Скульптура-хамелеон, ікони, що возз’єднались через 70 років, і портрет Мазепи, який переховували під іншим іменем.
Від символізму Михайла Сапожникова до парадного портрета Івана Мазепи, від "Алегорії ночі" до "Вмираючого Гала". У фондах Дніпровського художнього музею перебувають твори, що не поступаються за художньою та історичною цінністю європейським колекціям. У цій статті розповімо про шедеври, які нині – через війну – перебувають поза постійною експозицією, але варті уваги не менше, ніж полотна світових галерей.
Символізм, який знають у Відні, але зберігають тільки у Дніпрі
Найбільша в Україні колекція творів художника Михайла Сапожникова – понад 270 робіт живопису й графіки – зберігається саме у Дніпрі. Одна з центральних картин – "В затоці", яку музейники називають перлиною.
"Це не та картина, біля якої проходять повз. Люди зупиняються. Іноді – надовго. Вона викликає реакцію. Якщо в людини є внутрішній культурний багаж – вона побачить у ній знайомі мотиви. Хтось – біблійні алюзії, хтось – міфологічні. Але в будь-якому випадку відгук буде", – розповідає Ігор Труш, провідний науковий співробітник Дніпровського художнього музею.
"В затоці" – одна з ключових робіт символістського циклу Сапожникова. Він працював у першій чверті XX століття й усвідомлено будував свою творчість на багатозначності образу. Від глядача очікується не просто емоційна реакція, а інтелектуальний відгук – здатність зчитувати глибші смисли.
Його роботи вже бачили у Відні та Братиславі: у 2024 році три картини Сапожникова з дніпровської колекції увійшли до топ-20 національної виставки "В епіцентрі бурі: модернізм в Україні", організованої Національним художнім музеєм України. Серед сотень можливих кандидатів обрали лише два десятки імен – і серед них опинився художник, чия спадщина зберігається саме у Дніпрі.
"Цього літа музей реалізує проєкт віртуальної галереї – вона дозволить по-новому подивитися на творчість Сапожникова, оцифрувати його спадщину і зробити її доступною ширшій аудиторії", – розповідає Сергій Несмачний, заступник директора з наукової роботи Дніпровського художнього музею.
Він бачив майбутнє ще до того, як воно настало
"Складна, експресивна, пророча – ця картина не просто завершує експозицію. Вона – виклик, кинутий епосі й глядачеві", – говорить Ігор Труш.
"Час" Давида Бурлюка – один із тих творів, що затримує погляд й провокує думку. Написана у 1910-х, ця картина вирізняється незвичною композицією, змішаними техніками та насиченою символікою.
"Вона дуже цікава за формою: незвичне компонування, колажна техника, багатошаровість. І головне – сюжет, який не дає однозначних трактувань. Глядач ніби сам складає пазл з фрагментів, які навіює час", – коментує Ігор Труш.
Давид Бурлюк – одна з найяскравіших постатей українського мистецького авангарду. Його називають батьком українського футуризму і саме ця робота яскраво демонструє чому. В Україні збереглося не так багато його творів, а "Час" – один із найпотужніших.
"Перед повномасштабною війною у Мистецькому арсеналі проходила велика виставка "Футуромарення", де зібрали твори провідних митців початку ХХ століття з музеїв по всій Україні. Робіт Бурлюка було 8, із них три – з нашої колекції. І саме "Час" став одним із центральних творів у розділі, присвяченому авангарду", – розповідає Сергій Несмачний.
Вона змінюється зі світлом і говорить без слів
Ефектна жінка з поруч з місяцем. Велична, тиха й загадкова.
Мармурова скульптура "Алегорія ночі" італійського митця Вітторіо Карадосі у колекції Дніпровського художнього музею понад сто років. Її добре пам’ятають усі, хто хоч раз бував на старій постійній експозиції.
"Там зображена дуже ефектна жінка. І ракурс цікавий, і техніка – просто видно, що це робив майстер. Вона завжди викликала увагу", – розповідають у музеї.
Скульптура називається "Алегорія ночі". Створена вона на початку XX століття. Це період, коли модерн був на піку. Саме тому в образі можна побачити і класичну античність, і щось дуже особисте. До того ж, скульптура "живе". У буквальному сенсі.
"Ми колись навіть жартували: вона – як хамелеон. Уранці – одна, ввечері – зовсім інша. Музейний фотограф спеціально знімав її в різну пору дня. То вона біло-рожева, то біло-сіра, то й зовсім біла. І завжди – гарна".
Історія її появи в музеї не до кінця відома, але дуже колоритна. За однією з легенд, у бурхливі революційні роки скульптуру приніс у музей хтось із військових. Є й інша версія – її купили після художньо-промислової виставки в Катеринославі, яка проходила на початку XX століття.
"Документів про це не збереглося. Але є відомості, що робота була представлена на виставці. Можливо, її просто придбали в одному з магазинів міста, які тоді продавали мистецтво. І вона залишилася в Дніпрі", – припускає Ігор Труш.
Вона підписала картину чоловічим ім’ям, бо була занадто талановитою, щоб бути жінкою
Скажіть за кордоном "Dnipro Art Museum" – й з великою ймовірністю почуєте у відповідь: "Maria Bashkirtseff".
"Це наш бренд. Наша візитка. Це картина, яка уособлює наш музей. І це не перебільшення".
Марія Башкірцева – українська художниця з трагічно коротким, але яскравим життям. Вона померла у 25, залишивши по собі не так багато творів. І серед усіх її робіт саме картина "В студії" найбільша за розміром та найвідоміша за значенням.
