Депресивний розлад та ПТСР у дорослих, селфхарм – у дітей

З якими запитами переселенці звертаються до психологів? Нині усе більше переселенців готові працювати зі своїм ментальним станом. Про це кажуть самі психологи. До спеціалістів приходять з різними проблемами. Та найчастіше це депресія, непорозуміння у родині та посттравматичний синдром. Як проходить така терапія та чи дає результати? Хто звертається за допомогою до психолога? Своїм досвідом роботи з переселенцями поділилася Марина Кучер. На початку повномасштабної війни психологиня допомагала благодійному фонду "Стефанія Дніпро" як волонтерка. Згодом Марині запропонували взятися за декілька проєктів. Нині вона консультує особисто та працює у групах. Основні напрями роботи: ‣ курси самодопомоги. Там переселенці відпрацьовують навички, що допоможуть побороти стрес ‣ терапія. Це групи підтримки, де люди можуть поспілкуватися, поділитися наболілим ‣ група для батьків. Такі собі превентивні заходи, що допомагають матусям і татусям впоратися зі стресом і не перекладати його на дітей. А отже – запобігти домашньому насильству. З власного досвіду Марина зробила висновок: найчастіше у психотерапію приходять жінки від 30 до 60 років. Але останнім часом стали долучатися все більше чоловіків. Загалом на початку повномасштабної війни переселенці намагалися закрити первинні потреби: їжа, житло, нині ж – думають про ментальний стан. Марина Кучер Посттравматичний синдром і депресія – з якими проблемами приходять дорослі? "Повна апатія, відсутність бажання жити та щось робити", – ось так описує Марина стан деяких своїх пацієнтів/ок. Але з ним можна працювати. "Людина повністю закривається в собі. Може мати напади різного характеру. Як-от панічні атаки. Пацієнт розповідає мені симптоми, на кшталт: я не можу дихати, у мене дрижать руки. Насправді це панічна атака, потрібно розуміти, що робити у такий момент", – пояснила психологиня. Марина навчає людей з такою проблемою технік, які можуть допомогти. Адже не завжди поруч є людина, що здатна зчитати цей меседж правильно. Найчастіше пацієнти-переселенці мають проблему з прийняттям ситуації, продовжує психологиня. Тоді людина витрачає всі ресурси на боротьбу з обставинами, що склалися. "Вони намагаються відігнати усі негативні емоції, бачать себе ніби в кіно: "Це не зі мною, це десь далеко". Важливо приймати ситуацію. Якщо хочеться плакати чи сміятися – робити це. Коли я розумію, що мене тривожить, я можу цим керувати", – каже Марина Кучер. Робота Марини Кучер з групою Багато пацієнток, розповідає психологиня, приходили з посттравматичним синдромом і тривожними розладами. На момент входу у терапію вони не мали роботи та оселі – мешкали разом з дітьми у шелтері. "Зараз вони приходять до нас задоволені, розповідають, як вони влаштувалися на роботу, що відчувають себе набагато краще", – ділиться Марина. Та особливо психологиня запамʼятала випадок з переселенкою. Просто на очах цієї жінки росіяни вбили її чоловіка. Це сталося під час переїзду. "Важка ситуація. Однак після наших сеансів вона пішла на курси, займається шиттям, навіть намагається свою справу відкрити. Записалася на скандинавську ходу. Вона мені так сказала:"Я почала дихати по-новому", – розповіла Марина. Психологиня оцінює стан кожного пацієнта. Якщо розуміє, що це захворювання психічного характеру і людині потрібні медикаменти – її перенаправляють до профільного спеціаліста. Заподіюють собі шкоду – проблеми дітей-переселенців У трійці популярних запитів і сімейні проблеми. Нині діти навчаються онлайн та дистанційно. Відтак – малеча не адаптована до суспільства. Як наслідок, серед підлітків часто трапляються випадки селфхарму – це коли людина заподіює собі шкоду. Також психологиня спостерігає у дітей суїцидальні схильності. "Впливають на це два компоненти. Перше: пережитий стрес, друге – відсутність соціалізації. Діти просто не розуміють, хто вони та навіщо існують", – пояснює психологиня Марина Кучер. На ситуацію накладається і той факт, що