Check-in: що за фестиваль релокованого бізнесу організовують у Дніпрі

21-22 січня вперше в Україні 80 вимушених переселенців, які перевезли свій бізнес з тимчасово окупованих територій у Дніпро, зберуться разом і "проговорять" свій досвід. Це відбудеться в DCCC у межах фестивалю релокованого бізнесу "Check-in". Дводенну подію організовують, щоб підтримати ВПО-бізнес, який уже здійснив релокацію, тільки замислюється про це або прагне з нуля запустити бізнес у Дніпрі та познайомити переміщений бізнес з місцевим. Ми зібрали для вас п’ять історій переселенців, які вже успішно розвивають справу у новому місті. Резиденція "Вільний Простір – Little Mariupol" Адреса: Дніпро, пр. Гагарина 127 / Дніпро пр. О. Поля, 106 Резиденція "Вільний Простір — Little Mariupol":‣ кав’ярня "SVOЇ"‣ гуманітарний хаб базової допомоги переселенцям‣ проєкт "Local Food"‣ центр соціально-психологічної реабілітації Резиденція "Вільний Простір – Little Mariupol" – це і бізнес, і волонтерський хаб. Для дніпрян – це кав'ярня та місце з цікавими івентами, а для постраждалих від війни – місце, де можна отримати продукти, ліки, предмети гігієни, візки, ходунки, милиці. При резиденції є мовні курси, можна отримати інформаційну, юридичну та психологічну допомоги. Її волонтери контактують з ветеринарними клініками та зоомагазинами, щоб надавати допомогу і тваринам. Щомісячно вони здійснюють мрії дітей зі сходу: дарують хом'ячків, велосипеди, планшети, гойдалки та інше. Вони також допомагають іншим релокованим бізнесам. При резиденції відкрили кав'ярню, поділившись частиною приміщення із Володимиром – маріупольцем, який через війну втратив мережу кав’ярень. Тепер Володимир допомагає українській економіці, сплачуючи податки, та резиденції, сплачуючи частину оренди. У кав'ярні можна купити каву не лише собі, а й людині, яка не має на це коштів або якій хочеться підтримати, наприклад, переселенця чи військового. Це називається "підвісити каву". Фото: Кирило Долімбаєв Проєкт "Локал фуд" від резиденції – це майданчик, який представляє продукцію релокованого бізнесу. "Ми допомагаємо релокованому бізнесу розпочати справу, цей бізнес допомагає сплачувати орендні та комунальні платежі за гуманітарні та соціальні приміщення", – розповідає керівник проєкту Кирило Долімбаєв. Переселенець Кирило Долімбаєв вже мав багаторічний волонтерський досвід в Маріуполі. У 2014-2017 році він допомагав ЗСУ продуктами та амуніцією. В 2020 році – організував реконструкцію та розпис храму Петра Могили та Успіння пресвятої Богородиці, який увійшов до Книги рекордів України як єдина будівля (та ще й храмова), яка в таких обсягах (500 погонних метрів) розписана Петриківським розписом. Також маріуполець допомагав українським церквам годувати нужденних. При тому ж храмі було створено культурний центр, який організовував різноманітні етнічні івенти: з живопису, іконопису, писанкарства, курси вишивання, створення ляльок-мотанок, майстер-класи з виготовлення оберегів, гри на бандурі. Існували й курси різних мов. І все безкоштовно. До цього додалась громадська бібліотека імені Василя Стуса з українськими та унікальними діаспорними дисидентськими творами, які надсилали з Канади та США. Бібліотека активно розвивалась, оцифровувалась, перетворювалась на воркспейс. З часом з'явилась постійна виставка українського вбрання, прикрас та предметів побуту. Нині у тому самому храмі правлять службу московські попи, які планують замалювати нашу "петриківку". Українські народні скарби розграбовані, більшість з 8000 книг – спалена. Кирило вивіз сім'ю до кордону, а сам став переселенцем у Дніпрі (в Маріуполі на чоловіка росіяни оголосили полювання). Фото: кав'ярня SVOЇ Дніпро Кирило обрав тому, що воно ближче до Маріуполя, ніж Київ. А ще тут просто подобається. Кирило планує після звільнення Маріуполя одразу відвезти у рідне місто гуманітарку. У Дніпрі Кирило разом з представниками ПЦУ став співзасновником гуманітарного хабу "Доброго ранку, ми з Маріуполя". Але зараз чоловік займається своїми проєктами. "У будь-якій ситуації можна знайти вихід. Немає проблем, яких не можна вирішити. Коли людина не стукає нікуди, їй не відкривають", – каже Кирило. Найбільша проблема нині, каже Кирило, це дефіцит часу. Йому особисто доводиться щоденно прокидатись о п’ятій ранку, щоб все встигнути, а вдома він лише ночує. "До нас у резиденцію під час останнього найдовшого блекауту прийшло 350-400 осіб, які хотіли підзарядити гаджети та попрацювати. З 8 ранку і до 20 вечора". Кирило вважає важливим, щоб в його проєктах працювали саме переселенці, оскільки постійно отримувати допомогу – не ок, потрібно трудитися, сплачувати податки й давати можливість отримати допомогу тим, хто потребує цього більше. Фото: Резиденція "Вільний Простір — Little Mariupol" "Зараз вікно можливостей для переселенців. Багато дніпрян виїхало в інші куточки України або за кордон. Є можливість розпочати свою справу не за всі кошти світу, але розпочати та розвиватись. Головне – не опускати руки". Кирило розповідає про власний приклад: він, як і інші українці, приїхав без нічого, втративши все, але не опустив руки й почав працювати. З нуля зробив низку проєктів. "Все буде добре, за нами перемога, нам ще садити бурячки біля кремля. Головне, щоб кожен щось робив. Волонтери – допомагали, військові – захищали, діячі культури – просували українську культуру, автори книжок – писали. Якщо кожен з 40 млн буде щось робити, ми переможемо за три дні". "FORMA CENTER" Це бренд жіночого одягу, який починав свій шлях з пошиття одягу для військових. Свою роботу виробництво почало 2000 року. Особливості:‣ Орієнтування на різні жіночі фігури‣ Велика база конструкцій (лекал) та технологій в електронному вигляді (яка не загубиться унаслідок переїзду або пожежі) "У лютому рф вдерлася в нашу країну і, замість розвинення власної справи, в березні ми розпочали релокацію підприємства з рідного Краматорська до Дніпра, – розповідає Аріна Коротун, засновниця бренду. – До 24 лютого ми мали велику команду. Кожен виконував свої задачі та розумів нюанси роботи. Зараз ми знову збираємо людей, хоча і маємо співробітників, які працювали з нами до початку війни. Нині люди – найцінніший ресурс, бо багато спеціалістів виїхало. Зараз маємо невеличку команду, але зі збільшенням реалізації товарів команда теж ростиме". Фото: Аріна Коротун Компанії довелось перевозити обладнання, шукати приміщення, робити ремонт та знову запускатись. Дніпро обрали, бо логістика до Краматорська – зручна та дешева. "Складно було знайти авто та водія. Зібрати великий обсяг обладнання. Транспортування, завантаження-розвантаження. На це довелось витратити багато грошей". Наразі однією з найголовніших проблем є блекаут, бо без електрики виробництво зупиняється. Обстріли також впливають на результати продажів. Тому план не завжди можуть виконати, а гроші, витрачені на рекламу, бувають марними. "Ми виробляємо товари першої необхідності: термобілизну, флісові кофти та модні теплі речі. Також шиємо воєнний одяг та спальні мішки для наших захисників", – говорить Аріна. Державні програми допомогли виробництву на 20 000 гривень. Щоб отримати ці гроші, команда витратила багато часу та сил. Рестобар "Sova" Адреса: Набережна Перемоги, 44/2. Заклад відкрився наприкінці 2018 року в Краматорську. Його власник Микола Гашлов хотів познайомити містян з культурою електронної музики, створити безтурботну та приязну атмосферу. "Ми припинили свою роботу вранці 24 лютого. Нічний сторож відмовився виходити на роботу. Побоюючись мародерів, ми буквально жили та спали в рестобарі, охороняли його вдень та вночі", – говорить Микола. Фото: Микола Гашлов Раніше Микола прожив в Дніпрі понад 10 років, тут надихався різними закладами, а вже потім відкрив свій рестобар у Краматорську. "Під час переїзду були проблеми з великими витратами на логістику і зберіганням майна. Нам необхідні безпечні умови, які дуже важко знайти у цей час. Пошук нового партнера здавався майже неможливим, але його знайшли в Дніпрі, він теж з Краматорську". Нещодавно рестобар отримав грант, на який подавався ще в травні через Дію. Сума невелика, порівняно з бюджетом, однак дуже допомогла. За словами Миколи, їм не вдалось сповна облаштувати ґанок та узгодити використання рекламних конструкцій і вивісок, які вони врятували з Краматорську. Однак, тут вони змогли втілити омріяний інтер’єр, покращити якість страв завдяки новим постачальникам, доробити декілька проєктів по коктейлях. Фото: Микола Гашлов Більшість працівників теж довелось шукати в Дніпрі. Хоча деяких з Краматорську вдалось зібрати в місто релокації, багатьом знайшли житло. "Найважливіше – не робити собі життєві знижки, посилаючись на війну чи якісь складні умови. На нашу думку, умови зобов’язують бізнес працювати ще більш старанно, на рівні самопожертви. Ми віримо, що прагнення до успіху рятує життя". First Wave Адреса: вул. Короленка, 3. Микита Леуцький прибув у Дніпро з Маріуполя. Як і всі – з нічим. Вперше він відвідав піцерію First Wave на Короленка, коли його там безкоштовно погодували як переселенця. Під час війни дніпровський заклад так підтримував ВПО. Микита почав допомагати First Wave як волонтер. Фото: First Wave У рідному місті він сам був ресторатором: мав два заклади – "IZBA-читальню" та бар "Jager Point". "Від наших закладів нічого не залишилось, і ніхто не знає, що могло б бути, якби ми там затримались хоча б на два дні". IZBA-читальня Микити в Маріуполі площею у 45 квадратів спочатку повномасштабної війни стала притулком для 35 осіб. Виставлені рядами столи слугували ліжками. Чоловік пам’ятає, як на дивані відпочивала мама з дитиною. На двох лавках – бабусі та дідусь бізнес-партнера Микити. "Вони опинились тоді, у березні, у нашому закладі випадково. Не знаючи, де їхній онук, з речами, опираючись на палички, йшли у бік центру. По дорозі пару обікрали. Тоді бабуся з дідусем зайшли у двір, вони знали, що наш заклад розташований тут, але не були впевнені, що їхній онук переховується у нас. Данило був якраз на дворі й дуже здивувався їм". У Маріуполі Микита розвивав барну культуру. На сцені його закладу виступали молоді виконавці, бар допомагав їм з рекламою та апаратурою. "З кожним місяцем було все більше постійних гостей, які ходили виключно до нас", – розповідає чоловік. Фото: First Wave "Якось за вечерею Андрій, засновник First Wave, спитав, чим ми з друзями займались, що пережили. Ми розповіли. І тоді він запропонував займатись цим закладом. Ми погодились одразу, бо розуміли, що не можна втрачати цю можливість, це може бути єдиним шансом на інше життя для нас і всієї команди з Маріуполя", – розповідає Микита. Коштом волонтерів та небайдужих заклад у Дніпрі годував щоденно близько 400 людей, в тому числі дітей-переселенців після проведення безкоштовних занять танцями. Однак зараз у First Wave закінчились гроші на безоплатні обіди. Але команда виграла грант на проведення різних заходів. З’явилась апаратура, щоб можна було виступати артистам. Тепер заклад має можливість донатити на ЗСУ. Зараз колектив почав збирати гроші на генератор для бійців. "До речі, ми зустрілись з моїм маріупольським партнером. Він нині живе в Києві. Ми говорили про релокацію нашого бізнесу в інше місто, можливо, навіть в Дніпро. Нам прийшла цікава ідея. IZBA була крафтовим місцем, де кожен гість додавав частинку в інтер’єр – якусь картину чи книгу. Зараз ми думаємо, що можна було б з цього зробити цікаву ідею, мовляв, IZBA відкривається в Дніпрі, і ми просимо всіх, хто готовий допомогти та підтримати проєкт, просто прислати нам якийсь старий кавовий столик, крісло, торшер, лампу, світильники, свічники, картини, книги, старі полички. Ми ці речі відновимо і зробимо вінтажне місце", – говорить Микита. Be Easy "Все пропало – я ніколи так не думав". Це текстильна фабрика дитячого одягу. Колись ще було виробництво дорослого вбрання (La Rocks). Однак зараз – лише дитячі речі та військова амуніція: зимовий одяг, спальні мішки, пончо. "Усе почалось з пошуку речей для сина. Чоловік не міг знайти якісний та водонепроникний верхній одяг, а тому створив його власноруч", – розповідає власник Дмитро Косилкін. У 2014 році Дмитро Косилкін разом з дружиною Марією заснували текстильну фабрику в Лисичанську. Вони починали з трьох швейних машинок, щоб з рештою відкрити десять магазинів та працювати навіть з дизайнером Андре Таном. Фото подружжя Косилкіних У 2020 році пара звернулась до японської методології кайзен, яка, наприклад, дала можливість скоротити час виробництва однієї куртки з 30 до 10-12 хвилин. Подружжя обрало Дніпро для переїзду, оскільки вирішило волонтерити тут зі своїми знайомими, які потім знайшли Косилкіним складські приміщення для роботи та облаштували шелтер, де жили чотири родини, включаючи сім’ю Дмитра. Зараз у бізнесмена є проблеми з пошуком постійного приміщення, з відсутністю світла, води, генераторів. До того ж довелось взяти кредит, щоб "поставити на ноги" таку фабрику, а тепер слід його виплачувати. А нічим. "Все майно під кредит залишилось в Лисичанську", – говорить Дмитро. Перевезти вдалось лише двох працівників. Всі інші співробітники – з Дніпра. "У місцевих є певні вимоги до зарплатні. Вони війну бачать інакше. І ставлення до роботи інакше", – каже Дмитро. Підприємець розповідає, що програма релокації від Укрпошти допомогла їм з перевезенням вантажів – компенсувала 80 % вартості. Також адміністрації різних міст пропонували приміщення. "Вчора у нас була зустріч з міськрадою та виробничими підприємствами, які готові безкоштовно надати приміщення для роботи, зокрема, стіл і декілька машинок. І ми зі своїми швачками можемо переїхати туди. Ми не маємо права складати руки, бо ті, хто гине за наш спокій і безпеку, якщо вони складуть руки… гріх не боротись". Допомогу з релокації бізнесу також надає Департамент правового забезпечення Дніпровської міської ради, про який ви можете прочитати тут. Фестиваль релокованого бізнесу "Check-in" пройде 21 і 22 січня (з 12:00 до 21:00)Де: центр сучасної культури DCCC, Крутогорний узвіз, 21а Реєстрація для відвідувачів. Реєстрація для підприємців.