Матеріал – до Дня Батька, який відзначають у третю неділю червня.
У цьому тексті ми розкажемо про 45-річного Юрія Кіша із Кам’янського. Ця історія про батька-одинака, чия любов виявилась навіть сильнішою за материнську.
Далі – пряма мова
"Повернувся додому, а жінка пішла"
"Коли повернувся з армії зрозумів, що хочу сім’ю. Тому дуже чекав на народження своїх діточок. Коли з’явився син, я майже жив біля лікарні. Даня був інкубаторі, бо народився раніше терміну. Дуже хвилювався, щоб хлопчик вижив. А паралельно з цим працював на декількох роботах, аби діти нічого не потребували. Тепер у мене двоє дітей: 14-річний Даня та 17-річна Лера.
Залишився я один з ними понад рік тому, коли одного разу повернувся з роботи, а жінка пішла до іншого чоловіка. Вона поставила дітей перед вибором: бути разом з нею чи залишитись зі мною. Даня та Лера обрали мене, бо знали, що я про них добре подбаю, ми разом знайдемо вихід з будь-якої ситуації.
З того часу я самотужки виховую дітей, працюю, пораюсь на городі. Нині в країні – криза, тому з грошима у нас у родині туго. Доводиться працювати на фізично важкій роботі подобово. На приватному підприємстві разом з командою виробляю брикети смоли. У форму заливають 75 кілограмів смоли, а таких форм потрібно залити близько 50 за одну зміну. До того ж там дуже велика температура – 200 градусів, неодноразово отримував опіки. А потім були тижні реабілітації та лікування. В такі складні моменти в сім’ї ніхто не може мене замінити, взяти частину обов’язків на себе, допомогти дітям, тому дуже важко… На відпочинок часу немає зовсім. Ось, наприклад, до нашого із вами інтерв’ю я був на зміні, о 7 годині ранку прийшов додому, а тут треба малину проривати від бур’янів та робити інші хатні обов’язки... "
"Я завжди сідаю і розмовляю, скільки потрібно"
"Поєднувати роботу та виховання двох дітей справді складно. Донька в мене доросла, з нею проблем не виникає. А ось син – підліток. Найгірше для мене як для батька – це розуміти, що дитина збрехала. Буває, Даня з кимось подереться, а мені каже, що впав. А через час сусіди та знайомі розповідають правду. Тоді син сидить, червоний як помідор, бо соромно, що обдурив мене. І вічно каже: "Більше не буду". Іноді мені дзвонить класний керівник та жаліється на поведінку Дані, декілька разів навіть викликала до школи. Дуже важко вмовити сина навчатися та виконувати домашні завдання. Якби не Лера, то він би зараз у 7 класі гуляв би. А моя реакція на все це проста – я завжди сідаю і розмовляю, скільки потрібно. Пояснюю, що добре, а що погано, як вчиняти можна, а як – ні. Хлопець мріє піти по моїх стопах та стати будівельником, тому я мотивую його до заняття тим, що через рік йому вже потрібно вступати до технікуму".
"Обов’язки матері лягли на плечі старшої доньки"
"Діти бачать, наскільки мені важко працювати та виховувати їх, тому намагаються взяти частину обов’язків на себе. Особливо моя старша донька – Лера. Коли мати пішла з дому, то атмосфера в хаті помітно змінилась. Донька намагається зробити усе, щоб нам з Данею було комфортно: прибирає, готує їжу, пере, допомагає братові з навчанням. До того ж ми живемо у приватному секторі, вирощуємо картоплю, перець, капусту, моркву, полуницю тощо. Раніше була і худоба (двоє кіз та бройлери), але прийшлось продати, щоб купити літній одяг дітям. Якщо коротко, то роботи багато. Діти частіше за все допомагають мені сапати та прибирати бур’яни".
"Виникають фінансові складнощі"
Щоб підготувати Даню до нового навчального року, мені потрібно купити йому зошити, підручники, ручки, а ще – кросівки, костюм та курточку, а зарплата в мене невелика. А ще є комунальні послуги та продукти. Нещодавно холодильник зламався – зараз у пошуках нового, бо продукти ніде зберігати. Я дуже вдячний своїм дітям, що вони ставляться до всього цього з розумінням. Вони бачать в інтернеті, що інші підлітки можуть дозволити собі набагато більше. А в нас буває таке, що йдеш в магазин й купуєш найдешевше морозиво, бо на більше грошей не вистачає. А як трапляються вільні гроші, то обов’язково йдемо гуляти в парк чи просто містом, діти дуже це люблять".
"Раджусь з дітьми як з дорослими"
"У найскладніших і, здавалося б, безвихідних ситуаціях діти завжди підтримують мене та ставляться з розумінням. Наприклад, зараз, коли зарплату затримують, вони приходять і кажуть: "Тату, не переживай, ми впораємося". Я раджуся з ними як із дорослими. Якщо вони щось хочуть, приходять та кажуть мені про це. Ми розраховуємо наш бюджет і домовляємось, коли зможемо щось придбати. До того ж Лера підробляє помічницею по дому – допомагає поратись по господарству одній жінці. Щось відкладає собі, а решту витрачає на продукти.
Моя старша донька взагалі дуже працьовита. Я їй кажу, що організм повинен відпочивати. А вона одразу після роботи йде на город і каже: "Тату, хто буде робити, якщо не ми?". Дитину навіть треба змушувати виходити гуляти. Нещодавно зателефонувала мені, питає: "Чи можна я піду погуляю з друзями?". А я їй: "Звичайно йди". Приходжу, а вона нікуди не пішла. Запитую: "Чому не пішла?" А вона: "Подумала краще щось по дому зроблю"."
"Сам не потягну"
"Торік Лера мріяла поступити на юрфак, але ми зрозуміли, що оплату навчання я не потягну. Тому в цьому році донька планує піти вчитися на перукаря. Я домовився з начальником, що буду залишати 500 гривень від зарплатні на роботі. А як гроші знадобляться на навчання, він виплатить однією сумою. А Даня місяць тому пішов займатись боксом. Це ще витрати на заняття та всілякі капи, рукавиці тощо. Але я дуже радий, що син виявив бажання займатись спортом. Адже він хлопець енергійний, і цю енергію потрібно направляти у правильно річище. До того, як віддати хлопця на спорт, я пішов поговорив з тренером, він здався мені гарною людиною та професіоналом свого діла. Тому я впевнений, що хлопець з часом досягне успіху в цій царині.
Офіційно я не записаний як батько-одинак і від держави не отримую жодної допомоги. До того ж боюся, що мене можуть забрати на фронт. Донька оформлена на мамине прізвище, але дуже просить мене перевести її на своє. Плануємо переробити документи найближчим часом. Сподіваюсь, що діти з часом здобудуть гарну освіту та знайдуть своє призначення у цьому світі. Зможуть дійсно жити, а не виживати, як ми робимо це зараз. І звичайно будуть влаштовувати своє життя під мирним небом".
