Концерт BarGa посеред річки Дніпро: інтерв’ю з учасником.
Під час DniPro ГогольFest по Дніпру йшла баржа. На ній були чоловік і три жінки, які грали музику, та десятеро хлопців технічного персоналу. Музику було чутно на березі. По набережній за баржею йшли люди.
Ці музиканти – це гурт "ДахаБраха". Вони переосмислюють народні пісні і називають свій стиль "етно-хаосом". Їхні пісні стали саундтреками до фільмів, серед яких "Земля", "Мавка. Лісова пісня", "Дике поле", "Гуцулка Ксеня" та американський серіал "Фарґо".
У 2014 році Cultprostir назвав гурт "Послом року" як головного українського гастролера за кордоном. А ще він намагається формувати уявлення самих українців про себе.
З Марком Галаневичем із "ДахиБрахи" ми поговорили після найдивнішого концерту, який вони дали у Дніпрі.
Бабуся
У репертуарі гурту немає популярної народної музики. "ДахаБраха" використовує пісні, які учасниці та їхні колеги записують у фольклорних експедиціях від Луганщини до Закарпаття. Дві пісні вони почули від бабусі Марка Галаневича.
– Я ріс із бабусею та дідусем у селі. Для бабусі моєї Олександри пісні були звичайною справою. Телевізора нема, ютуба нема. Пісні були цим всім. Люди плакали, коли співали. Сміялись, коли співали. У піснях було безліч емоцій і, власне, життя.
Це для нас музика – мистецтво, творчість, art, а для бабусі це буденність.
Я ці пісні чув і ставився до них так само буденно. Лише коли поїхав до Києва, зрозумів: дорогенький, це ж треба сприймати зовсім інакше. Поїхав у село, позаписував, став усвідомлювати це все, розпитувати.
У Києві я зустрів Влада Троїцького і потрапив у театр "ДАХ". Це ключовий момент у моєму житті. Я побачив виступ гурту "Древо". І був шокований – настільки то була потужна народна енергія. Тоді й згадав, що у мене бабуся теж співає, і почав цим цікавитись.
Разом з "ДахоюБрахою" ми переосмислили і записали її пісню "Чорна Хмара". Це чумацька пісня. Бабуся казала, що у нас в роду чумаків не було. Просто приїжджав до села якийсь дядько і так її заспівав, що вона одразу запам’ятала. Отак, без диктофона.
Тоді ж так, із покоління в покоління йшло. Зараз уже цього немає і не буде. Сучасним внучкам це нецікаво. Неможливо змагатися з тік-током. Світ змінюється. На жаль, він спрощується. У мене є певні побоювання, куди ми котимось, куди розвиваємось і чи розвиваємося взагалі як цивілізація.
Баржа
Це сайт-специфік проєкт ГогольФЕсту – концерт на баржі, на якій раніше перевозили чи то нафту, чи то зерно. Такого у Дніпрі ще ніхто не влаштовував.
– У день концерту о третій годині ми ступили на благодатну дніпровську землю на залізничному вокзалі. О четвертій вже їхали на річковий вокзал, там провели саундчек, і тоді вперше почули, як це все звучатиме на баржі. Увечері попливли уздовж набережної.
Це була інша реальність. Ми все чули інакше. Той дивний купол, під яким ми сиділи, давав досить-такі сильні зміни. Звук був не такий, як в реальності. На баржі ми чули себе із затримками, ми співали, а потім чули відображення того звуку, який чули ви. Величезний генератор давав нам енергію, звук, світло. І неприємний запах. Але це все того варто. Картинка прекрасна.
Дійство на набережній виглядало як парад, усі люди йшли помаленьку, хто з ліхтариком, хто з чим. Цей момент, коли всі люди рухаються разом з тобою, разом з водою, разом з Дніпром… Рухалися до якоїсь мистецької істини, яку неможливо знайти, але варто шукати.
Якщо у людей виникла асоціація єднання, то це прекрасно. В принципі ідея ГогольFest’у – об’єднати, зшити культурно нашу країну. Вона і так єдина, безумовно. Але хочеться наблизити людей одне до одного. Здається, це потрошку виходить.
Нещодавно в Херсоні ми мали виступати на чудовому мосту. Але була погана погода, шквал зривав дах, замочив інструменти та апаратуру, і ми змогли виступити лише через один день в іншому місці. Тому водяні пригоди з нами вже не вперше. Але у Дніпрі все було вдало.
Світ
ДахаБраха виступає у Дніпрі вже років дванадцять. Приймають їх тут завжди прекрасно.
– Здається, у місцевих є комплекс меншовартості, провінційності. Вчора ми сиділи в кафе, і офіціантка спитала, звідки ми. Кажемо, з Києва. "Шо вы здесь забыли?"
Прекрасне місто, подивіться.Тут відкривається величезний культурний центр. Я знаю у Дніпрі класних художників, музикантів, ілюстраторів. Макс Грусевич, дніпровський музикант і звукорежисер, зводив для нас ролик, який ми записали у Бразилії. Сьогодні зустрічаюся з іншим митцем, який запропонував зняти для нас кліп. Тому у нас міцні культурні зв’язки з Дніпром.
Довгий час Україна була периферією великої імперії. Політично, економічно, культурно. Ми самі себе важко усвідомлювали, не могли себе оцінювати. Ще не так давно Москва говорила нам, хто круті музиканти, кого варто слухати. Ті ж "Воплі Відоплясова" почали масово слухати в Україні після успіху в Москві з піснею "Весна". Москва була знаком якості. Після Революції Гідності у нас з’явилося більше гідності й самоусвідомлення.
Нам хочеться, щоб люди перестали соромитися свого походження і реально пишалися тим, що вони українці. Самодостатні, готові брати відповідальність за свої вчинки, свою долю, свою країну.
Багато нашої музики звучить у документальному фільмі від проєкту Ukraїner. У нас із ними спільна задача: піднімати рейтинг нашої країни в очах нас самих.
Хоч і нескромно, але ми вважаємо, що наш проєкт "ДахаБраха" успішний, і в Україні, і за кордоном теж. Хочемо, щоб це був гарний приклад і для музикантів, і для інших митців, що вони теж можуть стати успішними. Світ відкритий. Щоб стати відомим, необов’язково кудись їхати.
Тиша
Життя суєтливе і творчість суєтлива. А Влад Троїцький навчив нас зупинитися і послухати тишу. Буквально. Перед кожною виставою нашої шекспірівської трилогії ("Макбет”, “Річард III”, “Король Лір”) ми хвилин 15 сиділи в тиші. Це були медитативні вистави, і мало бути особливе налаштування.
Зазвичай для нас тиша – це пауза, треба її терміново чимось заповнити. Але тиша має право на існування. Знаєте, коли дають понюхати парфуми, а потім дають каву. Кава збиває всі запахи. Так і тиша. Послухавши тишу, ти починаєш наново відкривати для себе звуки.
