До нього треба йти за пивом, якщо ви любите вино: він дасть вам пиво, схоже на вино. Це його улюблена розвага – змусити людину, яка ніколи не пила хоча б "нульовку", сказати "вау". Коли після пабу "Кеды искусствоведа" Денис Жаткін відкрив у Дніпрі "Донерну" стало цікаво – а що далі?
Але уявити, що він зробить азіатський ресторан і візьметься організувати у місті Китайський новий рік із золотим драконом та листами до посольства, не був готовий ніхто.
Колекція квітчастих – наших та імпортних – пивних етикеток досі валяється десь у батьківському загашнику, у Донецьку. Сам Денис із Владивостока, але один із яскравих спогадів 90-х – його рідний батько п'є пиво та колекціонує барвисті етикетки. У 90-ті вони могли замінити марки та навіть мотивували вчитися. До речі, український журналіст Юрій Марченко нещодавно згадував, як завдяки пиву вчився грати на піаніно:
– Дивись, це порожня банка з-під пива. Якщо сьогодні добре навчатимешся, я тобі її подарую, – говорила вчителька. І не те, щоб він був фанатом порожніх банок з-під пива, але в той момент нічого в житті так не хотів, як "цю смердючу залізяку".
Донецьк, нульові
Денис мешкає в Україні. Він уже фанати пива, але бути ресторатором ще не хоче. Вивчився на програміста, ні дня не попрацювавши за фахом, здобув економічну освіту, потім відкрив рекламне агентство, а ще пізніше зайнявся імпортом іграшок із Китаю.
Європа регулярно змінювалася Азією.
У Німеччині чи Британії чергувалися класні паби, у Китаї – робота та виставки. А в Данію з ще чотирма друзями Денис якось полетів взагалі без квитків, щоб там на них заробити. Здавали порожню тару, прибирали підвал, збирали меблі IKEA, мили посуд та працювали на заготівлі продуктів у ресторані, доглядали присадибну територію вілли на острові Самсе.
Скільки пити пива?
Скільки завгодно, бо воно некалорійне, – каже Денис. Від гарного пива ніколи не буде похмілля. Оптимально для задоволення – дві пляшки 0,3.
Китай
Найчастіше Денис довго жив у Гуанчжоу та Гонконгу.
– Азіати нас сприймають як людей з іншою культурою, до якої вони ставляться з повагою та розумінням, що ми інші. А серед нас є ті, хто поводяться як… Колонізатори із бажанням насадити свою культуру. Ми приїжджаємо в будь-яке місце в Азії (не беремо Європу) і десь насміхаємося, часто зверхньо. Начебто колонізатори приїхали до племені і зараз золото показуватимуть.
Якщо ти приїхав з Європи, китайці намагатимуться перейти на англійську. Запитають, звідки ти. Відповіш – з України, а вони намагатимуться згадати українські фрази чи людей. Азіати круті, їхня сила у повазі до інших.
Материковий Китай точно не п'є міцний алкоголь. Тільки пиво, та й те, яке їм завезли європейці. І кухня материкового Китаю – одне, ближче до гір – інше, до моря – третє.
У Дениса вже є два паби у Дніпрі та у Києві, кілька "Донерних" з шаурмою та "Кастрюлька утюга варит рис" з азіатською кухнею. І все одно він упевнений, що нам ще далеко до культури споживання їжі. Це видно навіть за розмірами кухонь. У нас вони більші, в Європі – менші, у Штатах – ще менші, а в Азії кухонь практично немає.
Україна
– У нас із радянського періоду залишився культ відвідування ресторану – це коли ми ходимо набухатися та відсвяткувати щось. А весь світ там просто втамовує голод. Азія взагалі харчується стріт-фудом – зрозумілою вуличною їжею. Вона там дешева та доступна. Тобі не треба готувати вдома, бо ти їси на вулиці.
Коли ми думаємо "я не поїм вдома, а поїм десь", у голові спрацьовує, що це обійдеться дорожче. Азія та Європа думають по-іншому: "я поїм не вдома, бо так зручніше". Вулична їжа там коштує приблизно так само, як її готувати самим. У цих країнах вечеряють вдома, а снідають та обідають – ні. Цей тренд швидко прямує до нас.
Їжа стає ближче, але ще далеко.
Дніпро, зараз
З Денисом безглуздо сидіти у "Кедах". Постійно стежить, хто куди пішов чи як пішов. У жодному ресторані повністю не розслабляється, тому друзі ненавидять з ним вибиратися – особливо в його місця. Але спостерігати за улюбленою грою Жаткіна – пригощати пивом тих, хто його не п'є і ніколи не пив – люблять усі. На фламандські елі люди зазвичай думають, що це вино, а барлівайни плутають із коньяком, мадерою чи хересом.
У дніпровських "Кедах" зараз 90 позицій пива, а у Києві – 450, географія сортів покриває половину глобусу.
– Пиво – це коннектинг-напій, – каже Денис. – Англійці досліджували вплив британських пабів у Британії. Вони зрозуміли: що більше пабів, то менше алкоголізму. Тому що люди, які п'ють не міцний алкоголь, менш дратівливі та агресивні. Я в це вірю. Тому що розумію: люди, які випивають пиво після роботи, не п'ють після роботи горілку. Вони спокійні, лайтові, життєрадісні.
Ресторатори витрачають величезні гроші на відвідування різних місць: ходять та порівнюють. Коли Денис був у журі премії "Сіль" разом із Євгеном Клопотенком та багатьма іншими шефами та рестораторами, йому треба було проїхати 50-60 закладів за три місяці. Для того, щоб робити смачну їжу в "Донерній", варто було злітати надихнутися в Стамбул, а "Кастрюлька утюга варит рис" сама "влаштувала" у Дніпрі Китайський новий рік, щоб у тому числі зробити людей толерантнішими до інших культур. Ідею Дениса навіть підтримало місто, так що 5-6 лютого 2022 року увійде в історію як перший Новий рік, який придумав провести ресторатор.
В азіатському ресторані два меню: туристичне та автентичне. Гастро-блогери, які були у Дениса, кажуть, що їжа з другого справді схожа на ту, що в Таїланді. Він навіть покликав до себе тих 25 китайців, які мешкають у Дніпрі – оцінити. Переживає.
– Відчуття іншої культури дає розуміння: у світі є люди, які розумніші, цікавіші та талановитіші за тебе. Ти у ступорі відчуваєш – знаєш ще не все. І треба бути толерантнішими, змінитись і вникнути в іншу культуру. Це схоже на першу поїздку до Китаю.
Дім
Вдома (де б не був дім) Денис готує сніданки. Любить шакшуку, бобові, бекон смажений. English breakfast.
– Ви смачно готуєте?, – питаю.
– Думаю, ні.
Я обожнюю влітку кататися на вейку, займаюся яхтингом, на лижах катаюся, на сноуборді. А взагалі… Захоплююсь я в результаті маркетингом і їжею, так? На більше не вистачає часу.