"На ній зображено сцену з майстерні Жуліана в Парижі – одного з небагатьох закладів, де тоді жінки могли вчитися живопису. І серед дівчат на полотні – сама Марія. Хоча є кілька версій, де саме вона. Це теж частина загадки", – розповідають музейники.
Картина неодноразово їздила світом, представляючи Україну на виставках найвищого рівня. Одна з останніх виставок – у Мадриді. Там зібрали близько 100 найкращих картин відомих жінок-художниць та героїнь.
Також картина брала участь у проєктах у США. Там її виставляли як символ епохи, коли жінки лише починали виборювати право бути художницями.
Цікаво й те, що на самому початку Башкірцева підписала картину іменем свого брата – тільки у такій спосіб, під чоловічим ім'ям, можна було показати роботу.
"Це хорова сцена – багато постатей, емоцій, характерів. Її можна дивитися годинами й кожного разу знаходити щось нове. Це, без перебільшення, одна з найсильніших речей, які у нас є", — підсумовує Сергій Несмачний.
Ікони, що шукали одна одну 70 років
У колекції Дніпровського художнього музею зберігається близько 200 ікон. Це надзвичайно цінне зібрання українського сакрального мистецтва, створеного в нашому регіоні. Та серед усіх особливо вирізняється одна унікальна пара. Це дві ікони – Богоматір з Немовлям та Христос Вседержитель. Їх називають "вінчальною парою".
Такі ікони, як правило, тримали батьки під час церемонії вінчання, а потім вони займали почесне місце в хаті, як символ родинного оберегу та великого свята в житті. Але ця пара – не просто гарний приклад традиції. У неї є своя особлива, зворушлива історія.
Ікона Христа Вседержителя з’явилася в музеї ще в 1970-х. Її вивезли з території Новомосковського собору, де тимчасово зберігали ікони з ліквідованих храмів. У ті часи держава була атеїстичною, тож багато сакральних творів могли просто знищити. Але завдяки зусиллям співробітників музею, частину вдалося врятувати. Цю ікону почали виставляти ще за радянських часів. Вона стала окрасою колекції.
"Минуло кілька десятиліть і одного дня, вже у часи незалежної України, в музей завітав відомий український скульптор Микола Малишко. Побачив ікону Вседержителя й сказав: "У мене є її пара". У його родині зберігалася Богоматір з Немовлям, дуже схожа за розмірами, стилістикою, манерою письма. І справді – обидві ікони виглядають так, наче створені або одним майстром, або в одній майстерні".
Це була надзвичайна зустріч після 70 років розлуки. Микола Малишко подарував свою ікону в Міжнародний день музеїв і відтоді ця пара знову разом.
Портрет, якого боялася імперія
Унікальний експонат національного значення – парадний портрет Івана Мазепи, створений у стилі західноєвропейського живопису кінця XVII – початку XVIII століття. Цей твір вирізняється серед усіх відомих зображень Гетьмана, як винятково представницький, виконаний з майстерністю, гідною королівського двору. Автор полотна – невідомий польський живописець.
Цей портрет – єдиний у музеях України, який офіційно визнано справжнім зображенням Мазепи. Цю атрибуцію підтвердив Інститут історії України НАН, а також група істориків, мистецтвознавців й навіть криміналістів.
Полотно багато років зберігалося під скромною назвою "Портрет чоловіка в латах", щоб уникнути репресивної уваги з боку радянських і попередніх царських структур, адже Іван Мазепа був підданий анафемі та офіційно вилучений з історичної пам’яті. Більшість його прижиттєвих зображень було знищено або втрачено. Портрет у Дніпровському музеї зберігся лише тому, що його не підписували, як зображення Гетьмана.
"Це не просто красива картина. Це справжня історична реліквія, яка повертає нам ім’я, зневажене колись, але надзвичайно важливе для української ідентичності", – наголошує Сергій Несмачний.
Повага до ворога, викарбувана в камені
Це одна з ключових робіт у західноєвропейській експозиції музею. Автор цієї скульптури "Вмираючий Гал" невідомий, але сама робота є копією відомого античного твору. Історія про повагу до ворога, яка сьогодні звучить особливо голосно.
Ця тема була дуже популярною у XIX столітті, коли на хвилі археологічних відкриттів у Помпеях і Геркуланумі зросла зацікавленість античним мистецтвом. Частина колекції музею, зокрема й ця скульптура, походить із Нікополя, де родина Нечаєвих збирала мистецькі твори та, можливо, мала власний невеликий музей.
""Вмираючий Гал" зроблений із темно-зеленого мармуру – незвичайного для скульптур того часу матеріалу, адже зазвичай мармур світлий. Оригінал цієї скульптури в світі не зберігся. Існують лише пізні копії, одна з яких знаходиться у Ватикані. У давнину римляни копіювали грецькі бронзові скульптури у мармурі, змінюючи матеріал та колір".
Головна ідея твору – показати переможеного ворога не просто приниженим, а з повагою, як людину. Це особливо актуально нині, адже скульптура викликає роздуми про війну, ставлення до ворога та гуманність. Вона завжди привертала увагу відвідувачів і залишається важливим символом у часи сучасних конфліктів.
Зараз скульптуру "Вмираючий Гал" можна побачити у постійній експозиції музею. Вона представлена в залі західноєвропейського мистецтва та є однією з центральних робіт, що незмінно привертають увагу відвідувачів.
Не чекайте, поки ці шедеври опиняться в Луврі – приходьте в Дніпровський художній музей і відкрийте їх для себе вже зараз. Музей працює з середи до неділі з 10:00 до 17:30 за адресою: вул. Шевченка, 21.
