"Малому було півтора року, коли забрали Вадима, зараз – три. Дитина не пам'ятає тата"

Як дніпрянка шукає рідного брата, якого вкрали росіяни. 

36-річний Вадим Замковий народився на Дніпропетровщині. Близько шести років тому одружився та переїхав з дружиною у її рідне село на Харківщині – Циркуни. Вадим все життя працював зварювальником. Останнім часом займався підйомними кранами для сцен. Любив ремонтувати старі мотоцикли та їздити на них. В армії не служив та жодною близькою до військової сфери діяльністю не займався. Та у березні 2022 року його викрали росіяни. 

Про Вадима та його полон розповіла рідна сестра, 21-річна дніпрянка Дар’я Щепець.

"Вадима, ще одного родича та трьох незнайомих хлопців забрали в полон"

"Я дуже непокоїлась за Вадима. Не знаю чому", – каже сестра.

Село Циркуни окупували в перший же день після початку повномасштабного вторгнення. Як жителі розповідали у Суспільному, вони могли пересуватись селом, однак світла й води не було. Зв’язок ледь вловлювався. Виїхати можна було лише окупованою дорогою з блокпостами та тільки на територію росії.

"Ми дуже з ним схожі. У нас сильний зв’язок. Нас четверо в сім’ї, я маю двох старших братів і одного молодшого. Я їх дуже сильно люблю, і готова віддати все, щоб мої брати були в безпеці та жили щасливо", – каже Дар’я. 

Вадим з сім’єю не виїхали з Циркунів. А 30 березня 2022 року чоловіка забрали в полон. Він йшов до родича, якому вибухом пошкодило дах будівлі, аби допомогти з ремонтом.

"Люди в російській формі в балаклавах перестрибнули через паркан ділянки, сказали всім лягти на землю, почали стріляти, обшукувати людей. Родича, Вадима та ще трьох хлопців, які допомагали з дахом, забрали в полон. У дворі залишилась лиш дружина родича", – розповідає Дар’я.

Всі вони досі знаходяться в полоні. Дар’я чула від знайомих Вадима, що загалом з села викрали близько 40 людей. Вадим не мав жодного стосунку до військових, але в росії він вважається військовополоненим через "перешкоджання СВО". 

"Малому було півтора року, коли забрали Вадима, а зараз йому три. Дитина не пам'ятає тата"

31 грудня 2022 року з полону повернувся чоловік, який був разом з Вадимом у полоні. Тоді сестра дізналась, що її брат живий, на той момент перебував у Олексіївці Бєлгородської області, у колонії №4. Чоловік розповів, що російські військові дуже погано обходяться з полоненими.

У квітні 2023 року Дар’я змогла повідомити брату, що вся сім’я Вадима в безпеці. 

"Я розказала йому, що його синок Захарчик росте. Малому було півтора року, коли забрали Вадима, зараз – три. Дитина не пам'ятає тата. Хоча дружина розказує та показує фотографії брата", – каже Дар’я.

У травні 2023 року мама Вадима отримала лист від сина. Його місце перебування не змінилось. Чоловік написав, що дуже сумує за домом, сподівається на обмін. Стан здоров’я Вадима невідомий, оскільки росія на запити відповідає "задовільний", а Червоний Хрест інформації про це не має.

"Худий дуже. Їх там погано годують, доводиться працювати складно. Моральний тяжкий", – каже сестра.

"Немає офіційної інформації, за що вони його тримають"

Кожні два тижні Дар’я подає листи та запити всюди, де може, зокрема і в російські органи влади: міністерство оборони, всі СІЗО, уповноваженій по правам людини та інші. 

"У міністерстві оборони росії мені відповідають, що мого брата затримано за протидію спеціальній військовій операції. На Вадима не відкрито кримінальне провадження. Немає офіційної інформації, за що вони його тримають. А в бєлгородських СІЗО мені відповідали, що у них Вадима взагалі там немає", – розповідає сестра.

Немає судового вироку, а отже немає можливості звільнити Вадима навіть через російську судову систему, говорить Дар’я. За її словами, заручники у безстроковому ув’язнені. А оскільки Вадим – цивільний, сестра часто отримує відповідь з українського боку, що "механізму повернення немає".

"З моїх знайомих, а в мене їх приблизно 300 осіб, за півтора року повернулися додому 10 людей. Їх додають до обмінів, одного, двох, як пощастить", – розповідає жінка.

Безліч разів Дар’я та інші люди, родичі яких опинились в полоні, створювали петиції, щоб обміняти цивільних. Але це не дало жодного результату.

"Я не можу засуджувати українську сторону, тому що зараз триває війна, потрібно вирішувати дуже багато всього. У всьому винна росія, тому що це вона викрала людей та тримає цивільних у заручниках. Я розумію це, але потрібно якось домовлятися, щоб полонені не сиділи там  десятиліттями", – крізь сльози каже Дар’я.

Раніше ми вже писали про те, де можна шукати зниклих безвісти близьких людей у нашому матеріалі про матерів, які чекають додому безвісти зниклих синів.