Частина набережної біля готелю "Парус" була занедбана. Але знайшлися люди, які не захотіли з цим миритися – Сергій Мироненко та Сергій Живков. Вони не будують другий "Зелений гай" – це буде перший народний парк у нашому місті.
Сергій Мироненко – повернувся з Америки минулого літа
"У 2008 році я закінчив НГУ і поїхав в Америку за програмою Work and Travel. Їхав на три місяці, в результаті затримався на 11 років. Я працював у найкращих ресторанах Нью-Йорка, але в 2019 році прокинулося почуття, що пора вертатися до України. Мої друзі були в шоці, крутили пальцем біля скроні. Але я був упевнений, що вчиняю правильно.
Коли я повернувся у Дніпро, було таке відчуття, ніби за одинадцять років моєї відсутності нічого не змінилося. Було дуже прикро і сумно.
Я живу неподалік від "Паруса". Постійно бачу його, коли бігаю. Стоїть покинутий готель, на всю будівлю герб. Мені здалося, це символ того, що відбувається в Україні. Потенціал величезний, але все занедбано".
Під час прибирання Сергій знайшов понад 1000 шприців і вивіз близько 80 мішків сміття.
"По всьому берегу, від "Поплавка" до "Паруса", росли величезні кущі. Було дуже багато сміття. Я купив ножиці в "Епіцентрі", почав прорізати хоча б стежки. Це зайняло півтора місяця. Спочатку я ходив один або два рази на тиждень. Працював по дві-три години, за цей час у мене на руках встигали з'явитися мозолі. Коли вони загоювалися, я повертався. Вхід закривали старі дерева, я зрізав їх своєю електропилкою".
З таким обсягом роботи складно впоратися одному. На допомогу прийшла пара бездомних, а пізніше свою допомогу запропонував ще один Сергій та інші активісти.
"8 березня на цьому місці я зустрів парочку безпритульних – Вітю і Валю. Як я потім дізнався, вони купували дешеве м'ясо або сосиски і розводили багаття. У них був один шампур, і вони на цьому шампурі щось готували.
Валя підійшла і запитала: "У вас не буде цигарки?". Я відразу прикинув, що на одного тут роботи забагато. Відповів, що сигарет немає, але є можливість заробити. Вона спитала: "Що робити?". Я відповів, що нічого складного, просто прибирати сміття. Запропонував по 200 гривень на день плюс харчі, вони погодилися.
В кінці запитали: "А ще робота буде?". Я відповів, що роботи тут надовго. З того часу вони регулярно мені допомагають, у нас співпраця. Вранці я їх забезпечую сміттєвими пакетами, лопатами, сапкою – всім, що потрібно.
Вітя і Валя кажуть, що вони одружені. Але у Віті від першого шлюбу залишився син, йому 12 років. Одного разу пара кинула все, сіла на електричку до Дніпра і так і не повернулася. Колишня сім'я Віті живе в іншому місті. Свої документи Вітя зберігав у куртці, яка залишилася в будинку колишньої сім'ї. А Валя свої документи просто загубила".
Сергій Мироненко продовжує готувати для них і доручає роботу. Про життя Віті і Валі знає небагато. І незрозуміло, чи правду вони розповідають.
"У березні підключилися бездомні, в цьому ж місяці прийшов другий Сергій – Живков, художник. Ми познайомились і обмінялись ідеями, обговорили, що можна зробити. Покинутий залізний каркас можна було перетворити на спортивний майданчик, а його балки розписати".
На облаштування набережної потрібні гроші. Багато хто думав, що проєкт пов'язаний з політикою. Сергій каже, що скоро вибори і різні пропозиції дійсно надходили, але кожен раз він твердо казав "ні".
"Жодна політична партія не буде піаритися на цьому місці. Навіть якщо я добре до неї ставлюся. Протягом останніх чотирьох років я працював у дуже гідних ресторанах Нью-Йорка, і у мене залишилося достатньо заощаджень. За 4 місяці я витратив близько 40 000 грн. У гривнях це може здатися багато, але за мірками Америки це нормально. Мені приємно, коли я бачу здивованих людей, які вже й не вірили, що в нашому місті або нашій країні може відбуватися щось хороше".
Сергій Живков – живе у будинку навпроти вже 20 років
"Я підприємець і художник. І хоча картини – не моє джерело заробітку, деякі з них розійшлися. Одна є у королеви Англії, іншу на аукціоні купив власник "Нової пошти", гроші з продажу я передав на благодійність.
Я живу в будинку, на першому поверсі якого розташований ресторан "Червоний корал". Мої батьки живуть у сусідньому. Балкон виходить просто на цю пустку. Ми бачили, як там намили півострів, а на початку 2000-х хотіли побудувати аерокосмічний музей з ракетами в повну величину".
З таким амбітним будівництвом місто тоді не впоралось – відлунням 2000-х залишився занедбаний залізний каркас червоного кольору. Тільки у 2013 році ідею вдалося реалізувати – побудували "Парк ракет", але вже в іншому місці.
