Команда Ukraїner у Дніпрі не вперше. Втім, ця експедиція Подніпров'ям розкрила історії та характери нових героїв і взагалі змусила команду проєкту по-новому подивитися на наше місто. Про те, як саме, нам розповіли інтерв'юер експедиції Олексій Оліяр та головний оператор Ukraїner Павло Пашко.
Ну, як вам Дніпро ?
Що мені одразу кинулось в очі — люди ходять в більш якісному одязі. Тут реально дуже симпатичні, красиві люди. Мені Дніпро виглядає сучасним, модерним містом. Мені здається, що його потенціал саме в тому, щоб проводити сучасні події: рейви, створювати сучасні театри, події культурного масштабу, джаз. У вас є річка, і у вас є неймовірна гастрономія. Мені смакує ходити по різних ресторанах. Це є в інших містах, але якось розкидано. Тут буквально кожен заклад намагається бути іншим конкурентом, і це створило неймовірну якість.
Насправді, це проблема більшості міст і, в цілому, скажемо так, проблема культури в Україні в тому, що за часів СРСР вважалось, що Україна взагалі не може створювати культурні сенси. Привчили так людей, що все, що ви робите, не має ніякого сенсу, не має цінності, не має нічого. Що б ти не зробив — це все не цікаво. Тому люди вже так звикли за ці 70 років, що те що відбувається в місті — це точно не цікаво. От в Києві — це точно цікаво, воно ж в Києві. Кияни думають: "У нас в Києві нічого особливого не відбувається, я поїду у Львів. "Львів думає: "Блін, таке нудно місто в мене, поїду ще кудись, в Одесу. Бо в Одесі точно щось класне відбувається". І у нас всі так мігрують і ніхто не цінує те, що у нього в місті знаходиться. І класно те, що вони намагаються зламати це.
Але зламати цю систему складно. От коли ви отримали ззовні якесь визнання, тоді вас починають уже цінувати і в своєму місті. Це такий шлях довгий, але він правильний. Коли вони створять унікальність свого продукту, тоді місцеві будуть це цінувати. Вони будуть казати: «Так це ж почерк Дніпра».
Ви були цього разу в митцівні "Модуль". Вдалося якось для себе відкрити це місце?
Так, дуже. Супер-круте місце. Це такий центр, де може розвиватися, розвивається і буде розвиватися музична культура у місті. Загалом культура, як така. Не тільки музична. Бо свого часу Дніпро якраз був таким досить крутим майданчиком для людей, але це все почало занепадати і, на жаль, з того, що я зрозумів, років з 2000-х почав втрачати талановитих людей, які почали просто переїжджати в столицю. Бо це така альтернатива. Те, що зараз відбувається в Дніпрі, заохочує людей творити, мати щось своє нішове, унікальне. В них є всі умови, молодому музиканту потрібно тільки бажання. Це супер-унікальна річ, насправді. Тобто ти можеш прийти, записати трек, бути дотичним до лейблу.
Але таких майданчиків для творчості багато. Який вайб отримали тут?
"Модуль" зміг створити общину з людей, які там працюють та приходять на заходи. В цьому ком’юніті один одному просто готовий допомагати. Тобто вони не шукають абсолютно якоїсь вигоди для себе. Вони знають, що завжди для них двері відкриті і ті, хто є в "Модулі", завжди готові тебе прийняти і допомогти. І ці люди, здається, без якогось запиту віддають тобі добротою.
Люди, які проводять якісь події, готові завтра дати техніку. Просто так. Для мене це таке просто супер-щире і ціннісне ком’юніті, яке я ще не зустрічав.
Ми були в "Модулі" і вдень, і вночі. Зазвичай заходи такого формату мають вайб з настанням ночі. Але я в "Модулі" зрозумів, що ми навіть коли приїхали зранку, відчули це — там хочеться бути і вдень, не тільки вночі.
Команда "Модуля" масштабується, справді. Тобто я ж кажу, вони не намагаються закритися в свою тусовку і нікого не пускати. Ні, вони, навпаки, долучають людей і, скажемо так, випускають назовні себе.
Нічна культура взагалі сама по собі є така досить провокативна. Не всі її розуміють. Не всі, наприклад, розуміють її цінність — що це дійсно є культура, івент-мистецтво. Це круто, що місто старається якось допомагати. Класно, що молоді музиканти, які саме є резидентами Модулю, не копіюють, а створюють щось своє, особливе.
Це буде крутий почерк не тільки масштаба Дніпра, але це вже виходить за масштаби України. Якщо воно так і надалі буде розвиватися, Дніпро може стати центром нового звуку.
Яких героїв для своїх історій знайшли у Дніпропетровській області?
У нас є такий формат відео, який називається «Жити в…». В цей раз було «Жити в Кропивницькому». У нас було там три історії. Один герой був — актор театру, Євген. Ми через нього показали театр, на честь якого зараз названо місто Кропивницький. Це перший україномовний театр в Україні, який був створений ще в царській Росії. Ми через нього намагаємося розкрити і театральну тему міста, і назву міста. Він як герой досить цікавий.
Другий герой — людина, завдяки якій і перейменували Кропивницький. Вона доклала максимум зусиль для цього. І треті герої — ці сімейна пара, чоловік з дружиною, які займаються тим, що навчають дітей відеозйомкам. Це акторська гра, зйомка, монтаж. Тобто повний цикл продакшену і створення художнього фільму.
Чи стикалися з якимись стереотипами про Дніпро?
Мені здавалося, що ще з СРСР будуть такі величезні нависаючі будівлі. Що це таке промислове місто. Що люди будуть такі, дуже в якомусь роді натянуті, обтяжені буденними справами, непривітні. Те що все таке дуже сіре, холодне і неприємне. Я приїхав і подумав, що все досить симпатично. Всі такі на розслабоні. Ніхто нікуди сильно не спішить, мені це частково нагадало Ванкувер. В Києві все біжать, а в Дніпрі спокійний ритм життя.
Які в Дніпрі люди, як вам здалося?
З того, що я побачив і помітив, навіть ритм міста передає, що вони дуже серйозні. Тобто якщо вони дали слово — це значить, що вони його виконають і доведуть справу до кінця. І вони такі якісь, знаєте, по-своєму незалежні. Тобто вони живуть в своєму місті і якщо їм скажуть: «Ви нікуди звідси не будете виїжджати», вони скажуть: «Ну добре, у нас тут все є — річка є, інфраструктура є.