батьки переживають посттравматичний синдром. А отже – не мають ресурсу допомагати дітям. Таким родинам психологиня пропонує саме сімейну психотерапію. Адже працювати лише з дітьми – неефективно. "Батьки приходять з запитом "У мене неслухняна син чи дочка, зробіть щось". Але в ході бесіди виявляться, що справа не у дитині. Це завжди загальний фон посттравматичного синдрому, коли батьки не мають сил дати щось дитині. І внаслідок стресу вони реагують агресивно, що вже переходить у домашнє насильство", – розповіла Марина Кучер. Психологиня разом з колегами допомагає батькам зрозуміти реакції дитини на кожному етапі життя. Буває так, що малюк чи підліток кажуть щось закодоване, а батьки неправильно розшифровують це послання. Виходить, вони надають не ту допомогу, яка потрібна: "Часто мами та татусі дивуються, коли ми на сесії розповідаємо, що до 6 років у дитини не сформовані причинно-наслідкові звʼязки. Тому вона не розуміє, що розбити щось – погано. І вони сидять з великими очима. Зараз батьки мало розмовляють з дітьми". І результат цієї роботи видно, розповідає Марина Кучер. На кожній сесії психологи з батьками обговорюють, як пройшов тиждень. Успіхи помітні й по поведінці дітей. "Люди просто чекають, коли повернуться додому" З такою проблемою відкладеного життя стикнулася інша психологиня Елліна Карепова. Спеціалістка працює з переселенцями з 2016 року. Найчастіше це підліткові групи, проте проводить терапію і для дорослих. "Звертаються здебільшого не через проблему переїзду, а з відчуттям "усе дратує". У такому стані складно зробити якісь рухи", – розповіла Елліна. Переселенці опинилися у складних умовах, адже переїжджали не тому, що вдома їх щось не влаштовувало. Вони не були готові до цього, каже психологиня. Відтак – на новому місці люди відмовляються шукати роботу, заводити друзів чи купляти дрібнички у свій дім. Елліна Карепова "Ці переселенці не віддають дітей у гуртки, тому що все онлайн та привʼязано до дому. Тобто ці родини просто чекають моменту, коли зможуть повернутися. І не поспішають ставати на ноги. Психологічно вони все ще знаходяться там – у рідному місті", – пояснила психологиня. Якщо за два роки на новому місці людина не вийшла з цього стану, то він перетворюється на хронічний. Тому їй потрібна допомога спеціаліста, вважає Елліна Карепова: "Просто емоційно застрягли. І у такому стані вони не хочуть нічого робити, і живуть так, як є: на грошову допомогу від держави". У таких випадках добре допомагає терапія. Елліна пропонує своїм пацієнтам планувати короткі кроки. "Я не кажу: "Ось тепер ти житимеш тут". Ми не можемо робити таких великих висновків. Тому що людина у відповідь скаже: "Зараз прилетить – і ми знову поїдемо", – розповіла психологиня. Тож на сеансах Елліна Карепова пропонує пацієнтам сформувати комфорт у тих умовах, які нині є. Потрібно дати людині розуміння, що від неї щось залежить. Адже примусовий переїзд це відчуття забирає. Також психологиня радить планувати життя на короткий термін, як-от наступний день чи два. Переселенці можуть безкоштовно звернутися за психологічною допомогою у ці організації: ‣ Центр психологічної підтримки "RAZOM з тобою". Звернутися по допомогу можна за номером 063-661-13-00. Або заповнивши гугл-форму. ‣ Дніпровський центр соціально-психологічної допомоги. Сюди можуть звернутися також люди, що постраждали від насильства. Номери телефону: 056-767-18-41, 066-061-81-50, 066-448-61-54. ‣ Благодійний фонд "Стефанія Дніпро" (де працює психологиня Марина Кучер). Можна звернутися за контактом: 068-737-90-90 ‣ Маріупольці можуть звернутися у центр "Я.Маріуполь" за адресою Фабра, 10. ‣ Всеукраїнська гаряча лінія психологічної допомоги переселенцям. Працює щоденно з 10:00 до 20:00 за телефоном 0 800-100-102. Цей текст став можливим в межах програми "Єднання заради дії", що втілюється IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключно відповідальністю ГО "КУСТ" та необов’язково відображає погляди IREX та Державного департаменту США.