Одруження під час війни – на часі?

Святкувати чи відкласти, ось у чому питання.

Чи на часі весілля, коли країна у стані війни? Чи можливо святкувати кохання, коли навколо лунають вибухи і майбутнє виглядає невизначеним? Попри всі труднощі, війна не здатна зупинити бажання людей любити, створювати родини та ділитися щасливими моментами з найближчими. У цій статті ми розповімо історії двох пар, які все ж вирішили одружитися. Також ми звернулися до психологині, щоб дізнатися, як позбутися синдрому відкладеного життя, який часто заважає людям радіти тут і зараз. 

Святкування не на часі

34-річна Катерина "Х’юстон" Долинська – гранатометниця з Одеси, яка служила у Збройних силах України.

25 лютого 2022 року разом із батьком, який колись служив на підводних човнах, вона пішла до військкомату. Тата не взяли, а Катерина вже наступного дня прямувала до військової частини Ізмаїльського ТрО. 

Попри війну, жінка знайшла кохання на фронті. Її обранець був старший на 10 років. І хоча про одруження тоді не йшлося, каблучка на її пальці вже з’явилася. 

Вона мріяла про мирний час, сім’ю та дітей. У її рідному домі вже були посаджені помідори, які поливали сусіди, поки вона була відсутня. Але, попри всі труднощі, Катерина продовжувала виконувати свій обов’язок, адже тоді для неї головним було зберегти здоров’я, життя й Україну.

За кілька місяців після освідчення Катерина дізналась, що вагітна. Тому 5 жовтня 2023 року вона одружилась з Анатолієм. Планували весілля не довго – всього за тиждень.

"Ми живемо у стані війни з 2014 року, тому, певно, все, що ми робимо і будемо робити, відбувається під час війни. Наші з чоловіком плани ніколи не позначалися як "зробимо, коли закінчиться війна"", – каже Катерина.

Молодята організували затишний обід у колі найближчих. На святкуванні було лише дев’ять людей. Пара вирішила, що наразі найважливіше просто розписатися, щоб створити офіційний союз і забезпечити спокій нареченій перед народженням дитини. Катерина навіть вирішила не змінювати прізвище, щоб уникнути зайвої бюрократії.

"Треба одружуватись. Гарне діло, перспективне! А от святкувати зараз зовсім не обов’язково. Краще спрямувати ці гроші на донати заради нашої перемоги!", – вважає Катерина.

На думку жінки, весілля — це особистий вибір кожної пари. Хтось із дитинства мріє про білу сукню, а хтось не вважає штамп у паспорті обов’язковим. Проте для неї було важливо підтримати українські традиції. Її щиро тішить, коли пари обирають вишиванки для весілля.

"Ніколи не мріяла про білу сукню. Завжди співчувала нареченим у величезних білих "махінах"! Не дай боже ще підбори туди додати. Краще щось просте і легке", – каже жінка.

Що ж до них із чоловіком, на весіллі обоє були у формі. Це додало особливої атмосфери і, за словами нареченої, вони вийшли надзвичайно гарними на фотографіях.

"Якби не було війни, то все могло б бути трохи інакше. Не масштабно, але більш традиційно, можливо, навіть не в ресторані, а просто на природі, біля моря. Хотілося б, щоб гості не турбувалися про костюми чи сукні, а прийшли від душі. Це були б люди, які підтримували нас увесь цей час, гідно захищали Україну поруч із нами, ті, хто повернувся додому, перевірені часом і важкими випробуваннями", – каже Катерина. 

А потім Анатолій загинув. Це сталось у березні 2024 року. На спогад про чоловіка у Катерини залишилась донечка, якій тоді виповнилось лише чотири місяці. Але попри трагічні події Катерина не жалкує, що одружилась.

"Він хотів, щоб донька мала його прізвище і сам поїхав зробив свідоцтво про народження", – пригадує Катерина.

А може трохи й на часі?

Журналістка КУСТа Єлизавета одружилась зі своїм чоловіком Олександром 23 вересня 2023 року. Ніч перед весіллям була однією з найстрашніших у Дніпрі під час війни: вибухи, пожежі й хаос охопили місто. Саша з батьками були в місті і бачили близько двох десятків вибухів. Його мама дуже хвилювалась, що через такі інтенсивні обстріли зачинять РАЦС. Ліза в той час залишилась ночувати у своїх батьків у Кам'янському, там інтенсивність вибухів була значно меншою.

Наступного дня, коли дівчина з родиною їхали з Кам'янського до Дніпра, щось впало на дорогу прямо перед ними і здійнявся стовп диму. Вони були змушені звернути й поїхати іншим шляхом. Але, попри всі перешкоди, вони дісталися до Дніпра.

"Ми взагалі не сумнівалися чи одруження зараз на часі, адже дуже хотіли стати однією сім’єю, бути разом, саме в статусі чоловіка і дружини. Для нас це було дуже важливо", – розповідає Ліза.

Щастя не варто відкладати на потім, каже дівчина, адже це "потім" може ніколи не настати. Війна, що триває з 2014 року, пандемія COVID, а згодом і повномасштабне вторгнення залишили дуже мало спокійних періодів у житті молодих людей. Вона вважає, що чекати на ідеальні обставини можна безкінечно, але таким чином легко втратити щось дійсно важливе.

