Тут дозволено все, крім байдужості.
У ДніпроАртСтейдж не вішають красиві рамки й не ховають справжні сенси. Тут інсталяції рвуть шаблони, а виставки схожі на виклики. Від восьминога з гігантськими щупальцями до фотографій з окопів — усе це не просто арт. Це спосіб вижити, кричати, дихати під тиском війни. Пройшов рік відтоді, як комунальне підприємство відкрилося у новому приміщенні. За цей час ДніпроАртСтейдж перетворився на майданчик, де можна говорити про смерть і надію, травму й свободу — без фільтрів. Ми зібрали п’ять найгучніших виставок, які доводять: сучасна культура Дніпра жива, як ніколи. І говорить – прямо у серце.
Артсквот "Третя весна"
Як зробити простір по-справжньому живим і відкритим для молоді? У ДніпроАртСтейдж на це питання відповіли просто: дати митцям повну свободу. Так народився артсквот "Третя весна" – серія інсталяцій, що перетворили локацію на справжній сад сміливих образів та перформансів.
"Коли нам передали приміщення, ми з командою сіли думати: як залучити молодь, як зробити щось активне, нестандартне. І вирішили: хай це буде простір свободи. Ми даємо молодим авторам матеріали, місце – і майже не обмежуємо у формі", – розповідає Майя Бойко, керівниця ДніпроАртСтейдж.
Назва виставки "Третя весна" з’явилася не випадково. Це весна на третій рік великої війни. Весна, що проростає крізь втрати і нестерпне бажання жити.
Кураторка виставки, художниця Надія Отряжа, дала авторам свободу — і ті не стримувалися. Організатори згадують чотири роботи, що вибили емоцію з кожного, хто прийшов на виставку.
"Метафоричне дерево відродження життя під час війни" – Олена Іванова
Олена Іванова – дніпровська художниця, поетеса й архітекторка – створила інсталяцію, у центрі якої були паперові журавлі, як багатозначний символ. Для когось — це символ надії, для інших — крик про дім, якого більше немає.
У фольклорі журавель – це весна й туга за домом. У японській культурі – провідник душ. Ця інсталяція влучно поєднала контексти й викликала сильні емоції у відвідувачів.
"Spring Blood" – Станіслав Горбачевський
Мультидисциплінарний митець, танцюрист і дизайнер Станіслав Горбачевський вигадав перформанс, що поєднував відео, музику та живу дію. Він самостійно зібрав інсталяцію з телевізором-плазмою, перетворив її на сцену для власної музики і запросив друзів.
"Ми чекали художника, а отримали людину, яка і пише музику, і ставить світло, і робить інсталяції. Це був той випадок, коли мистецтво не сидить тихо в рамці, а рве її на шматки", – згадує Майя Василівна.
"Сімейний обід" – Ася Яковлєва
Ася – художниця-графік з Луганська, яка працює на межі абсурду та експресії. У своїй роботі вона досліджує темні сторони психіки – біль, насилля, травми. "Сімейний обід" став візуальною метафорою розбитого побуту, де звичні речі виглядають загрозливо. Усе – у складній візуальній системі, де центральним образом постає вона сама. Її інсталяція – продовження серії графічних робіт, які вона створювала під час війни.
"Зародження ненависті" – Єва Алвор
Однією з наймасштабніших інсталяцій артсквоту стала об’ємна скульптура восьминога, створена художницею із Запоріжжя. Ця робота – частина проєкту "Сни війни". Авторка не змогла приїхати особисто, тож команда простору власноруч шукала спосіб, як доставити громіздку роботу до Дніпра. І це вдалося: восьминіг, зібраний з дерева, дроту, монтажної піни та аерозольної фарби, одразу став одним із "улюбленців" публіки.
Але за формою – глибокий зміст.
"З початку повномасштабного вторгнення я все частіше чула фразу: я не знала, що можу так ненавидіти, – пояснює художниця. – Війна відкрила ящик Пандори всередині кожного з нас. І з нього вирвалася потворна істота – ненависть. Вона, як спрут, охоплює нас зсередини, змінюючи назавжди".
Це метафора глибокої деформації свідомості, що стала буденністю для мільйонів українців. І водночас – спроба поглянути цій трансформації в обличчя.
"Україна – 33 роки свободи": виставка голосів, що не звучать у мейнстримі
У серпні 2023 року галерея ДніпроАртСтейдж відкрила двері для молодих художників та фотографів із виставкою "Україна – 33 роки свободи". Захід був приурочений до Дня Незалежності й став відкритим майданчиком для тих, хто зазвичай залишається поза великими експозиціями та офіційними форматами.
"Ми завжди хочемо дати шанс тим, хто ще тільки пробує себе. У нас важливо не стільки мати портфоліо, скільки мати внутрішню потребу говорити – через фарбу, фото чи інсталяцію", – пояснює Майя Бойко.
На запрошення відгукнулося богато початківців, які раніше ніколи не демонстрували свої роботи публічно. Частина учасників прислала знімки, зроблені на цифрові фотоапарати, а частина – світлини з мобільних телефонів. Вибірка фокусувалася на буденній Україні: не лише війна чи традиційні образи, а життя, як воно є, з його випадковими вуличними сценами, обличчями та тінями.
Завдяки цьому вдалося сформувати виставку, що стала живим зрізом молодого українського мистецтва: чесного, вразливого, без прикрас.
"Виставка тривала місяць, а головним критерієм для відбору було одне – це має бути неформально, від серця, і про нас".
"Об'єктив війни": коли погляд солдата стає мистецтвом
Восени у просторі ДніпроАртСтейдж відкрилася одна з найщемкіших виставок сезону – "Об'єктив війни". Її автор – Олексій Назаренко, колишній піхотинець 47 окремої механізованої бригади "Маґура", який на фронті документував життя побратимів на плівковий фотоапарат, що подарувала дружина. Він став інструментом памʼяті, фіксації простих, щирих, водночас болючих та зворушливих моментів. Виставка складалась з 91 світлини.
На знімках – бійці у короткі хвилини спокою, під час відпочинку чи у відпустці у колі рідних. Деякі усміхаються, інші – мовчазні, замислені. Усе це – справжнє, без постановки, без ретуші. Як розповідає Майя Василівна, саме щирість і правдивість цих фото створили "той самий ефект присутності", що змушував глядачів повертатися до виставки знову й знову.
Олексій Назаренко не професійний фотограф. До війни він керував громадською організацією "Лютич" та займався патріотичним вихованням молоді. Після початку повномасштабного вторгнення разом із побратимами вступив до лав тероборони, а згодом – до регулярної армії. Після демобілізації його проєкт вже побував у кількох містах України, зокрема у Львові, Харкові та Дніпрі.
Привезти виставку до Дніпра допомогла волонтерка – дружина загиблого побратима Олексія. Саме вона познайомила митця з командою ДніпроАртСтейдж і запропонувала провести експозицію.
"Це виставка про життя військових, про будні, в яких змішується смерть й надія, війна й тепло родини. Про війну без прикрас. Ми раді, що змогли надати простір для такої правдивої, глибокої розмови", – зазначає Майя Бойко.
"Відверті": крок до себе через протистояння травмі
На межі мистецтва, психології та особистісного освітлення відбулась фотовиставка Олени Мудрик під назвою "Відверті". Це був специфічний соціальний проєкт, що презентує поглиблені портрети людей, які зазнали втрати і живуть з глибоким сумом та депресією.
13 фотопортретів на завішених стінах чорною тканиною. Кожен освітлювався й містив QR-код, який відкривав аудіоісторію героя.
Крім експозиції, в межах проєкту відбулися поетичні читання та психологічні зустрічі. Тема горювання зібрала на регулярні психосеанси десятки людей. Одна із зустрічей, що пройшла 3 травня, носила назву "Смерть має значення" і стала свідченням того, що культурні простори можуть стати точкою терапії та підтримки у найбільш уразливі часи.
"Гармонія проти-річ": візуальна культура міста очима студентів
Молоде та сучасне дніпровське мистецтво, яке воно? І де його шукати? Можливо у студентських зошитах, рендерах та колажах?
Цими питаннями зацікавились кураторки виставки Наталія Захарчук – ілюстраторка, дизайнерка та викладачка Українського державного університету науки і технологій, а також Ганна Славінська – старша викладачка кафедри основ архітектури. Так народився спільний артпроєкт "Гармонія проти-річ" – відкрита виставка, присвячена естетичному пошуку та внутрішній свободі молодих митців.
Інсталяція стала спробою винести за межі аудиторій усе найцікавіше, що народжується у процесі навчання, але часто так і залишається "у столі". Тут – і курсові, і домашні завдання, і спонтанні артрефлексії, які візуалізують, осмислюють, трансформують повсякденність. Це – студенти, які не бояться сумніву та нестандарту. І водночас – ті, хто вже сьогодні формує нову візуальну мову міста. Виставка відкрилася 16 квітня і триває досі. Вхід вільний.
Це був рік, насичений подіями та новими знайомствами, зазначає керівниця Майя Бойко. Водночас це був старт нового формату роботи комунального підприємства. У ДніпроАртСтейдж відкриті до комерційної співпраці і нових проєктів, де ви можете реалізувати будь-які творчі задуми.
