Історія мами, яка допомагає дітям в онковідділення.
Дві роботи, двоє дітей (один з яких має аутизм) та невтомне бажання допомагати малечі. Це життя Азізи Носенко. От вже понад 5 років вона підтримує родини, діти в яких мають онкологічні захворювання. Волонтерка збирає кошти для допомоги хворим, з подарунками та аніматорами відвідує їх в лікарні.
Що підтримує маму-волонтерку на цьому шляху? Та де знаходить сили на все? Чому Азізу непокоїть байдужість людей? Читайте в нашому тексті циклу "Вона. Війна".
"У мене було відчуття, що тягне туди"
Мама та бабуся Азізи багато років працювали в обласній дитячій клінічній лікарні. Завдяки цьому дівчина бувала в онковідділенню. Якось у 2018 році вирішила разом з друзями зібрати кошти та відвідати хворих дітей з подарунками. З собою принесли великих гарних ведмедів, машинки, ляльок та ігри.
"Пам’ятаю, що там був такий хлопчик Вовочка, він з крапельницею та штативом так біг за подарунком", – з посмішкою згадує Азіза.
Після того візиту Азіза вирішила для себе: буде завжди їздити до дітей. "У мене було відчуття, що тягне туди. Коли ти допомагаєш адресно і їздиш до малечі, проводиш час – це одне, а коли допомагаєш через когось або ж гроші йдуть незрозуміло в який фонд – інше".
Азіза збирає гроші на своїй сторінці, які направляє в родини з хворими дітьми. У цьому допомагають знайомі та рідні, особливу подяку волонтерка висловлює своїм подругам: "Дякую моїм друзям, в основному дівчатам, які допомагають грошима".
Частіше за все жінка приїздить до дітей в лікарню на свята. Вони завжди радісно зустрічають її, читають їй вірші та бавляться поряд. З собою волонтерка везе дітям подарунки та смаколики. Додатково замовляє дитячих аніматорів, щоб порадувати та відволікти дітей.
"Діти до мене звикли, вони мене чекають. Але, на жаль, вони помирають"
Рак – не вирок. Цю фразу часто чують в стінах лікарень, говорить Азіза, але вона часто зіштовхується з протилежним. Коли діти, яким вона ще нещодавно допомагала, помирають: "Я приїздила в тому році на новорічні свята. Двоє діток, з якими ми бачились, обіймались, вже померли… Важкі долі".
Зі слів Азізи, зараз в лікарні перебуває дівчинка, яка потребує пересадки кліток, рак розвинувся з другої стадії в третю. Маленьку поставили в чергу на безоплатну операцію, яку проведуть тільки через 10 місяців.
Волонтерка показує відео, яке їй відправили батьки хворої Юлі, після того, як дівчині видалили метастази. "Це вже шоста операція, одні муки. Морально – це тебе руйнує. Тому що ти як звичайна людина нічого не можеш зробити. Рак – це така хвороба, від якої, на жаль, помирають. Ти просто продовжуєш муки дитини".
Зараз Юля продовжує лікуватися, але її стан погіршився, нещодавно дівчинку знову прооперували.
"Мені здавалося, такого не буває"
Азіза виховує 8-річну доньку та 6-річного сина. Хлопчик має розлад аутистичного спектра. У віці двох років він перестав чути та звертати увагу на батьків. Відвідавши безліч лікарів, хлопчику поставили діагноз.
"Я не сприймала це, не вірила, мені здавалося, такого не буває. Тому що є фото та відео до двох років та після – це взагалі щось страшне, – згадує Азіза. – Лікування сина потребує великих коштів, а головне – часу та уваги. Те, що ми пройшли до п’яти років, це було пекло, але зараз вже є величезне зрушення", – каже жінка. Та поряд з піклуванням про власних дітей мама все одно знаходила час та сили, щоб допомагати онкохворій малечі.
Азіза – спортсменка в минулому, зараз працює кондитеркою та майстеркою лазерної епіляції та масажу. На питання, як вдається поєднувати виховання дітей, волонтерство та дві роботи, відповідає, що не знає. Та все ж таки якось завжди знаходить сили: "Іноді мені здається, що я більше не можу, але наступного дня я роблю ще більше".
Історія Романа Огурцова
Згадуючи історії хворих дітей, Азіза виділяю одну особливу для неї – долю хлопчика Романа Огурцова. Дитина втратила маму у п’ять років, а через два тижні виявилося, що Роман хворий на рак. У нього залишався батько та брат, який воює. Сім’я перебралась до Дніпра, не маючи житла, довгий час жила в лікарні. Стан хлопчика був надто важкий.
"Дивом йому знайшли донора в Києві та зробили пересадку кісткового мозку, – розповідає Азіза, – ми допомогли зібрати суму. Зараз він все ще не до кінця здоровий, але йому краще".
"Це – не далеко"
Зі слів волонтерки, від початку повномасштабного вторгнення дітей, яким потрібна допомога, стало більше, а от людей, які можуть надати її – менше.
"Хімієтерапевтичне лікування дороге, так само як і забезпечення ліками після хімії. Зараз важко знаходити гроші, бо люди просто не хочуть донатити. У мене зараз труднощі саме зі збором коштів, люди вважають, що скинути 10 гривень – це соромно. Я не розумію, чому вони проходять повз, тому що це їх не стосується, це не з ними, це для них далеко. Але це – не далеко".
Виставляючи у своїх соціальних мережах пост про збір коштів на лікування онкохворих дітей, за день волонтерка може зібрати до 800 гривень, говорить Азіза. Але наступного дня після наголошення на байдужості людей жінці вдається отримати до 30 тисяч гривень.
"Потрібен поштовх, щоб у суспільства з’явилися такі думки, на кшталт, "Як я можу пройти повз?". Хочеться донести до кожного, що з будь-ким може статися біда, з будь-ким з нас. Ніхто не збідніє в нашій країні, якщо задонатить 20-50 гривень. Але якщо всі люди зрозуміють, що навіть 10 гривень – це не соромно, то повірте, всі збори будуть дуже швидко закриватись".
На початку повномасштабного вторгнення волонтерка часто допомагала переселенцям. Влітку декілька разів на тиждень Азіза самостійно готувала по 400 десертів та пригощала дітей з Маріуполя на міських заходах.
