона чи бізнесвумен – неважливо". Підтримку Ігоря тоді сприйняли з довірою. Довго у його кишені були ключі від директорського кабінету.  

Це була потужна робота в адміністративній будівлі музею. Коли приїжджали до лікарень в області, лікарі ледь не руки цілували з вдячності. Хоча спочатку говорили, що у них всього достатньо. Всюди був страх перед керівництвом – якщо ти скажеш, що чогось не вистачає, значить, ти не допрацював, неправильно організував роботу. 

Співробітники музею завантажують допомогу для лікарів
Співробітники музею завантажують допомогу для лікарів

Щоб зрозуміти, скільки засобів захисту потрібно, вся команда платформи зв’язувалася з сімейними лікарями, дізнавалася, хто в якому регламенті працює, кому які захисні костюми потрібні. Юлія Вікторівна спілкувалася з міськими та обласними здороввідділами.

Інфекційка

Головне місце для допомоги хворим на коронавірус у Дніпрі – "канатка", інфекційна лікарня № 21. Вона справляє гнітюче враження: сірий колір, стара будівля, дерев’яні вікна, обшарпані двері. Таблички "Брудна зона". Рома Лимар, юрист з історичного музею, який теж взявся допомогти, боявся заїжджати всередину. 

А Ігор "Капітан Америка" запам’ятав, як одного дня у лікарні робили зонування. Його потрібно було зробити і у морзі. 

"Там були один лікар, волонтери, якісь співробітники дорослі, які самі у зоні ризику, – згадував Ігор. – Хтось повинен був допомагати". 

Склад посеред кабінету Юлії Пісчанської
Склад посеред кабінету

"Музейний склад" у центрі міста відіграв велику роль у Першотравенську, коли там фіксували масові захворювання на коронавірус, які почалися з релігійного зібрання "Нового покоління" і поширювалися на міста поряд. У той момент посадовці зрозуміли, що через бюрократичні процеси вони не можуть швидко приймати рішення. І тоді вони написали платформі з проханням допомогти під час спалаху захворюваності у Першотравенську. Команда, яка була в той час у музеї, за кілька годин організувала одну вантажівку, яка в той самий день поїхала у місто. А за кілька днів – ще одну. 

Ігор порівняв це з війною: "У нас у країні немає системи оперативного реагування. І в армії те саме: щоб полагодити машину, треба щоб ці кошти були у кошторисі, а у кошторисі все затверджено минулого року. А це додатковий кошторис… І все дуже складно. Під час війни і пандемії такого не може бути. Масок треба не сотню, не дві, а тисячі, десятки тисяч". 

Медальки

Поки одні музейники були поруч із медиками, Оксана Рутковська і багато інших підтримували онлайн-роботу музею. Хоча паралельно з лекціями Дмитро з IT-сектору розробляв схему подання кисню у лікарнях, А Роман, юрист, відвозив лікарям обіди з ресторану. Валерія Лавренко, заступниця директора з наукової роботи, завантажувала і розвантажувала машини із захисними засобами. Вони не бачать у цьому героїзму. 

Дмитро Іванов широко посміхався, коли розповідав про дві медальки за волонтерство від Порошенка і Коломойського. Дрібні зморшки під очима свідчили – посміхатися він полюбляє, і цінність не в медальках.  

Коли Юлія Вікторівна розповідала про всю цю історію, здавалося, що у ній немає нічого незвичайного – просто робочий момент, якому не потрібен піар. По-дружньому повідомила начальника управління культури ОДА, що музей бере участь у платформі, швидко організувала склад, не отримувала ніяких дозволів, бо не здавала приміщення в оренду, хотіла бути корисною у кризовій ситуації. Здається, все просто.

Але два тижні тому директора Одеського художнього музею Олександра Ройтбурда так само просто звільнили. За непрофільну діяльність – проводив у музеї концерти. А в деяких театрах бояться розповісти, як замість сценічних костюмів швачки шили маски. 

Як це, чому це відбувається?  

"Якщо театр може зараз робити маски і по-іншому він не працює – він повинен робити маски, – сказала наприкінці зустрічі Валерія Лавренко. – Так само ми. Ми на передовій боротьби з коронавірусом”.

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Поділитися: