З чим стикають жінки в органах місцевого самоврядування нашого регіону?
Цей текст з циклу "Вона. Війна" створений До Дня місцевого самоврядування, який щорічно святкується 7 грудня.
У 2023 році Україна посіла 66 місце серед 146 країн світу у світовому рейтингу гендерної рівності, про це йдеться в останньому звіті Global Gender Gap. За даними гендерного портрета Дніпропетровщини, в обласній раді представлено 20,8 % жінок, в міській – 40,40 %, в сільських – 46,30 %. Тобто жінок менше ніж чоловіків на посадах, які потребують прийняття рішень.
"Я хотіла зруйнувати стереотипи про міську раду"
21-річна Дар'я Бичишина очолює Молодіжну раду Дніпра, також працює в одному з комунальних підприємств міської ради.
"У 2021 році я пішла у Молодіжну раду Дніпра, бо цікавилась молодіжною політикою. У хлопців та дівчат є таке переконання, що міська рада – це про те, щоб перекладати папірці та займатися нудною роботою. Я хотіла зруйнувати подібні стереотипи. У березні цього року мені запропонували роботу в комунальному підприємстві, я жодного разу не пошкодувала, що погодилась".
"Моя робота дуже різноманітна"
"Так, є робота з документами, але це частина моїх обов'язків. Трапляються часті виїзди, заходи, до яких мене залучають. Щодня я роблю щось нове. На початку літа ми з Департаментом екології нагороджували екологинь, які продовжують працювати в Україні. Відзнаки отримали 100 жінок, 30 з них – з Дніпра. Всі вони мають власні досягнення. Багато хто досліджує вплив активних бойових дій на екологію".
"Стикалася з ейджизмом в реальному житті"
"У міській раді працюють старші за мене колеги, але нині є і молоді співробітники. В колективі я ніколи не стикалась з дискримінацією, адже працюю з ними на рівні, тому різниця в віці не відчувається. Але з ейджизмом я стикалась у своєму звичайному житті. Коли люди дізнавались, що працюю в міській раді, дивувалися, адже я виглядаю молодшою за свій вік. Запитували: "Як ти можеш взагалі в такому віці працювати у структурах міської ради, адже тобі лише 21 рік і ти тільки закінчила бакалаврат?".
"Хочу надалі розвиватися в міській раді"
"Комунальне підприємство для мене – це перший досвід, але далі я хочу піти працювати у Департамент міської ради. Я зрозуміла, що міська рада – це справді "моє"".
"Хотіла допомагати людям"
Юлія Дмитрова раніше була депутаткою та заступницею директора Департаменту соціальної політики, зараз обіймає посаду директорки благодійного фонду "ТАПС".
"Коли почалась війна у 2014 році, я почала свій волонтерський шлях: допомагала військовим частинам, до 2015-го часто бувала у зоні бойових дій. Одного дня моя сім'я сказала: "Давай щось робити, дітям потрібна мати (їх у Юлії троє, два хлопчики та дівчинка – Прим. Ред.), а чоловіку – дружина". Тому у 2015 році я вирішила взяти участь у виборах в міську раду.
Я хотіла займатися волонтерством, але вже на місцевому рівні. На той момент дуже мало знала про місцеве самоврядування. Але подумала, якщо міський голова формує команду з патріотів, волонтерів, всіх охочих, то я повинна спробувати. Тому просто написала йому в особисті повідомлення. Запросили до міської ради, я заповнила анкету, а потім мене обрали як депутатку".
"Щоб почали серйозно сприймати чоловіки, спочатку треба проявити себе"
"Я пам'ятаю, що перші два-три місяці я виходила з міськради взагалі о 24:00, адже мені треба було зрозуміти, як правильно працювати. З чим стикалася по проблематиці – це те, що не було нікого поруч, хто хотів би мене навчити. Більшість людей міської ради – системні, які вже давно працювали.
Стикалась із гендерними стереотипами: бувало, якщо заходить депутатка на профільну комісію з ідеєю, а там сидить більшість чоловіків, то спочатку її несерйозно сприймають. Але якщо ти маєш лідерські якості, вмієш відстоювати свою позицію, якщо покажеш свою силу та розум, то тоді почнуть прислухатись. Щоб жінку почали серйозно сприймати чоловіки, їй треба проявити себе, проявити свій стрижень, свою силу".
"У депутатів немає зарплатні"
"Треба розуміти, що депутати не отримують заробітну плату. Тому в депутати мають йти люди забезпечені, люди, які мають за плечима бізнес, наприклад, хочуть бути корисними для суспільства і мають професійну команду, тоді ця робота не буде важкою.
Головна задача депутата – зустрічатися з виборцями, відповідати на особливо болючі питання. Це, звичайно, емоційно виснажує. Багато виборців пенсійного віку чи з багатодітних родин, яким потрібні кошти чи житло – це питання, які постійно тримають тебе в тонусі. Адже ти розумієш, що не можеш охопити абсолютно все. Починаєш нервувати з цього приводу.
Зобов'язання депутатів – знати проблематику свого округу по житлу, по ЖКГ, по дорогах – взагалі по населенню, бути у контакті з усіма структурами, які можуть оперативно це все опрацювати. Депутату необхідно вести зустрічі, звітувати та ефективно працювати на сесіях, щоб розв'язувати важливі питання для мешканців та мешканок".
"Ми намагались робите те, що потрібно населенню"
"Коли я була депутаткою, то намагалась розширити комплекс програм, які надає міська рада. Наприклад, якщо ми кажемо про ветеранів і сім'ї загиблих, то міська рада відпрацьовувала програму по пільгах – це грошова компенсація. А я з командою намагалася вносити корективи у роботу, організовувати заходи, робити якісні подарунки. Аби не просто галочку поставити, що ми пензлики та розмальовки закупили. Хотіли робити те, що потрібно населенню".
"Фонд для мене – це розширення горизонтів"
"Після трьох років на посаді депутатки мене призначили заступницею директора Департаменту соцполітики. Я пішла другий раз на вибори, але вже змінилася система, тому мені не вистачило балів, щоб пройти на наступний строк. Я залишилася працювати в Департаменті. У 22-му році зрозуміла, що розвиток власного фонду мені цікавить більше. Я можу бути кориснішою, тому звільнилась з посади заступниці директора.
Наш фонд допомагає ветеранам, сім'ям загиблих. До нього приєдналося дуже багато донорів, партнерів із-за кордону, і "ТАПС" почав дуже стрімко розвиватися. Ми продовжуємо співпрацювати з міською радою, але для мене фонд – це розширення горизонтів".
"Жодного разу не зазнала ніяких утисків, як жінка"
Юлія Омелян обіймає посаду голови Ляшківської громади. У самоврядуванні вже 28 років.
"Коли я починала працювати, то була дуже молодою та прагнула змінити нашу громаду на краще. В Ляшківській громаді жінки завжди займали активу позицію, тут проглядається історія запорізьких козаків. Адже громада заснована саме козаками, які завжди мали повагу до жінки: жінка – це господиня, це шанована в сім'ї людина. І як жінка я жодного разу не зазнала ніяких утисків і недовіри у вигляді гендерних проявів на свою адресу. Лише на виборах лунали інколи такі вислови, що керувати мають чоловіки…
Роль жінки неоціненна в історії людства та в сім'ї. Жінка може все: вона і вдома, і по господарству, і керує, вона народжує, вона виховує, вона піклується, лікує і вчить. Мені вдалось поєднувати свою роботу та особисте життя. Мій чоловік та діти з розумінням й повагою ставились до мене завжди. Вони були моїми помічниками: своєю поведінкою, своєю участю у житті села тільки допомагали мені та підтримували".
"Півтора року я не відпочивала"
"Спочатку повномасштабного вторгнення стало дуже складно й відповідально, додалось багато роботи. У першому місяці взагалі ми вдень і вночі були у справах. Я почувала та почуваю відповідальність за кожного жителя та кожну жительку нашої громади, за нашу територію.
Я – людина, якій виборці довірили представляти їхні інтереси в усіх сферах життя: охороняти, захищати, допомагати. І я намагаюсь докладати сили для цього щодня. Наприклад, сфера освіти у нашій громаді має одну з найкращих матеріальних баз серед сільських шкіл: інтерактивні дошки, багато комп'ютерної техніки, хороший ремонт, шкільний стадіон з біговими доріжками, музей, зимовий сад. Належне харчування: майже 70 % дітей харчується коштом громади.
Беремо охорону здоров'я: ми утворили амбулаторію, яка має лікаря та фельдшера, має автомобіль, зробили в приміщенні ремонт, є денний стаціонар, є два стоматологічних кабінети. Дуже розвинене волонтерство: кожен четвертий житель громади у перші дні війни пішов на фронт. Понад 200 людей ми прийняли внутрішньо переміщених осіб, заселили у приватному секторі, забезпечили їх і постільною білизною, і продуктами. Тобто проведена надзвичайно велика робота, але моя робота – це дуже велике задоволення і це моє життя".