"Через слабке здоров'я моя мама не може сама вийти на вулицю. Тому вечорами ми разом гуляємо по набережній. Я говорив їй: "Мамо, дивися це ж готовий артпростір. Він дуже футуристичний, у ньому можна розгледіти різні форми. От побачиш, ми тут зробимо парк".
Цю зиму я провів в Азії. Коли повернувся, зустрів біля "Паруса" Сергія Мироненка і здивувався. Він ходив з ножицями і зрізав кущі. Я поцікавився, навіщо він це робить. Він відповів, що хоче навести порядок. І тоді ми домовилися, що я роблю артпростір, а він буде займатися порядком і чистотою.
Це місце прибирали кожен рік, і воно щороку заростало. Я проаналізував, що парком місце стає тоді, коли його наповнюють культурою. Ми відштовхувалися від теорії розбитих вікон. Якщо у вас у квартирі намітився безлад, ви охоче будете його продовжувати. Але якщо зразковий порядок, його не хочеться порушувати.
Вирішили, що потрібно чисте місце, де є куди присісти, є куди викинути сміття. Ми взялися за роботу.
Придумали таблички. Люди з ними фотографуються, викладають сторіз. Я подумав про те, що це місце має бути "інстаграмним". Ми зробили лавочки, поставили з десяток баків зі сміттєвими пакетами. Почали робити дитячу зону, хочемо поставити спортивний майданчик. Ми малюємо щось, приходять дітки, ми даємо їм малювати і вони радіють. Деякі прямо не хотіли звідси йти, батькам доводилося відтягувати силою.
Є механізми, які придумали до нас. Там, де гуляють спортсмени, наркоманів вже не буде. Я хотів би все зонувати: зробити спортивну, дитячу зони, а на вході в парк – "місце для алкоголіків". Хочете випити – випийте там, але не ходіть із пивом в дитячу зону.
Нещодавно з'явилася ідея: центральну іржаву металеву конструкцію перетворити на глобус, а на бетонній ділянці намалювати величезну мапу світу".
Тепер цей парк називається "Глобус". У його створенні вже взяло участь близько 20 людей.
"Креативних ідей багато, потрібні люди і матеріали. Матеріали я купую за свої гроші або використовую те, що дають друзі і знайомі. Буває, що потрібно вийти і щось зробити, але всі, хто допомагає, роз'їхалися або хворіють. Тоді я виходжу сам і кличу тата – йому 74 роки, він дуже активний, ми разом катаємося на велосипеді. Він мій найкращий помічник. Ми все робимо з підручних засобів. Було б більше грошей, ми б зробили якісні лавочки. А так це просто колоди".
Чий це парк?
Сергій Мироненко: "Судячи з офіційних мап, ця територія належить місту. Але Сергій каже, що, найімовірніше, у неї є неофіційний господар. У будь-якому випадку, я не вважаю, що прибрати гілки, вичистити сміття і щось пофарбувати – це злочин".
Сергій Живков: "Я зв'язався з десятками бізнесменів, вони готові допомагати. Але є два нюанси:
Перший нюанс – це законодавча площина, земля. Я дізнавався, кому вона належить, зустрічався з головним архітектором міста, скоро у мене буде зустріч із головним архітектором області. Інформація є, але вона весь час змінюється. Разом з жителями сусідніх будинків ми склали звернення до мера міста. Мені потрібна допомога влади, тому що я хочу, щоб усе було законно. У парку потрібні вода, електрика, туалети, налагоджений вивіз сміття. Якщо працювати разом з владою – ми зможемо створити народний артпарк.
Другий нюанс – карантин. Ми не можемо підключити одночасно багато людей.
Ці дві речі заважають найбільше. 80% часу йде на спілкування в кабінетах влади і організаційні процеси, і тільки 20% – це робота руками, яку ви зможете побачити, прийшовши в парк".
Післямова
Сергій Живков: "Якщо хочете допомогти – зв'яжіться з нами, ми із задоволенням приймемо будь-яку допомогу. Цей карантин – не просто так. Це можливість побути наодинці з собою і розібратися в своїх думках. Хтось в підсумку вирішив переглянути всі фільми і випити все пиво, хтось – приділяти більше уваги сім'ї, і це чудово. Я вирішив, що приділю час і сили чомусь корисному, на своєму прикладі покажу, що можна просто брати і робити, без зайвих слів".
Сергій Мироненко: "Наступна ідея – зайнятися Монастирським островом. У мене в голові образ Дніпра як дуже просунутого туристичного міста. Тут усе є, потрібно тільки з'єднати точки. Одна з причин, з якої я повернувся – це наші люди. Торік я об'їздив 13 чи 14 обласних центрів і зустрів дуже багато людей. І моя теорія про те, що українці – дуже хороші і відкриті, тільки підтвердилася".