Історії інструкторів і спортсменів ВСК.
У комунальному підприємстві "Водно-спортивний комбінат" спорт починається не з медалей, а з довіри. Сюди приводять ще дошкільнят — за дисципліною, впевненістю та характером. Минають роки, і ці самі діти виходять на татамі чемпіонатів України та Європи, стають призерами міжнародних турнірів і членами національних збірних. Між першими тренуваннями і п’єдесталом завжди стоїть наставник — людина, яка вчить не лише техніці, а й умінню тримати удар, програвати й повертатися сильнішими.
"Спорт став частиною мого життя ще до школи"
Один із таких наставників — Заур Мамедов, майстер спорту України міжнародного класу та заслужений тренер України з карате. Його історія — приклад того, як шлях від дитячого гуртка у Дніпрі може привести до національної збірної.
У спорт Заур Мамедов прийшов у шість років — задовго до перших усвідомлених рішень.
"Мене просто привели на тренування. Це було ще до школи. Я пам’ятаю перше заняття — і саме в тому залі, де зараз ми й тренуємося. Тоді це одразу затягнуло і стало частиною життя", — згадує тренер.
Заняття з карате почалися у тому ж спортивному комплексі, який нині входить до структури "Водно-спортивного комбінату" (ВСК). З часом хобі переросло у серйозний спортивний шлях: перші обласні змагання — у 2000-му. А вже у 2004-му, у 14 років, Заур Мамедов здобув свою першу перемогу на чемпіонаті України.
"Тоді спортивне життя по-справжньому почалося. З’явилося розуміння, що це не просто тренування після школи", — говорить він.
Від спортсмена до наставника
Тренерський шлях розпочався ще у підлітковому віці. У 14–17 років Заур Мамедов допомагав своєму батькові, тренеру, у клубі: підміняв його на заняттях із дітьми, поступово набираючись досвіду.
У 2007 році вступив до інституту фізичної культури та спорту, а вже з 2008-го почав самостійно тренувати.
"Робота з дітьми змушує постійно рухатися вперед. Ти не маєш права зупинятися — потрібно самому тренуватися, їздити на збори, вчитися, щоб мати, що передати своїм учням", — пояснює заслужений тренер України.
Сьогодні Заур Мамедов поєднує роботу інструктора з фізичного виховання у ВСК з керівними посадами у спорті. Він очолює відокремлений підрозділ Національної федерації кіокушин карате України у Дніпропетровській області та є віцепрезидентом Національної федерації.
Другий подих і повернення на татамі
Окремим етапом у кар’єрі став 2018 рік. Після кількарічної паузи у змаганнях Заур Мамедов вирішив повернутися на татамі.
"Це був ризик і водночас виклик самому собі. Після перерви я виграв чемпіонат України в Одесі — і це стало новим подихом", — згадує він.
Після цього були чемпіонати Європи, чемпіонат світу в Японії, а у 2024 році команда, до складу якої входив Заур, виборола срібло Кубка світу, поступившись лише господарям змагань — команді з Польщі.
Від гуртка до збірної: історії вихованців ВСК
У Водно-спортивному комбінаті карате — це не лише шлях до великого спорту. Це простір, де діти вчаться дисципліні, відповідальності та роботі над собою. Але для когось цей шлях справді веде до міжнародних арен.
Одна з таких історій — вихованка Заура Мамедова Єлизавета Місюренко. Вона прийшла в секцію ще дитиною, а сьогодні входить до числа найуспішніших молодих спортсменок.
"Вона стабільно показує високі результати, постійно в призах на чемпіонатах України. У 2025 році Єлизавета виборола перші місця на чемпіонаті та Кубку Європи", — розповідає Заур.
Сьогодні спортсменці 17 років, вона навчається у Придніпровській академії фізичної культури та спорту й уже планує поєднувати спортивну кар’єру з тренерською діяльністю.
"Саме завдяки спорту вона захотіла стати тренером і працювати з дітьми. Це той момент, коли розумієш — твоя робота має продовження", — ділиться Заур Мамедов.
