З ним і про нього.
Сьогодні День пам’яті Дмитра Яворницького – 80 років з дня його смерті. Ми знаємо, що у 1929 році він давав інтерв’ю газеті "Зоря". І поки ми намагаємося його знайти, історик Максим Кавун виписав для нас із архівів цитати Яворницького та людей, які знали його. Тому сьогодні наше інтерв’ю з цими людьми – віртуальне.
В останні роки життя академік Дмитро Яворницький став символом доби.
"По дороге в музей или на прогулку в парк имени Шевченко я часто встречал невысокого, слегка сутулого, худощавого человека с казацкими седыми усами, в синих очках, в тёмном пальто и шляпе, с неразлучной тростью в руках. Каждый из жителей города, кто знал, что это известный историк академик Яворницкий, снимал перед ним свою шляпу и низко кланялся".
Так академік Кирило Стародубов згадував зустріч з ученим у 1930-ті роки. Ще багато відомих людей міста залишили спогади про зустріч із Дмитром Яворницьким. У бурхливі 1930-і роки його постать мешканці міста сприймали як уособлення живої історії міста й краю.
Історична довідка: Дмитро Яворницький народився на Харківщині, але серце його завжди було в історичному Запорожжі, на Придніпров’ї. Закінчивши Харківський університет та працюючи в столицях Російської імперії – Санкт-Петербурзі та Москві – він наполегливо торував шлях дослідження своєї головної теми – запорозьке козацтво. Ці твори Яворницького стали класичними: "Запоріжжя в пам’ятках старовини та переказах народу" та тритомна "Історія запорозьких козаків".
У 1902 році він очолив Музей імені Поля в Катеринославі (нині це Дніпропетровський національний історичний музей імені Д. І. Яворницького). Фактично він перетворив музей на центр збереження історичної пам’яті, зокрема пам’яті про запорозьке козацтво. Яворницький став символом українського національного відродження в місті на Дніпрі. У 1933-му вчений був підданий- репресіям та вигнаний зі свого дітища.
Але про це далі.
Дмитро Яворницький рідко давав інтерв’ю. Але сьогодні ми можемо уявити себе поруч із видатним ученим і ніби почути його голос. В історичних джерелах збереглися його судження з багатьох питань.
Своє професійне кредо Дмитро Яворницький викладав так: "Захоплення старовиною – це не захоплення бездіяльного розуму, а необхідна потреба кожної освіченої людини, яка ревносно ставиться до діянь своїх пращурів і турботливо зводить будівлю для своїх нащадків" (книга "По следам запорожцев", СПб., 1898, с. 264).
А в 1913 році він писав: "Моїм правилом у житті було – працюй, працюй, не задивляючись уперед і не озираючись назад; працюй доти, доки служать тобі руки й доки б’ється живе серце у твоїх грудях; працюй на користь твого народу й на благо батьківщини, дорогої тобі".
Ще за життя Яворницький зажив слави культурного "гуру" нашого міста. Настільки, що у місті відзначали 30 років його науково-педагогічної та літературної діяльності. Це був 1913 рік, 24 листопада, і в залі Катеринославської вченої архівної комісії зібралися: Рада Музею імені Поля, члени товариства "Просвіта" та громадськість міста. Привітання надіслали відомі вчені з багатьох міст.
"Сердечно поздоровляю маститого юбиляра. Дружественно обнимаю бессмертную душу Запорожья". Це написав художник Ілля Репін, друг Яворницького. Той самий, який з його подачі створив картину "Запорожці" та зобразив ученого в ролі писаря.
Дмитро Яворницький у відповідь виголосив промову, в якій висловив своє кредо історика: "Я собрал большой и разнообразный материал, относящийся к истории запорожских казаков, и передал его в руки грядущему поколению грядущих веков. Он помещен в наш местный музей и представляет из себя ценный во всех отношениях для науки вклад. Материал этот нужен историку, археологу, этнографу, антропологу, врачу, богослову, юристу, художнику, архитектору, артисту, всякому образованному и просто любознательному человеку".
Дмитро Яворницький був не кабінетним істориком, а активним громадським діячем, який не боявся опонувати владі.
У 1914 році по всій Російській імперії заборонили публічно вшановувати пам’ять Тараса Шевченка – проводити заходи, які ми сьогодні називаємо "Шевченківські дні". Але губернатор Катеринославської губернії особисто дозволив Яворницькому провести засідання пам’яті Т.Г. Шевченка. За умови, що той візьме на себе відповідальність "за дотримання на ньому порядку". 25 лютого 1914 року відбулося це засідання в Англійському клубі.
Під час бурхливих подій революції 1917-1920 років (місто захоплювали щонайменше 19 разів) Дмитро Яворницький не втручався в політику. На перший план він ставив завдання зберегти культурну скарбницю – музей та історичні артефакти, які зберігалися в ньому. Авторитет ученого був настільки великим, що йому видали охоронні свідоцтва різні протиборчі сили, які перебували в Катеринославі. Це і Нестор Махно, і червоні. Охоронна записка з підписом Нестора Махна демонструється в 5-й залі музею. А 22 грудня 1920 року Реввійськрада 1-ї Кінної армії видала професору Яворницькому "охоронне свідоцтво", яке заборонило "постій війська і реквізицію майна в його квартирі".
29 червня 1929 року Дмитра Яворницького обрали академіком Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), що стало вершиною вшанування заслуг ученого. 19 травня 1929 р. Яворницький дав інтерв’ю газеті "Зоря", де є такі рядки: "до Академії треба обирати не за вислугу, а за розум, за знання, за ту користь, яку дає всій суспільності котрийсь науковий робітник. А це найкраще виявити якраз шляхом притягнення до виборів в академію широких громадянських мас. Адже ж недаром кажуть, що громада – це великий чоловік: широка громадськість найкраще оцінить наукового робітника і як ученого, і як розумного, і як достойного". (Від редакції: ми намагаємося знайти це інтерв’ю в архівах)
1933 року музей оголосили "кублом контрреволюційної націоналістичної пропаганди". Яворницького звільнили з посади директора і взагалі вигнали з музею. У листі до М. Железняка 25 січня 1934 р. Яворницький писав: "З академіків мене не зняли, але чотири місяці не присилали мені утримання до того часу, поки не розглянули справу тому, що Шаповал доніс у Київ, начебто мене арештували. Всі ті часи були дуже тяжкими для мене і для всіх членів моєї сім’ї. Доводилось нести на Озерку різні речі та з того й жити. Тепер стало мені набагато легше, але все ж повного душевного спокою я не знаю".
Дмитро Яворницький помер 5 серпня 1940 року та був похований з почестями, незважаючи на попередні репресії. Тільки у 1961 році його перепоховали біля музею, який він фактично створив, і його тлінні останки нарешті знайшли вічний спокій.
Максим Кавун, кандидат історичних наук, завідувач відділом ДНІМ
