Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки Історії

Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки

Сьогодні самвидав – це щось далеке, що асоціюється з митцями-шістдесятниками та підпільними листівками. Вірші маловідомих авторів та навіть цілі книжки стають популярними завдяки мережі й часто не потрапляють до читачів у паперовому форматі. Але насправді феномен самвидаву існує й досі.

Дніпровські автори й авторки різних поколінь розповідають, як працює самвидав і які труднощі виникають на шляху до видання власної збірки. Тут – три історії від 90-х до сьогодні.

Віолетта Кім

"Мені хотілось видати книжку, щоб пройти власний тест на творчість"

Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки - 1 зображення

Віолетта видала свою першу збірку віршів та оповідань у 2020 році. Збірка "9/7" складається з дев’яти оповідань та семи поезій, написаних упродовж трьох років. Це історії, повні відсилок та алюзій на щоденні відчуття, "які балансують на межі реального та містичного". Авторка зачіпає різні теми від самотності до поліцейського свавілля.

"Я з дитинства пишу. На шляху зі школи вимислювала казки, йшла та читала вголос. Сусіди дивувались, питали потім у батьків, чи зі мною все ок? Мені просто подобалось вигадувати та записувати. Батьки вже тоді знали, що я хочу бути письменницею, але не сприймали серйозно. Радше це був такий локальний родинний мем".

Після закінчення університету Віолетта наважилась випустити свою збірку творів.

"Мені хотілось видати першу книжку, щоб пройти власний тест на творчість: чи я пишу просто щоб потішити своє его й показати, яка в мене класна книжка, чи я дійсно це люблю".

Чому самвидав

"Спочатку я планувала попрацювати з видавництвом, але передумала. Не схотіла чекати у черзі інших авторів, не маючи гарантій, що гроші на видання таки виділять.

Тому почала читати про самвидав – і це надихнуло. Виявилось, що багато хто друкує книжки сам. Що можна самій контролювати всі процеси. З одного боку, відповідати за весь процес дуже напряжно: ти нічого не розумієш, нічого не знаєш, а маєш розуміти та знати, бо це твоя книжка і за це ніхто не відповідає, крім тебе. А з іншого боку, видаючи книжку сама, я могла зробити все так, як я хочу".

Контролювати все

нервувала і робила багато не того, що треба. Все можна було зробити швидше. У розумних статтях я прочитала, що тексти треба відправити на вичитку, редактуру-коректуру. Потім чоловік мені сказав, що було б круто зробити ілюстрації до них. Я спочатку була дуже проти, тому що читаю книжки без картинок, але пізніше погодилась спробувати. Моя подруга-дизайнерка Юля захотіла вписатись у цю двіжуху, і ми почали розробляти дизайн.

Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки - 2 зображення

Я знайшла коректорку. Це була моя знайома зі Львова, Марта Коник, яка вже мала досвід у виданні книжок – була редакторкою у книжкових проєктах для Форуму видавців. Десь тиждень пішов на узгодження технічного завдання. Після оплати, ще десь за тиждень, я отримала вичитаний текст.

Далі я мала знайти верстальника. Мене багато хто запевняв, що оскільки це самвидав, я можу все сама зверстати ручками. Але я не розбираюсь у відступах і розмірах шрифтів, а хотіла, щоб книжка виглядала якісно і нормально читалась. Знайти верстальника на Work.ua та подібних сайтах не вийшло, оскільки люди там пропонували роботи низької якості. Врешті через знайомих я знайшла чудову верстальницю. Думала, що верстка триватиме два тижні, а виявилось, що там багато різних нюансів. 

Паралельно закінчували ілюстрації. Фотографії робив переважно мій чоловік, часом навіть на телефон. Елементи для колажів ми шукали на стоках, щоб не порушувати нічиїх авторських прав. 

Наступною проблемою було знайти типографію. Спочатку була ідея друкувати у Львові, але все-таки вирішили тут. Мені пощастило, що в типографії можна було друкувати від однієї книжки: я замовила рівно стільки, скільки мені було потрібно".

70 примірників із твердою обкладинкою, якісним папером та ілюстраціями коштували 7800 гривень. Це без роботи верстальників, редакторів та інших послуг".

Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки - 3 зображення

Усі 70 примірників Віолетта розпродала буквально за місяць. Допомогли друзі, знайомі та інстаграм-аудиторія авторки. Під час подготовки до друку Кім ділилась процесом, розповідала про складнощі та навіть знімала тизери майбутньої збірки.

"Думаю, якщо у тебе є аудиторія у соцмережах, люди тебе знають і довіряють, тобі легше надрукуватись самому та реалізувати цей наклад, ніж чекати в черзі у видавництві. Але це не скасовує переваг роботи з видавництвом. Я б хотіла колись працювати з видавництвами, у них більше потужностей, компетенцій. Мені б хотілось, щоб видавництва і самвидав розвивались паралельно".


Олександр Шакіров

"Спалив усі свої рукописи та щоденники, про що досі шкодую"

Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки - 4 зображення

Олександр Шакіров поет-футурист і письменник, засновник самвидавництва "Amazing Journey to The King of all Cosmos", почав свій творчий шлях на початку 2010-х.

Олександр у літературних колах Дніпра вже близько десяти років. Він видав одну прозову та дві поетичні збірки, а також окрему повість. У збірку "Маніфест" входять вірші, написані українською, російською та білоруською мовами, а повість про зомбі-апокаліпсис у Дніпрі містить багато чорного гумору та відсилок до нашого міста.

 Перші спроби

"У 17 років я вже написав три "романи" та пішов з ними до видавництва. Чомусь я був упевнений, що саме на мене там чекають і одразу винагородять мільйоном гривень. Мільйон не дали, а надрукувати текст із моїх зошитів запропонували власним коштом, у кількості 1000 примірників. Сума мене приголомшила, я не міг собі цього дозволити і настільки засмутився, що спалив усі свої рукописи та щоденники (про що досі шкодую). 

Тоді я вирішив глибше зануритись у літературний всесвіт, влаштувавшись працювати у книгарню. Паралельно викладав свої оповідки на інтернет-форумах. У книгарні я пропрацював близько п’яти років – своєрідне літ. навчання на передовій. Вже у книгарні почав експериментувати з формою та змістом. Перші результати цих експериментів зачитував на D&B-рейвах, де виступав як МС. Всі ці екзерсиси сприймались позитивно, і завдяки цьому ком'юніті я вперше вийшов на літературну сцену наприкінці 2011 року. На вечорі поезій прийшло розуміння, що мої вірші суттєво відрізняються від віршів інших поетів, що там виступали. Тоді я й вирішив стати "професійним" незалежним митцем".

Вже маючи чітко поставлені цілі, Олександр повернувся до видання книжок.

Своє видавництво

"Все почалося з того, що я надрукував 10 примірників своєї першої книжки. Того ж дня всі книжечки були розпродані на поетичному вечорі в Махно (який влаштовував не я). Наступного дня я пішов до друкарні, надрукував уже 20 примірників, потім 40, потім другу книжку – вже з кращою обкладинкою, з термопалітуркою.

Найважчим у всьому цьому "видавництві" було знайти друкарню, яка друкувала б такі маленькі тиражі. Вони й зверстані були дуже економно. 32 аркуша А4 з текстом найменшим шрифтом задля економії паперу. Глянцева різнокольорова обкладинка невеликої щільності. Все це збирається докупи й закріплюється за допомогою скоби. Спеціальний прес згинає А4 навпіл – і книжечка готова.

Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки - 5 зображення

Собівартість такого буклету мізерна, у 2013 році це коштувало 7 гривень 50 копійок. Отже, перший наклад моєї книжки коштував 75 гривень. Звісно, поступово все дорожчало.

Пізніше Олександр почав розширювати своє самостійне видавництво, вдосконалювати техніку, долучати інших митців. На сьогодні видано вісім книжок різних дніпровських авторів.

"Друзі-поети почали цікавитись тим, як надрукувати свою збірку віршів. Я всім допомагав та розповідав, де і як то зробити. Концептуально цікавим авторам пропонував видати збірку поезій під моєю обкладинкою. Також я влаштовував їм презентації книжок.

Дизайн перших обкладинок робив самостійно, втілювати мої дизайнерські рішення допомагав дуже крутий митець Володимир Королєвский. Кожне нове видання намагався зробити унікальним, своєрідним витвором мистецтва. В одне видання власноруч вклеював різнокольорові ілюстрації, збірку іншого автора зробили у форматі А6. Макс Райдер взагалі записав музичний мікс як супровід для своєї прози.

Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки - 6 зображення
Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки - 7 зображення
Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки - 8 зображення
Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки - 9 зображення

Єдина книгарня, яка погодилась реалізовувати мій самвидав, – це невеличка україномовна книгарня "ВіЗ", незважаючи на те, що всі книжки мого видавництва були російськомовні".


Максим Бородін

"Ми не чекали, поки нас надрукують інші, а друкувались самі"

Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки - 10 зображення

Максим Бородін письменник і поет, один із засновників та редакторів альманаху своєчасної літератури "СТЫХ", самвидавів "Новий міст" та "Неоновий міст". Свою творчість починав ще з 90-х років. 

"Слід розрізняти самвидав радянський і пострадянський. У радянський період це був крок радше політичний. В незалежній Україні – це крок економічний. Раніше в Україні не можна було видавати свої вірші (навіть якщо вони були цілком аполітичними) в офіційних видавництвах, якщо ти не член спілки письменників. Та й взагалі на вірші у видавництв не було ані грошей, ані читачів. Але поети і письменники існували. Їм хотілося слави та лайків, хотілося донести свої твори до публіки.

Перші збірки своїх віршів у 90-х я видавав – точніше, друкував – на друкарській машинці "Ятрань" (була у мене вдома така) під копірку, тиражем по п’ять примірників. Для заспокоєння свого честолюбства і задоволення потреби своїх читачів. У 1999 році ми з Максимом Кравцем почали випускати "альманах своєчасної літератури СТЫХ". Всього до 2009 року вийшло 25 випусків. На різних етапах у створенні альманаху як редактори чи співінвестори брали участь багато людей: Артем Заєць, Максим Беспалов, Андрій Поспєлов та інші".

Своєчасна література: як дніпровські письменники самі видають свої книжки - 11 зображення

У перших номерах більшість авторів були вигаданими. Поступово додавалося більше й більше справжніх. "Альманахом своєчасної літератури" його назвали тому, що митці не чекали, поки їх надрукують інші, а друкувались самі.

"Ми б, мабуть, ніколи не дочекалися цього. Тому ми своєчасно випускали альманах, тим самим робили своєчасну літературу й не чекали, поки автори вирушать на небо".

Наприкінці 90-х – початку нульових у самвидаві були більше зацікавлені самі автори, ніж читачі.

"Мої друзі займались поліграфією і робили нам знижки. Ми реалізовували альманах на презентаціях, де виступали автори і ті, хто цікавився поезією. У нас друкувалися поети з різних країн, тому авторські екземпляри ми надсилали далеко за межі Дніпра. Також у 2005-2009 роках ми проводили літературні акції, на які приїжджали поети з різних міст України. Там теж купували випуски альманаху. Але це була не прибуткова справа. Якщо порахувати, то ми часто не виходили навіть в нуль".

Альманах випускало самвидавництво "Новый Мост". Пізніше, після появи інформагенства з такою назвою, його перейменували на "Неоновый Мост". 

Крім альманаху, Максим Бородін випустив кілька книжок із віршами у паперовому вигляді, в основному за власний рахунок. Деякі з них вийшли накладом всього у 8-10 примірників, а більшість розповсюджувалась мережею у форматі pdf. 

Сьогодні ситуація змінюється на краще, вважає поет. У 2019 році Максим Бородін із художником Сергієм Алієвим-Ковикою завдяки краудфандингу зібрали кошти на видання збірки "Кто не спрятался" у видавництві "Герда". Хоча тираж був невеликим, 300 екземплярів, він цілком окупився завдяки попередньому продажу. Зараз Максим та Сергій готують наступну збірку віршів українською мовою. 

"Книжка, яку ми випустили за допомогою спільнокошту, доводить, що ситуація покращується. Тренди останніх років дають можливість друкувати книжки власними силами заради великої ідеї. Читачі стали розуміти, що автор не повинен бути прив’язаним до видавництва, він повинен бути прив’язаним до читача. Це вихід у наш складний час. Не всі автори настільки великі, щоб їх усюди друкували та перекладали".

(До речі, у 2007 році вірші Максима Бородіна переклав Сергій Жадан – для збірки фестивалю "Харківська Барикада").

Поділитися: