Про жінок з ГО "Сильна українська мама", яка береже пам’ять про загиблих бійців.
Галина з Павлограду та Ганна із Запоріжжя втратили найрідніших чоловіків: Галина – сина Віталіка, Ганна – чоловіка Ваню. Щоб впоратись зі втратою, обидві доєднались до громадської організації "Сильна українська мама". Там жінки зі всієї України підтримують одна одну у горі.
Це наш наступний текст із циклу "Вона.Війна". У ньому ми розповімо про те, як жінки об’єднуються, щоб бути сильнішими. А також – про їхніх Героїв. Ми переповідаємо історії про Віталіка та Іван – з вуст мами та дружини.
46-річний шахтар Віталій з Павлограду: розповідь від мами Галини
Віталій Яценко працював в Павлоградській шахті. У 1999 році одружився, мав двох синів, яким зараз 25 та 16 років. "Дуже добрий, м’який та щедрий син був, ніколи не скаржився та нікого не засуджував. Мій син був справжнім патріотом. Любив Україну і нашу землю", – ділиться мама.
У 2002 році родина переїхала в Дніпро, де Віталій відкрив своє підприємство з виготовлення вікон. У вільний час чоловік любив готувати, особливо на вогнищі. А в неділю вдома завжди прокидався раніше за всіх, щоб посмажити родині "українську" картоплю на сніданок.
"Був дуже хорошим батьком, хлопці дуже любили його. Він всюди їх з собою брав: і в гори, і в ліси. В 2014 році разом зі старшим сином, якому було 15 років, пішли в Карпати. Меншого сина невістка не пустила, мовляв, куди ви йдете, там же ліс, ведмеді!", – посміхається мама Галина.
"І окрема вдячність нашому коку!"
З першого дня Віталій пішов до військоммату, але його не взяли навіть з третьої спроби. А 26 лютого 2022 року чоловік долучився до тероборони в Дніпрі. Від окремого кухаря його підрозділ відмовився, бо чоловік, хоч і був солдат-стрілець та водій, завжди сам опікувався харчуванням своїх побратимів. Потім тероборонців перевели у склад ЗСУ, там Віталік теж не полишав свої кулінарні старання.
"Якось нагодував всіх, а потім було шикування. І ротний наприкінці додав: "І окрема вдячність нашому коку!" Віталік постійно хвилювався, що треба хлопців нагодувати, обирав їм на складі якісь смаколики", – згадує мама Галина.
Вона каже, син ніколи не ділився ніякими проблемами з фронту, щоб вона не хвилювалась. Навіть те, що пішов у тероборону, довго приховував. На службі бувало не мав зв’язку по 2-3 дні, але ніколи не зізнавався мамі, чому. А згодом надсилав відео, що з ним все добре і завдання по захисту України він виконав успішно.
"Було, що провели в оточенні 15 днів. Одного разу їх засипало під обстрілами, довелось відкапувати. Дехто загинув, а син сказав, що то був другий день його народження. Про це ми дізнались після його загибелі, від побратимів", – каже мама.
У 17 березня 2022 року Віталій прийняв присягу та увійшов до складу 128 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ як солдат-стрілець та водій. Служив в Дніпропетровській та Донецькій області, у Волноваському районі та під Вугледаром.
Одного разу у склад підрозділу чоловіка прилетіла російська ракета. Всі продукти були знищені. Три дні військові харчувались печивом та сухпайками. Мамі він стабільно казав: "У нас всього повно".
"Сказав мені: "Зараз треба якогось супу хлопцям зварити, пошукаю щось". Я думала, що пошукає щось на складі... А пізніше виявилось, що він пройшов по старих бліндажах, де знайшов картоплину, де цибулину", – згадує жінка.
"Мамо, його везуть на Дніпро"
Віталій загинув 22 жовтня 2022 року на посту, разом з ним травмувались ще двоє побратимів, один з них згодом помер у лікарні. В їхній бліндаж прилетів російський снаряд. Новину Галина дізналась від доньки, сестри Віталіка.
"У мене таке хвилювання було того дня. Не витримала, опівдні стала навколішки перед іконою, почала молитись та просити Бога за сина. А це була якраз та година, коли він загинув… Донька прибігла до мене, впала на коліна, заплакала і каже: "Мамо, його везуть на Дніпро". Ми сподівались, що його просто поранило…", – пригадує мама.
Перед цим Віталій встиг відправити мамі фото синички та бджілки, яких побачив поблизу – це була останнє нагадування про те, як чоловік любив природу.
Віталія нагородили орденом "За мужність" 3 ступеня.
38-річний тату-майстер Іван з Запоріжжя: розповідь від дружини Ганни
Ганна не тільки втратила чоловіка. Її братом був Файзер, про якого ми писали раніше.
Іван Сіріца був різноробочим: будівельником, кладовщиком, солдатом і тату-майстром. За останнє ніколи не брав грошей, то була справа для душі. У 2007 році Іван зустрів Ганну.
"Ми просто зрозуміли, що кохаємо одне одного. Навіть не зустрічались – одразу почали жити разом. Іван був дуже відповідальним, мовчазним. Багато чого знав, вмів цікаво розповідати. Його можна було слухати годинами. Найкращий чоловік в моєму житті", – згадує дружина.
"Завдяки таткові я саме та людина, яка є. Він навчив мене бути чесною, відповідальною та вірною", – каже 25-річна донька Анастасія.
"Коли "Джавелін" демонстрували президенту Зеленському, оператором був мій Ваня"
У червні 2015 року Іван пішов добровольцем в АТО, отримав позивний "Кольщик". Родині він сказав, що його мобілізували, аби ті не намагались відмовляти. Ганна не могла сидіти вдома, тому теж пішла служити, влаштувалась в його підрозділ. Згодом вони розділились, бо чоловік почав рухатись кар’єрними сходами.
Іван пройшов курс володіння протитанковим ракетним комплексом "Джавелін", за що отримав інструкторську нагороду як найкращий "джавелінщик".
"Коли цей протитанковий комплекс демонстрували екс-президенту Порошенку, а потім президенту Зеленському, оператором був мій Ваня", – каже дружина.
У 2021 році Іван демобілізувався та разом з дружиною виїхав в Польщу до доньки, яка там навчалась.
"Хто ж буде берегти мене?"
Після початку повномасштабного вторгнення Іван повернувся на Батьківщину та вступив в ССО "Азов". Дружині їхати з ним заборонив, хотів, щоб вона залишилась піклуватись про доньку. Служив на Донецькому, Луганському, Київському та Запорізькому напрямках. Іван отримав орден "За мужність" 2 та 3 ступенів – за взяття в полон двох російських офіцерів високого звання та за отриманий в бою ворожий танк. Мав й інші нагороди.
Іван Сіріцав загинув 23 січня 2023 року в Бахмуті під час штурму – потрапив на засідку. Про звістку Ганні повідомив побратим.
"Я просила його поберегти себе, бо якщо його не стане, хто ж буде берегти мене? А він поїхав рятувати всіх…", – говорить Ганна.
ГО "Сильна українська мама", яке підтримує матерів, що втратили синів на війні
І Ганна, і Галина після втрати найрідніших долучитись до громадської організації "Сильна українська мама". Нею опікується мама загиблого Файзера. Про ГО Галина дізналась на похороні сина, а Ганна – від мами.
"Сильні українські мами" влаштовують панахиди по загиблим, онлайн та офлайн (під час заходів) психологічно підтримують одна одну, допомагають з оформленням документів по виплатам, пошуку зниклих та інших, спілкуються з Міністерствами.
"Ми збираємось майже кожної неділі, ходимо в церкву. На День захисників і захисниць України їздили на кладовища, поклали квіти всім загиблим. І в Київ до меморіалу Вічної Слави їздили", – розповідає Галина.
Спілка займається поширенням пам’яті про своїх синів та їхній героїчний вчинок. Ганні організація допомогла встановити на могилі Івана невеликий білборд з його історією.
"Сильна українська мама" мають представництво в Києві, Павлограді (яке також опікується і Запоріжжям, і Донеччиною), Первомайську Миколаївської області та Вільшанці Кіровоградської області. Також жінки активно взаємодіють з 33 партнерськими організаціями, а звернутись по допомогу можна з будь-якого куточка України.
"Допомагаємо з алгоритмом дій щодо безвісти зниклих та полонених. Пишемо запити до народних депутатів, зустрічаємось з тимчасовими слідчими комісіями", – розповіла керівниця ГО Вікторія Кравчук.
"Мами" мають фейсбук або їм можна зателефонувати за номером +380 98 214 29 38 (представництво в Павлограді).
Інші організації, які допомагають жінкам, можна знайти на нашій Мапі підтримки жінок.
