Спойлер: майже нічого не заборонено, якщо це – мистецтво.
Без зайвих правил і довгих нарад – лише з довірою до митців, готовністю до ризику й бажанням дати сцені максимальну свободу. Саме так команда ДніпроАртСтейдж готувала DAS Fest, який починався як невеликий експеримент, а виріс у масштабний проєкт із гострими постановками та живим діалогом. Про цензуру, театральну етику, співпрацю з дебютантами, вистави 18+, а також про те, що залишається поза очима глядачів. Цікава розмова про закулісне життя команди ДніпроАртСтейдж.
Без цензури й без страху: як DAS Fest став театральною несподіванкою літа
ДніпроАртСтейдж – це жива структура, яка досі шукає свої формати. В основі роботи команди простору – постійні експерименти, блискавичні рішення й абсолютна відкритість до нових підходів. Саме так народився третій DAS Fest – театральний фестиваль, який спочатку планували як невеликий проєкт на місяць.
"Ми побачили, як сильно відгукується фестиваль і глядачам, і самим учасникам. Було зрозуміло, що треба продовжувати. Так зʼявилися ще два театральні вікенди, – розповідає театральна кураторка Анна Лиховид. – У нас був, наприклад, театр "Живаго" зі Львова. І знаєте, скільки в нас було часу на адаптацію під їхні технічні умови? Години! Генеральна репетиція – і вже йдуть глядачі".
Це – не лише виклик для команди, а й тест на довіру до мистецтва. Бо коли фокус не на контролі, а на процесі й змісті – іноді доводиться просто не втручатись.
"Якби навіть і хотіли щось зацензурити – не було б коли! – сміється Анна. – І знаєте, ці ризиковані історії часто спрацьовують. "Живаго" і наш глядач прекрасно зрозуміли одне одного. Тепер ми мріємо повторити цю зустріч – уже у форматі гастролей".
Свідомі й сміливі: як ДніпроАртСтейдж працює з новими проєктами
Фестивальні проєкти та гастролі – це два абсолютно різні Всесвіти, ділиться координаторка. І якщо у першому випадку команда працює у швидкому темпі й реагує в моменті, то у другому – є змога глибше зануритись у контекст вистави, поговорити з митцями, вибудувати сильну комунікацію.
"Коли це окрема подія, ми маємо змогу сфокусуватись одне на одному. Є більше часу, більше можливостей. Ми можемо спокійно обговорити тематику, підготувати якісну анонсову кампанію", – пояснює Анна Лиховид.
У цьому сенсі показовою стала пластична вистава Софії Ханіс, що мала на фестивалі свій дебют. Вона прийшла з концепцією, зі сценарієм і команда свідомо обрала для неї більше репетицій, світлову підтримку, технічну допомогу.
"Можна сказати, що людина приносить свою ідею, а ми вже допомагаємо її реалізувати. Наша мета – розкрити митця, дати йому платформу. І коли ми бачимо потенціал – ми в це включаємось", – розповідає Майя Бойко, керівниця ДніпроАртСтейдж.
Цікаво, що частина митців, які звертаються до простору, – це знайомі обличчя. Але чимало – зовсім нові, про яких команда знає лише із соцмереж.
"Буває, що ми не бачили саму виставу. Але ми йдемо дивитись, хто це, як вони працюють, чи близька нам концепція. І поки що – щастить. Майже завжди очікуємо менше, ніж отримуємо. Усі, хто приходив, – свідомі. У нас не було ситуацій, щоб хтось раптом сказав: "Ми хочемо виступати російською". У мистецтві, яке ми показуємо, є позиція".
18+: не про секс, а про глибину
На сцені ДніпроАртСтейдж не бояться гострих тем: тут звучить правда життя, любові й війни. Іноді відверто, іноді емоційно, іноді з легкою провокацією. Та головне – щиро.
"Ми не забороняємо ненормативну лексику, якщо вона доречна в контексті. Просто чесно попереджаємо глядача на афіші "16+" або "18+". Так само, якщо мова про сценічну еротику – для нас це природна частина дорослого театру, якщо вона художньо виправдана", – розповідає керівниця ДніпроАртСтейдж.
Але іноді причина вікових обмежень навіть не у формі, а в змісті.
"У нас був перформанс "Перетравлення" – дуже сильна робота про втрату. Ми розуміли, що це емоційно непростий досвід. І таких історій чимало. Наприклад, вистава "Там наверху" львівського театру "Живаго" – рефлексія на складні життєві питання. Такі постановки ми маркуємо як 15+ чи 16+, не тому що в них щось "заборонене", а щоб дати людині право вибору, бути готовою до глибини", – пояснює Анна.
Цензура тут неформальна – радше про чесність, усвідомлення теми та настрій вечора. А ось до чого команда ставиться особливо уважно – це рівень підготовки проєкту. Якщо в учасників ще бракує досвіду чи постановка потребує доопрацювання – намагаються це делікатно проговорити.
"Нам часто пише молодь, хоче показати свій перформанс. Ми відкриті до експериментів. Але якщо бачимо, що ідея ще "сира", що варто допрацювати – радше запропонуємо зробити кілька репетицій, пройти з нами етап підготовки. Бо коли ми включаємось у промоцію, важливо, щоб і глядачам було цікаво, і сам простір не втрачав репутації якісної платформи", – каже Майя Бойко.
Тобто правила прості: можна все, що виправдано художньо, але тільки якщо зроблено відповідально.
Мистецтво, як спільна терапія
У ДніпроАртСтейдж візуальне мистецтво майже ніколи не існує окремо. Зазвичай виставка відкриває ширший цикл подій: лекції, майстер-класи, воркшопи, психологічні практикуми. Тут вірять, що сучасна культурна ініціатива має не просто показувати роботи, а включати глядача в діалог з темою, з автором, із собою.
"Ми давно помітили: якщо після виставки не буде жодної події – ні розмови, ні обговорення, ні спільного досвіду – частина сенсів просто губиться. А хочеться, щоб мистецтво резонувало, проживалося разом", – кажуть у команді.
Саме такою стала співпраця з художницею Оленою Мудрик, чия виставка про переживання втрати виросла у цілу серію зустрічей із психологами.
"Це була глибока, дуже чесна робота. А вже після неї до нас звернулися дві практикуючі психологині, які провели в нашому просторі безкоштовний практикум. Людям навіть порадили вправи, як працювати з втратою або допомогти близькій людині, яка переживає втрату. Це був важливий досвід і для нас, і для них".
Кожна виставка – це новий підхід, перетворення простору для повного занурення у тему. Наразі у ДніпроАртСтейдж триває підготовка до нової виставки художниці Ірини Хворост під назвою "Чим заповнити порожнечу". Відкриття заплановане на 1 серпня. За словами авторки, експозиція стане водночас візуальним дослідженням взаємодії між глядачем і мистецьким об’єктом та глибоким роздумом над тим, яку саме порожнечу залишила по собі війна – і чим ми, як суспільство й особистості, можемо її заповнити.
ДніпроАртСтейдж – це також простір для соціальних ініціатив. Серед них – співпраця з волонтерами, які самі потребують підтримки. Команда шукала формати, які допоможуть їм перепочити: арттерапевтичні заняття, сесії з нейрографіки, творчі майстерні.
"Такі проєкти болять нам самим, ми теж проживаємо це. Тому це теж частина нашої місії".
Усе це – частина філософії: розвивати простір не лише як сцену для театру чи виставок, а як відкриту лабораторію, де культура стикається з філософією, освітою, терапією. Як-от у проєкті "Кафе Філософік", де викладачі університету у формі неакадемічних лекцій та відкритих дискусій говорять про складне зрозумілою мовою. І аудиторія тут – не лише студенти, а й дорослі, які просто хочуть розширити світогляд.
Хочете першими дізнаватись про нові формати, лекції й сміливі вистави? Підписуйтесь на DniproArtStage в Instagram та Telegram– і створюйте мистецтво разом! У ДніпроАртСтейдж відкриті до комерційної співпраці й нових проєктів, де ви можете реалізувати будь-які творчі задуми.