Третє покоління чемпіонів
Принцип "чемпіонів не обирають — їх виховують" у Водно-спортивному комбінаті працює не лише в єдиноборствах. Та сама логіка — у воднолижному спорті, який стабільно приносить Дніпру міжнародні перемоги.
Однією з ключових постатей цього напряму у Дніпрі є Андрій Михайличенко. Воднолижним спортом він займається з 1979 року, а з 1980 по 1992 роки був членом збірної команди України. Згодом перейшов до управлінської та організаційної роботи дніпровського воднолижного клубу Sentosa.
"Спортом живу все життя. У 2006 році ми відновили роботу клубу й почали системно займатися дітьми. Раніше це були секції, а зараз — повноцінний спортивний клуб", — розповідає він.
За майже двадцять років роботи через воднолижний клуб пройшло вже кілька поколінь спортсменів. Сьогодні — це третє покоління вихованців, які впевнено заявляють про себе на міжнародній арені.
Лише за останній сезон спортсмени клубу здобули низку гучних перемог на чемпіонатах Європи у різних вікових категоріях. Команди до 14 та до 17 років вибороли перші місця у командному заліку чемпіонату Європи, продемонструвавши стабільно високий рівень підготовки.
Серед найуспішніших спортсменів — Марія Попова, Михайло Михайліченко, Іван Зеленцов, Леонід Мартинов, Михайло Натенко. Їхні результати — це не поодинокі успіхи, а підтвердження системної роботи.
"У нас кілька дисциплін: слалом, фігурне катання, стрибки з трампліна і багатоборство. Саме багатоборство показує реальний рівень спортсмена", — пояснює директор клубу.
Зокрема, Марія Попова стала чемпіонкою Європи у фігурному катанні та багатоборстві, а також призеркою у стрибках з трампліна. Михайло Михайліченко здобув золото у багатоборстві та призові місця в інших дисциплінах. У дорослій категорії команда з Дніпра посіла друге місце на чемпіонаті Європи, підтвердивши конкурентоспроможність на найвищому рівні.
Чемпіонів не виділяють — їх виховують
Підготовка спортсменів у воднолижному спорті — складний і ресурсомісткий процес. Кожне тренування — це робота з технікою, фізичною витривалістю та психологією.
"Один заїзд триває 20–30 хвилин. Плюс стрибки з трампліна — ще близько 20 хвилин. Загалом на одного спортсмена виходить година–півтори тренування", — розповідає Андрій Михайличенко.
У клубі принципово не роблять акцент на "зірках". Усі діти перебувають в однакових умовах, а до збірних команд потрапляють ті, хто демонструє не лише фізичні дані, а й дисципліну та психологічну готовність.
"Ми відбираємо п’ятьох найперспективніших — тих, хто координований, уважний, слухає тренера і має стійку психіку. Саме вони формують кістяк збірних команд. Так у нас десятки спортсменів стали чемпіонами", — пояснює тренер.
Любов до спорту як головний фундамент
За плечима Андрія Михайличенка — власна спортивна кар’єра: десять років абсолютного чемпіона України, перемоги на міжнародних турнірах ще за часів СРСР. Але головною мотивацією він називає не медалі.
"Я відчуваю, що це справа мого життя і я її люблю — якби не любив, нічого цього не було б", — усміхається він.
Його шлях у спорті почався випадково — сусід, заслужений тренер, привів на тренування. А сьогодні ця випадковість перетворилася на справу життя, яка дає Дніпру та Україні нових чемпіонів.
У Водно-спортивному комбінаті не шукають швидких зірок і не покладаються на випадковий талант. Тут роками будують систему, у якій чемпіонство — це наслідок щоденної праці, дисципліни та довіри між тренером і спортсменом.
Дізнатися більше про спортивні секції у ВСК можна за адресами: вул. Універсальна, 18а (стадіон "Дніпро Атлетик") та вул. Набережна Перемоги, 13.