Бренд комбучі, шлях військового, шалене кохання та короткомертажний фільм.
До 24 лютого 2022 року дніпрянин Кирило Ульман був успішним підприємцем, який вкладав душу у власні заклади та створював унікальні продукти. Його бренд "GODZYKI kombucha" знали й цінували не лише у рідному місті, а й у Європі. Але коли ворог прийшов на нашу землю, Кирило не вагаючись залишив бізнес й став на захист України.
З людини, яка колись "мило та незграбно" діставала зброю, він перетворився на досвідченого воїна, сержанта, для якого відповідальність за побратимів стояла вище за власне життя. КУСТу про Кирила розповіла його дружина Дар’я – жінка, яка була поруч у найщасливіші й найтяжчі моменти їхнього життя. Це історія великого кохання, сили духу та незламності.
"Ти знаєш мене всього лише місяць, але готова перекреслити все своє життя"
У 2023 році життя Кирила Ульмана змінилося назавжди. У стрічці соцмереж він натрапив на фото дівчини, яка йому дуже сподобалась, це була Дар'я – його майбутня дружина. Він підписався на її сторінку, залишив кілька лайків, навіть не здогадуючись, що Дар'я вже давно помітила його. Вона захоплювалася ним здалеку та не наважувалася зробити перший крок, адже три роки тому Кирило ще був одружений.
Лише у вирі повномасштабної війни їхні шляхи нарешті перетнулися. І, можливо, не випадково.
"Я потрапила в ДТП й виклала в соціальних мережах фото авто: "Ось такий добрий ранок". Кирило написав: "Напевно ти їхала за кавою". А ввечері я отримала ще одне повідомлення: "Сподіваюсь ти розібралась з машиною, запрошую тебе на каву", – згадує Дар'я.
Зараз вона жартує: "Наші стосунки розвивалися так швидко, що врешті-решт з тією машиною вже розбирався він".
Дівчина погодилася на побачення, але відповідь Кирила її збентежила:
– Тільки я зараз не можу, давай через тиждень – я у відрядженні.
"Чого тоді було писати? Він здавався мені трохи загадковим, усе це було якось дивно. А коли за тиждень повернувся, я була чомусь зовсім сумна. Вийшла просто в джинсах та кофті, без особливого настрою", – розповідає Даша.
Вже на першому побаченні вони зрозуміли, що їхні погляди на життя, родину та стосунки напрочуд схожі. Кирило був приємно вражений: у соцмережах Дар'я не писала про свою діяльність, а виявилося, що вона говорить українською та займається волонтерством. Їх побачення відбувались дуже стрімко: перше, друге, третє – три дні поспіль. Далі Кирило сказав, що має їхати у справах. Спочатку Дар'я подумала, що це пов'язано з "GODZYKI". Але згодом збагнула: справа, ймовірно, волонтерська, бо він згадав, що їде у зону бойових дій.
Та правда виявилася глибшою – Кирило їхав не просто допомагати, а захищати країну.
Минув місяць й одного вечора він сказав їй:
– Ми знайомі всього лише місяць. Ми ще так мало один про одного знаємо, але ти готова перекреслити все своє життя, чекати мене, бути моєю опорою.
Дар'я відповіла без вагань:
– Так. Я бачу в цьому потенціал. Мені добре з тобою і я готова бути у стосунках.
Колись кар'єра була для неї понад усе. Чоловіки та стосунки здавалися чимось далеким, неважливим. Але тоді усе змінилося. Неважливо скільки роботи, якщо з'явилася можливість, вона брала квиток на потяг і їхала до нього. Або ж сідала за кермо на світанку, долаючи сотні кілометрів у бік Донецької області, щоб бодай на кілька годин побачити його. Саме під час цих зустрічей Дар'я дізналася, чому Кирило обрав шлях військового.
"Тільки мій чоловік міг давати хабаря, аби доєднатися до армії"
Раніше Кирило мав власний ресторан у Дніпрі. Він робив усе – від ремонту й фарбування стін до приготування страв на кухні. Заклад жив, але через розташування поза центром міста почав занепадати. Стало очевидно, що потрібна нова ідея. Одного дня шеф-кухар приніс чайний гриб і сказав: "Дивись, що маю".
Ця випадковість змінила все. Кирило кілька тижнів обмірковував можливості й у 2018 році разом із пивоваром Богданом почав експериментувати. Вони тестували смаки, відпрацьовували технологію, глибоко занурилися в європейський досвід виробництва комбучі.
