Коли щира розмова сильніша за зброю.
Вони виступають без сцени й прожекторів – просто сідають поруч. Грають, співають, говорять. Зустрічі відбуваються не в залах, а у зруйнованих хатах, лісових посадках чи на позиціях, куди зазвичай не приїжджає жоден цивільний артист. У пікселі, з гітарами та кобзами, вони розмовляють з воїнами так, як можуть лише побратими.
Про те, як виглядають ці зустрічі серед руїн, як народжуються пісні просто в дорозі та як музика стає для бійців опорою – читайте в нашому інтерв’ю з музикантами "Культурного десанту".
Підтримка, що важливіша за зброю
"Культурний десант" – це об’єднання військовослужбовців, яке входить у платформу Культурні сили та працює над тим, щоб підтримувати морально-психологічний стан та бойовий дух українських захисників.
Антон Лубій – скульптор, музикант і військовий ЗСУ. Пройшов бойові напрямки від Бахмута до Куп’янська, а після поранення у 2024 році долучився до підрозділу "Культурного десанту", де нині очолює одну з мобільних груп.
За словами Антона, "Культурний десант" має чітку й водночас дуже глибоку місію: нагадувати бійцям, за що вони воюють та повертати їм сенси, які легко втратити під час тривалих бойових дій.
"Ми приїжджаємо до госпіталів, у пункти психологічного відновлення, безпосередньо на позиції і говоримо з воїнами про найважливіше. Ми нагадуємо: що ми захищаємо, кого ми відстоюємо, що ми – люди великої землі й великої історії", – пояснює Антон.
За словами чоловіка, коли боєць місяцями не полишає передову, кожен прояв людяності – концерт, вистава чи просто добра розмова – стає способом повернути відчуття, що про нього пам’ятають і його підтримують.
"Я знаю людей, які були рік на позиції без виходу. 70 днів – це теж дуже багато. І коли ти так довго там знаходишся, тобі важливо відчувати, що про тебе піклуються", – говорить Антон.
Це відчуття турботи має багато форм – від великих подій до дуже буденних речей. Наприклад, кухарі – це військові, які навіть після важких поранень залишаються біля своїх підрозділів, щоб готувати їжу тим, хто продовжує тримати найскладніші ділянки фронту. Так створюється внутрішня система підтримки, яка згуртовує та захищає – є таким самим стратегічним ресурсом, як і зброя чи технічне оснащення.
Сцени немає, є розмова з побратимами
"Культурний десант" працює не за класичним концертним сценарієм. У них немає сцени, прожекторів чи глядацької зали. Зустрічі відбуваються у хатах, посадках, розбитих приміщеннях або просто неба. Бійці сидять пліч-о-пліч, поруч із тими, хто приїхав не як артисти, а як свої. Такі події називають "зустрічами з побратимами".
Бійці "Культурного десанту" самі пройшли бойові напрямки, тому говорять з військовими на одній хвилі. Хтось тримає зброю, хтось – гітару, кобзу чи бандуру. Головна мета – не шоу, а спільне відчуття приналежності, коли мистецтво стає містком між фронтовими буднями й глибшими сенсами.
"Місія і задачі, які виконує "Культурного десант", необхідні для нашого війська. Це і про освітньо-мотиваційний вплив, і про якісну розважальну частину. Під час виступів я часто відчуваю зміну стану присутніх через обмін енергією, думками та після простого діалогу", – ділиться учасник мобільної групи Артур Темченко.
До усіх зустрічей ретельно готуються: дізнатися, скільки людей буде на місці, у якому вони настрої, взяти інструменти, обов’язково – книжки проєкту Культурних сил "Книга на фронт", за потреби – просту апаратуру.
"Ми так само у пікселі, як і вони, просто виконуємо іншу функцію. Підлаштовуємося під настрій людей – від цього залежить, про що говоритимемо, що співатимемо й гратимемо", – каже Антон.
У підрозділі важливу роль відіграє емпатія – здатність зчитати стан військових і адаптуватися до нього. Саме тому у них немає сталої програми: вони не просто виступають, а ведуть живий діалог. Репертуар охоплює історичні епохи – від княжої доби до козацтва, а далі – період УНР.
"Ми постійно розгортаємо перед військовими той момент, що в нас воїнство було завжди. Радянський союз та Російська імперія намагалися в нас вбити цей дух. І зараз намагаються. Але їм нічого не вдається", – додає Антон.
Через ці історії десант нагадує воїнам, що українське воїнство – не випадковість сьогодення, а багатовікова традиція, яку ніколи не вдалося знищити жодній імперії.
"Нести і розповсюджувати українську культуру, історію, популяризувати і творити тренд на українське. Це мотивує нас не зупинятися і бути максимально корисними завдяки тому, що вміємо робити найкраще", – каже мультиінструменталіст та учасник мобільної групи Михайло Волк.
Ідеї народжуються в дорозі
За словами Антона, нові пісні групи з’являються не на студії, а на передовій. Іноді просто в машині під час переїздів, іноді – пізно ввечері, коли хлопці нарешті мають кілька годин тиші. Мелодії фіксують у зошитах або на диктофон, а потім разом допрацьовують – без нот, без партитур, просто на відчутті.
"Якщо ідея прийшла – ми її одразу вкидаємо в коло. Хтось щось додає, хтось змінює. Так і народжуються наші пісні", – пояснює Антон.
Більшість учасників мають музичний бекграунд з мирного життя, тому кожен привносить свій стиль. Старі пісні з минулих гуртів, етнічні мотиви, воєнний досвід – усе це зливається в спільний репертуар.
Щодня – інший підрозділ
"Культурний десант" постійно в русі. Зараз група працює переважно на Покровському напрямку. Програма залежить від того, до кого приїжджають: артилеристи, піхотинці чи дронщики – кожен підрозділ має свою специфіку і до кожного потрібен свій підхід.
Кількість людей на зустрічах теж різна: від п’яти бійців до кількох десятків. Великі зібрання зараз не проводять з міркувань безпеки. Часто мобільна група встигає провести кілька заходів за один день, долаючи десятки кілометрів.
"Це виснажує, але кожна зустріч – унікальна: інший настрій, інші очі, інші історії", – каже Антон.
"Якщо вони плачуть – значить, ми приїхали не дарма"
Після таких зустрічей військові часто самі підходять до музикантів. Дякують за виступ, за можливість хоча б на кілька хвилин відчути інший світ – не позиції, не вибухи, а спогади, які зігрівають. Для когось ці кілька пісень стають першим моментом спокою після довгих тижнів боїв.
"Якщо вони нам про це кажуть, тоді наше завдання було виконане", – говорить Антон.
Найсильніші емоції викликають сімейні спогади: дружини, діти, мирне життя. Це ті теми, про які не говорять між собою на позиціях, але які ніколи не зникають зсередини. Коли музика зачіпає ці глибокі струни душі, у бійців навертаються сльози.
"Це дуже тригерно працює. Хтось згадує про дітей, хтось про прогулянки з родиною. Дуже часто кажуть: "Ми даремно не цінували того життя".
У кожного в навушниках – своя війна
Музика супроводжує бійців щодня – у дорозі, на базах, між виходами на позиції. Хтось слухає музику, яка просто грає у фоновому режимі, не звертаючи уваги на слова. Інші обирають українські пісні про рідну землю, людей, війну. Є й ті, кому перед боєм потрібна енергійна, бойова музика, щоб зібратися з силами та налаштуватися на дії.
"У кожного свої вподобання. Але дуже багато хлопців кажуть: "Нам бракує пісень, які йдуть від самих військових". Ми якраз над такими й працюємо", – ділиться Антон.
На виступах "Культурного десанту" звучать переважно власні пісні, народжені вже тут, на війні. Їх не можна почути в ефірах чи на платформах – але саме про них найчастіше запитують самі воїни.
"Після зустрічей нас часто питають, чи є записи наших пісень. Бо вони хочуть повертати ці відчуття потім, коли нас не буде поруч".
