Історії трьох пенсіонерів, які танцюють, співають, вчать іноземні мови, розбираються в юриспруденції. І мають багато планів.
Аліна Дьоміна, 72 роки
Півгодини до початку концерту, а вона вже сидить у залі. Зайняла місця собі і подругам. Поки всі збираються, розповідає про себе.
– Я завжди по життю займала активну позицію. Захоплювалася туризмом і бальними танцями. Школу закінчила із золотою медаллю, здобула вищу освіту в ДНУЗТ. Працювати почала відразу після інституту і пішла на пенсію в 62 роки. Могла б ще довше працювати, але в силу життєвих обставин довелося поїхати до Києва.
Потім повернулася в Дніпро, і з 2011 року ходжу в університет третього віку. Мені дуже подобається слухати про психологію, українознавство, відвідую юридичні курси, комп'ютерні. Незважаючи на те, що закінчила обчислювальну техніку, ходила освоювати смартфон.
Остання моя робота – обчислювальний центр обласної ради. Я свою спеціальність завжди любила. Працювала з комп'ютерами. Починала з величезних УРАЛів, а зараз ось які компактні комп'ютери. Тому намагаюся йти в ногу з часом. Дуже багато всього цікавого зараз у нового покоління. Той же інтернет! І фільми дивлюся, і книжки читаю, і спілкуюся з людьми. У Фейсбуці я є.
А що стосується юриспруденції, то я вирішила для себе дуже важливу проблему. Саме на цих курсах нас навчають не тільки розмовляти, але й грамотно писати. Дуже актуальні зараз споживчі та житлово-комунальні питання. Одне питання я вирішила в свою користь. Вам справді цікаво? Тоді розповім.
Років зо три сусідка знизу говорила, що я її заливаю. Я на другому поверсі живу, вона на першому. У мене нічого не текло, але довести не виходило, поки я не написала листа і не викликала спеціальну комісію, яка все перевірила. Так, дійсно, між квартирами текла величезна чавунна труба.
А ще потрібно вести здоровий спосіб життя. Зараз узяла на себе ініціативу – тепер я тренерка. Відвідувала курси, освоїлася і отримала сертифікат. А потім наша тренерка виїхала з країни, і я взяла на себе обов'язок допомагати іншим, веду оздоровчу гімнастику. Два рази на тиждень у мене займаються дві групи. У нас є чат у смартфоні, ми спілкуємося. Влітку брали участь у параді.
Робота мені приносила задоволення, і зараз життя в радість. Є куди піти, з ким піти. Знаєте, як час швидко летить? Не встиг озирнутися, а вже пенсія. А що таке пенсія? Займайся улюбленою справою з улюбленими людьми. Коли щось любиш, час знаходиться.
Кожен обирає свій шлях, професію і друзів. Кому цікаво на дачі, хто зайнятий з онуками – дуже прекрасна справа. У мене є можливість – допомагаю людям. Мені не складно, мені це подобається. Закликаю всіх: не сидіть вдома, беріть ракетку або палицю для скандинавської ходи, або просто приходьте на зарядку. Університет відкритий, і серця наші відкриті.
Концерт починається з телевізійних сюжетів про активних пенсіонерів. В одному з них пані Аліна розповідає про участь у літньому фестивалі "З Україною у серці" та оздоровчу гімнастику.
Лариса Кутова, 75 років
– Спортсменки…
– Учасниці флешмобів... Потрапили в книгу рекордів!
– Виграли конкурс талантів…
– Танцівниці, комсомолки…
– Красуні, – вигукують разом. І сміються. Шість пані у червоних спідницях, з капелюшками на голові готуються вийти на сцену. Це гурт "Заграва".
– Нам є на кого рівнятися. Нашій Ларисочці ви не вгадаєте скільки! Вона для нас наймолодша. 25 плюс 50!
– І вона не тільки танцює сама, але і постановниця хореографій. Мені коли сказали, я не повірила. І якщо Ларисочка може, то і ми зможемо!
– А ось мені теж є до чого прагнути! Молодь навколо! – відповідає Лариса Кутова. У свої 75 вона щотижня виступає.
– З дитинства жила танцями. Займалася в Палаці Ілліча, ДК Залізничників, в ДК Студентів. Потім вийшла заміж. З'явилася сім'я, діти, не до цього стало. Запросили в училище викладати культуру танцю. Але через якийсь час довелося піти, діти хворіли сильно. Пізніше почала працювати бригадиром зміни на шинному заводі. Пішла в 45 років на пенсію. Сама хворіла.