Так народився бренд "GODZUKI Kombucha", яким сьогодні пишається Україна, і про який знають навіть у Європі.
"Маю відео, як він починав стріляти, – це дуже милі кадри"
Після початку стосунків, подорожуючи до нього у різні міста, Даша вирішила записати невелике інтерв’ю про те, як він став військовим.
"Я знав, що буде війна. Я готувався. Ми з партнером приїхали на виробництво, розділили гроші навпіл – і все. Я зібрав речі й пішов шукати, як можна доєднатися до ЗСУ".
Чоловік мав "білий квиток". Але Кирило не шукав приводу залишитися осторонь. "Тільки мій чоловік міг давати хабаря, аби доєднатися до армії", – жартує Даша.
Кирило пройшов довгий шлях – від добровольця до головного сержанта роти. Спершу Кирило долучився до добровольчого формування у Дніпрі, створеного хлопцями які мали досвід бойвих дій під час АТО. Там він опанував основи військової справи, тактику та роботу диверсійно-розвідувальних груп. А згодом – став справжнім воїном.
"Маю відео, як він починав стріляти, – це дуже милі кадри. Де він незграбно діставав зброю. А потім – військовий, який майстерно веде ближній бій", – згадує Даша.
У грудні 2022 року він приєднався до 3-ї окремої штурмової бригади, став командиром відділення, а згодом – головним сержантом роти. Його бійці кажуть: Кирило завжди був поруч. Він не залишав своїх, тримав лінію, рятував поранених і завжди знав, що робити.
"Якщо ви хочете вмерти – доєднайтесь до Збройних сил України. Вмерти, можливо, не вдасться, але хоч поживете. Це про мого чоловіка".
Весілля схоже на спецоперацію
Кирило завжди був впевненим, рішучим. Але в той день Даша бачила його зовсім іншим.
"Він хвилювався, тремтів і це було так зворушливо… Вранці він попросив мене повернутися додому швидше. Я після тренування сказала, що можу одразу поїхати у справах, але він наполіг: "Ні, приїдь, перевдягнись, сходи в душ – і потім поїдемо." Я відчувала, що він щось задумав, але не хотіла руйнувати сюрприз".
Пара приїхала в ресторан. Все було як завжди, поки Даші не принесли десерт, якого навіть не було у меню. Вона помітила, як за спиною Кирила вишикувалася вся кухня, як оператор готував камеру.
"Кирило цього не бачив, а я все зрозуміла. І в цей момент мене охопило абсолютне відчуття правильності. Я знала: це – моя людина. Це – моя сім’я".
Він став на коліно, вручив обручку. Вона не думала, що буде плакати – але сльози котилися самі.
"Нам подарували шампанське, щоб відкрити його через рік… але я так і не змогла".
За два місяці вони одружилися. Весілля пройшло в Києві, у ресторані на даху шостого поверху. Це була авантюра: погода, можливі обстріли… Але пара не боялась. Гостей теж було незвично багато. З боку Даші – кілька цивільних друзів. З боку Кирила – весь його підрозділ.
Він загинув від кулі снайпера
Кирило завжди прагнув бути попереду. Коли йому зателефонували та сказали їхати на Авдіївку, він відповів коротко:
– Сонечко, я їду.
Дар’я запропонувала приїхати до нього.
– Ні, там дуже небеспечно, – відповів він.
В ніч на 15 лютого вони вирушили тримати “дорогу життя” та посилити позиції, які тримав їх підрозділ. Їхнє завдання – не допустити прориву ворога. Він діяв чітко: організував оборону, керував боєм, евакуйовував поранених, прикривав побратимів із кулемета.
До останнього Кирило вів прицільний вогонь. Він загинув від кулі снайпера.
Побратими кажуть: "Ніхто більше не чув такого твердого голосу в радіоефірі. Він був зосереджений на битві до останнього подиху."
Його бійці виконали завдання. Ворог був стриманий, український гарнізон зміг покинути Авдіївку і закріпитися на нових позиціях.
Кирило та Даша мріяли про майбутнє разом, будували плани, які так і не змогли здійснити. Він не встиг передати свої найкращі риси у нащадках, але залишив їх у серцях тих, хто його знав. Його сила, відданість та незламність стали прикладом для побратимів, друзів, для всіх, хто хоч раз зустрів його на своєму шляху.
Про нього зняли короткометражний фільм "Бій під Ласточкине протитанкового батальйону 3 ОШБр" – спробу зберегти його історію, його сміх, його вогонь у погляді. Подивитись можна тут.
