Текст до Дня Соборності про стереотипи, які розділяли Україну.
Допомогла нам в цьому Анастасія Саєнко, історикиня, дослідниця громадської організації "Ukrainian PR Army" (Українська піар-армія), який займається адвокацією України на міжнародній арені, розповідає правду про злочини росії, бореться проти російської пропаганди та намагається донести світу правду про те, що відбувається в нашій країні. Аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Фахівчиня проводить дослідження в проєкті "Where are our people?", – це кампанія, спрямована на викриття фактів примусової депортації українців до росії та Білорусі російськими окупаційними військами.
Далі – пряма мова Анастасії.
Короткий лікбез
"Стереотип – це усталений шаблон мислення. Стереотипи передаються з покоління в покоління, виникають як забобони або правила. На мою думку, вони пов'язані з рівнем освіченості населення.
Раніше, до створення швидкісних засобів масової інформації, люди дуже вороже ставились до будь-чого іноземного, що вони не знали. Банальний приклад: жителів Німеччини назвали "німцями", тому що не розуміли, що вони говорять.
Наше завдання: побороти традиційний шаблон мислення та простіше ставитись до ближніх. Якщо в якомусь регіоні "всі" – російськомовні, то просто прийняти це. І не забуваймо про нашого підступного ворога, бо побороти забобони легше, ніж ІПСО, яке лізе з роликів тіктоку чи телеграм-каналів", – говорить Анастасія Саєнко.
ІПСО (інформаційно-психологічна операція) – сплановані дії з передачі конкретної інформації та індикаторів до іноземних аудиторій, щоб вплинути на їхні почуття, мотиви, критичне мислення і, зрештою, на діяльність іноземних урядів, організацій,reporters.media груп чи індивідів.
Зіштовхування сходу та заходу – це суто політичний наратив, який особливо вміло використовували за часів Януковича, з подачі "доброї" руки кремля".
Стереотип № 1: жителі заходу України – націоналісти, бандерівці
"Говорити про націоналізм лише в контексті західних регіонів – не чесно. Рух УПА поширювався і на сході, і мав там осередки. Звідти вийшло багато відомих борців за національну ідею: наприклад, донецький дисидент, політик і академік Іван Дзюба, луганський поет та правозахисник Іван Світличний, донецький поет, дисидент та політичний в’язень Василь Стус, донецький поет, військовий кореспондент та перекладач Володимир Сосюра.
А чи знає хтось про кримського татарина Номана Челебіджіхана, який брав участь у визвольному русі на початку 20 століття та проголосив Кримську Демократичну Республіку?
Важливо розуміти, що ці стереотипи – результат інформаційної кампанії росії, яка витратила дуже багато грошей на те, щоб українці ненавиділи одне одного".
Стереотип № 2: жителі західних регіонів – релігійні фанатики (на відміну від центру, півночі, сходу та півдня)
"Якщо ми пригадаємо історію, то побачимо, що церква на Галичині та Львівщині відігравала провідну роль. На галицьких землях найдовше зберігалися традиції державотворення.
Коли у нас занепала Русь в Києві, центр перемістився в Галичину. І до середньовіччя у нас є Галицько-Волинське князівство. Церква розвивалася скоріше не завдяки, а всупереч політичним процесам. Була Річ Посполита (Польща) та Австро-Угорська імперія, які намагались насадити католицьку віру. Саме тому у 16 столітті через Берестейську унію утворюється греко-католицька конфесія.
За даними Хосе Казанова, старшого наукового співробітника Берклійського центру релігії, миру та світових справ, заслужений професор соціології та теології, та релігієзнавства університету Джорджтауна – лише 9 % українців (3,5 мільйона) належать до греко-католиків.
Греко-католицькі священники, різні організації, братства гуртували навколо себе українську еліту. Церква стала оплотом поширення національної ідеї, тому що більше нікому було очолити національний політичний рух. Саме тому в західній частині України церква має таке міцне коріння.
Східні регіони – колишня територія "дикого поля", яка не була заселена до 15 століття поки туди не прийшли козаки. В 19 столітті починається активний промисловий розвиток, в регіон входить англійський, бельгійський та інші капітали. Наприклад, Юзівка, яку ми знаємо як Донецьк, і багато інших міст стають більш європейськими, порівняно з містами інших українських регіонів, оскільки разом з капіталом приїздять європейці, які керують підприємствами та будують своє життя на місці.
Їх змінює Радянський Союз, який руйнує не лише релігію, яку вони називають "опіумом для народу", а й ледь чи не весь уклад життя.
До західних регіонів вони добираються пізніше, власне тому там вдалося зберегти традиції, які будуються і на релігійних ритуалах також".
Стереотип №3: українці західних регіонів "дикі", бо живуть в горах далеко одне від одного
"Не погоджуюсь. Це ж не особливість українських Карпат. Візьмемо Швейцарію, Італію, частину Америки, де також є гори. Але ж ніхто не говорить, що мешканці цих територій якісь дикуни та менше соціалізовані".
Стереотип №4: жителі заходу країни нав’язують всім свій діалект, як справжню українську мову, хоча це не так
"Чому на заході збереглось більше діалектів? Поселення були віддаленішими, туди менше переселялись з інших регіонів, тому люди мали можливість зберегти свою мовну особливість. Але це ж не означає що вони стали відлюдькуватими.
Особисто я знаю багато людей з Донбасу, які обурюються, коли їм говорять, що вони не знають української та ніколи її не вчили. Зі мною на історичному факультеті було багато людей з Донеччини, які прекрасно володіють українською мовою.
Нашому сусіду вигідно показувати те, що всі вихідці східних регіонів України – російськомовні, тому рашисти прийшли захищати російську мову. Хоча ми розуміємо, що це все насправді не так".
Стереотип №5: у жителів сходу немає давньої культури, лише совкова
"Знову ж таки російський наратив. Там великий відсоток російськомовних, тому що будь-які регіони, які межують з іншою країною, знають мову сусіда. Це нормально, бо люди спілкуються одне з одним, Ми ж не живемо за бетонною стіною, коли не можна виїжджати за межі країни.
Росії вигідно показати, що це населення тільки працює і культурно не розвивається. У нас є Алла Горська, художниця-монументалістка, шістдесятниця, яка спілкувалась російською, але свідомо перейшла на українську. Вона їздила до Маріуполя, до інших міст Донеччини, щоб викладати мозаїкою картини. Таких прикладів багато, і дуже погано, що ми не можемо зробити зараз культурну вибірку митців цих регіонів, бо на тимчасово окупованих та тих, де ведуться активні бойові дії, неможливо провести соціальне опитування".
Стереотип №6: жителі заходу країни вже всі виїхали в Європу на заробітки та взагалі давно мріють, щоб їхні регіони ввійшли в склад Польщі
"Це абсурдно. Згадаймо історію 20 століття, війну УПА з поляками. То яку Польщу там можуть чекати?
Багато століть стосунки були складні. Сьогодні Україна та Польща мають теплі дружні взаємини, поляки багато допомагають нам. Це показник, як історію можна прожити та зробити з неї висновки. А не так, як росія, яка намагається згадати "прекрасне" радянське минуле і повернути його.
Люди, звісно, виїжджають за кордон працювати. Це абсолютно нормально, тому що кожна людина вирішує, як їй краще. Так само зі сходу їздили працювати в росію. Просто прикордонним регіонам це територіально зручно".
Чи існують стереотипи про якісь українські регіони, які створила історія, а не російська пропаганда?
"Якщо і є, то їх ніхто не знає (сміється). Я не знаю стереотипів про Крим чи центральні регіони. Існують релігійні конфлікти, однак це інше".
Які були стереотипи в часи Радянського Союзу?
"СРСР намагався створити радянську людину. У них не могло бути галичан, донеччан, наддніпрян. Мала бути радянська людина, яка відкидає повністю свої коріння, живе тільки соціалістичним майбутнім, має роботу на заводі, сім'ю і партію. І остання має бути найважливішою. Я не думаю, що Радянський Союз намагався якось культивувати ці стереотипи, бо їм потрібно було утворити наддержаву з соціалістичним майбутнім".
Стереотипи в 19 столітті?
"Після Богдана Хмельницького Україна була розділена по Дніпру між російською та Австро-Угорською імперіями. Люди належали до різних країн, мали зовсім різний розвиток. Навіть поняття громадянства не існувало. Ворожнечі на такому рівні не було".
Який стереотип – найгірший?
"Те, що східний регіон чекав росію. Не потрібно ідеалізувати всіх, там були якісь ждуни, які сиділи та чекали росію, але не всі. І те, що східну та південну частину окупували тому, що вони говорили російською мовою. Це абсурд. Не через мову почалась війна.
Рашисти не змогли звинуватити їх у використанні російської мови, тому намагались придумати щось інше. Це було необхідно, щоб збільшити лояльність населення до східного сусіда.
Щоб вважали, що на заході злі українці та будуть різати їх просто на вулицях Львова за російську мову, хоча насправді у Львові на вулиці теж багато російської можна почути".
Які російські наративи вловлюють підлітки через ІПСО в тікток?
"Російська музика та фільми, які важко контролювати.
Але мені здається, що зараз на молодь важко вплинути. Вони набагато обізнаніші зараз і більш проукраїнські, ніж це було раніше, до 2014 року, наприклад. Революції рухає молодь. Саме студенти розпочали Революцію Гідності.
Російські наративи можуть стверджувати, що молодь не потрібна Україні, що про них не піклуються. Як говорили нещодавно, що взимку ми всі помремо, замерзнемо, що не буде світла, щоб всі їхали до Польщі, бо на рідній землі немає майбутнього. І що ця війна триватиме роками, що всіх молодих хлопців 18-річних відправлять на війну".
Як боротись зі стереотипами?
"Наша війна, яка відбувається не тільки на полі бою. Це гібридна інформаційна війна. Єдиний спосіб, щоб не піддаватися цим стереотипам – підіймати рівень освіченості та толерантності населення. Більше говорити на всі ці теми, і тоді всі ці стереотипи можна буде побороти.
Про це повинні розповідати в школі, в медіа. Я дуже рада, що зараз на нашому українському видавничому ринку з'являється багато літератури про Донбас та Крим. У нас дуже велика країна і кожен регіон її особливий. Про південь, схід, захід, північ також потрібно говорити. Коли люди будуть більше бачити цього красивого, культурного, у них буде менше страху.
Читайте більше якісної української літератури, тоді стереотипи зникатимуть самі собою, в них відпаде потреба. Раджу три книжки, які варто було б прочитати: "Нарис історії України" Ярослава Грицака, "Схід українського сонця" Катерини Зарембо та "Тореадори з Васюківки" Всеволода Нестайка (і для найменших, і для найстарших)".