Потім довго не працювала. Але з часом влаштувалася бригадиром на інше підприємство. Отримала звання "Ветеран праці", але тепер це що? Зате ось на пенсії танцюю.
А покликала мене сюди знайома. Вона ходила в територіальний центр. Подивилася, що я одна залишилася, чоловік помер, онуків немає. Трошки в собі замкнулася. А вона покликала. І ось завдяки їй у мене з'явилося інше життя. Четвертий рік уже займаюся, не тільки танцюю, але і співаю, і навчаюся. В університеті третього віку ходила на польську мову, дуже подобалося. Їздила до Петриківки, в наймасовішому флешмобі брала участь.
Ще квитки безкоштовні нам дають. Тому в театр ходжу. Буває, що навіть піти нема з ким, а я полюбляю і оперу, і драму, і філармонію. Якщо подруга захворіла, із задоволенням їду сама. Я не хочу залишитися на самоті. Намагаюся не падати духом, не сидіти в чотирьох стінах, а розвиватися.
А ось у табір для пенсіонерів не їздила. У мене вдома собачка, кицька, рибки. Не можу їх залишити. Не тому, що немає кому за ними доглядати, просто це мої другі діти. Я їх люблю. І ось болить щось, ти не в гуморі, погано, все одно встаю зранку, зарядку обов'язково роблю – мінімум 30 хвилин. Іду з собачкою гуляю. І думаю: мені ж треба йти на репетицію. І не тільки на танці, а й на співи! І де воно все погане поділося?
Шкодую, що в молодості не так усе було. Особливо коли діти з'явилися, якось скуто, зайнято все. А зараз – будь ласка! Хочу – співаю, хочу – танцюю. Відчуваю свободу душі. Я літаю, мені це подобається. І я це люблю.
Шостим номером на сцену виходить гурт "Заграва". Танцюють французький вальс.
Анатолій Паламаренко, 81 рік
– Толік, привіт!
– Вітання! Як справи?
– Дуже добре.
...
– Ми з вами сиділи колись поруч?
– Так пам'ятаю вас!
– Ви ходили на психологію? Я тільки на неї ходжу.
...
– Скільки мені років? Жінки зазвичай запитують, а на скільки я виглядаю?
Посміхається.
З Анатолієм сидимо в фойє після концерту. Раз на п'ять хвилин до нього підходять вітатися знайомі. Дідусь із кожним намагається поспілкуватися.
– Живу я в одноповерховому будиночку. Господарства немає, але справ вистачає. То дах треба крити, то утеплятися. Я скорпіон за зодіаком. І чув такий вислів, що скорпіон завжди собі знаходить роботу. А пропрацював я багато...
Служив я в армії на Забайкаллі. Навіть фото є, де я на станції стою і написано "6000 км від Москви". А в Дніпропетровську вже влаштувався на Південмаш. Ракетами займався. Пропрацював багато, але не рахував. І як давно на пенсії – теж не рахував. Ну, років 10 точно!
Чим я ще займаюся? Кожен день роблю зарядку, розминаю кістки. Обов'язково обливаюся водою – загартовуюся. Раніше моржував, ходив купатися на Комсомольський острів. Але довелося зробити перерву – ногу пошкодив. Та планую знову почати.
Люблю читати, але фантастика мені не подобається. Цікавлюся історією авіації, тому що в армії служив в авіації, про космос теж цікаво. Такі книжки читаю із задоволенням. Взагалі веду здоровий спосіб життя. Не п'ю і не палю.
Крім господарства і книг, намагаюся ходити на всі курси університету третього віку. Психологія, економіка, іноземні мови. Я пройшов курси з англійської, потім польської, а зараз хочу на німецькій зупинитися. Ще трохи знаю болгарську. Намагаюся дізнаватися щось нове щодня. Треба щоб мозок працював. Тоді людина живе більш продуктивно.
А нещодавно у мене з'явилося бажання співати! Особливо люблю виконувати "Гори-гори, моя звезда". Уже кілька разів співав перед пенсіонерами в таборі. А мрію її виконати німецькою! У мене навіть уже переклад є.
Активні пенсіонери ділилися своїми історіями під час підсумкового у 2019 році концерту Університету третього віку. Його безкоштовно відвідують більше 10 тисяч пенсіонерів Дніпра.