Тому пара вирішила здійснити свої головні мрії: Ліза завжди уявляла себе у білосніжній пишній сукні, з гарною фотосесією та зворушливими світлинами на пам’ять. Пара ретельно обирала обручки, адже це символ, що залишиться з ними на все життя. Однак у питанні святкування молодята вагалися.

"Одного літнього дня навіть зібрали наших батьків за одним столом, щоб почути їхню думку й обговорити, чи варто святкувати, чи ні. Хтось сказав, що, можливо, родичі образяться, якщо їх не запросити, не пригостити на бенкеті чи хоча б тортиком", – пригадує Ліза.

Пишне святкування весілля у ресторані здавалося парі недоречним у нинішніх обставинах і не настільки важливим для них. Вони вирішили зосередитися на найголовнішому – запросити лише найближчих людей до РАЦСу. Додатково вплинуло й те, що батьки та родичі Олександра родом із Гуляйполя, і через постійні обстріли були змушені залишити свої домівки і роз'їхались Україною, що ускладнювало можливість зібрати усіх разом.

"Церемонія була досить короткою, тривала приблизно 40 хвилин. На ній були присутні мої батьки, дідусь, сестра та кілька друзів, а також родина й близькі з боку чоловіка. Усього, якщо рахувати, було приблизно до 20 людей. Ми навіть станцювали наш перший танець і на цьому офіційна частина завершилася", – пригадує дівчина.

Батьки нареченого раділи цій події. Весілля допомогло їм відволіктися від важких думок і подарувало позитивні емоції, ставши тією "білою плямою" у складний і тривожний час.

Того ж дня молодята поїхали святкувати з найближчими друзями на базу відпочинку. Наречена зняла білу сукню і атмосфера була невимушеною: грали у настільні ігри, гуляли, купалися у басейні та просто розважалися. 

"Чому ми вирішили не влаштовувати бенкет? Це великі витрати. Ми підрахували скільки коштуватиме ведучий, ресторан і все, що додається до масштабного святкування, й зрозуміли, що це буде дуже дорого. На той момент нам здалося недоречним витрачати гроші саме на це", – каже Ліза.

Тому пара провела теплий день у колі найближчих друзів. Згодом вони вирушили в Карпати, що стало їхньою весільною подорожжю.

"Ми дітей поки не плануємо, можливо через кілька років. Звичайно, війна у цьому питанні відіграє велику роль, адже це впливає навіть на психологічний стан жінки, а він, без сумніву, відобразиться на здоров’ї дитини. Тому хотілося б, щоб цей крок ми робили вже в мирний час", – додає Ліза.

Очікуючи "кращих часів"

За даними Опендатабот, у 2023 році українці менше одружувалися та частіше розлучалися. У перший рік повномасштабного вторгнення пари активно одружувались — на 4% більше, ніж у 2021. Проте у 2023 одружень різко поменшало — аж на 16% за рік. Загалом було зареєстровано 186 051 шлюб.

Гештальт-терапевтка Анна Алісова вважає, що святкування важливих подій та одруження необхідні навіть під час війни. Фахівчиня зазначає, що українці після початку повномасштабного вторгнення живуть у постійному стресі і відмовляти собі в позитивних емоціях – означає позбавляти себе повноцінного життя.

"Людина повинна отримувати позитивні емоції, жити тут і зараз, кохати, займатися улюбленими справами, народжувати дітей тощо. Наша психіка намагається триматися за позитивні моменти і чим більше буде таких моментів, з яких можна отримувати ресурс на існування в такий нестабільний час, тим краще людина буде справлятися зі стресом, який нас оточує майже кожен день", – каже психологиня.

Цей підхід особливо важливий у контексті синдрому відкладеного життя — психологічного стану, коли людина відкладає реалізацію своїх бажань, мрій або життєвих планів, очікуючи "кращих часів". Така людина впевнена, що почне жити "по-справжньому" лише тоді, коли зміняться зовнішні обставини: закінчиться війна, покращиться фінансова ситуація чи вирішаться інші проблеми.

Позбутися цього синдрому можна. Перегляньте своє життя і цілі. Подумайте про свою мету в житті й починайте діяти вже сьогодні. Робіть конкретні кроки для досягнення бажаного, не відкладаючи їх на невизначене "потім".

Запитайте себе, чого ви хочете досягнути і що приносить вам задоволення. Чітке усвідомлення своїх бажань і радостей допоможе краще зрозуміти у якому напрямку варто рухатися, щоб відчути себе щасливим.

Живіть тут і зараз. Навчіться знаходити радість у моменті, а не лише у мріях про майбутнє. Вміння насолоджуватися сьогоденням — це ключ до повноцінного життя.

Намагайтеся думати позитивно. Уникайте надмірної самокритики та недооцінки своїх досягнень. Нагадуйте собі про те, що ви вже зробили і цінуйте кожен свій крок вперед.

Зверніться за допомогою до психолога чи психотерапевта. Якщо подолати синдром відкладеного життя самостійно складно, професійна підтримка може стати вирішальним фактором у поверненні до повноцінного життя.