"Після 24 лютого перший секс був за місяць": як війна вплинула на стосунки пар

"Після 24 лютого перший секс був за місяць": як війна вплинула на стосунки пар

Як змінились взаємини пар за останні чотири місяці? 

Одним війна допомагає зрозуміти, чи потрібна поруч людина. Для інших – стає пуском змін в особистому житті. Ми поспілкувалися із парами, стосунки яких тільки зміцнились за цей час. Також запитали сексолога, чи нормально хотіти близькості під час війни. Та поцікавилися у психолога, як не втратити стосунки у таких умовах. 


Яна та Паша почали зустрічатися в перший день повномасштабної війни – 24 лютого. До цього були знайомі лише три місяці. А зараз вже не уявляють своє життя один без одного.

Історію кохання розповідає Яна:

– Ми познайомилися на роботі. Спочатку мало спілкувалися, я не бачила в Паші хлопця для стосунків. За чотири дні до війни домовилися погуляти разом, він запропонував зустрічатися. Я відмовила, бо тоді не шукала кохання. Але після зустрічі у мене прокинулись почуття.

24 лютого. Ранок. 

О п’ятій ранку телефонує колега: "Янка, почалося, вставай". Не могла повірити, що це може бути правдою. Ходила квартирою, не розуміючи, що робити. Почула гучний звук, від якого затремтіли вікна. Вибух. Сон як рукою зняло. Почала відкривати телеграм-канали, а там повідомлення: "Одеса вибухи", "Дніпро вибухи", "Харків вибухи", "Київ вибухи"... Тоді почала усвідомлювати, що це не жарт, а початок повномасштабної війни.

Я зателефонувала Паші (ми жили в одному районі), сказала, щоб він збирався та йшов до мене, а далі вже поїхали на роботу. Тоді ще не зустрічалися, але коли він прийшов, усе було і так зрозуміло: ми – разом. 

Думаю, рано чи пізно ми б почали стосунки, але така новина (війна) приголомшила всіх, тому цей процес значно прискорився.

Щодо сексу. Під час війни упереджень не було. Але совість "гризла" за те, що люди (в тому числі я) забувають про бойові дії. Всі гуляють, веселяться, коли в тому ж Харкові, Херсоні та Маріуполі щодня вмирають українці. І мені ніяково було від того, що ось я йду гуляти Києвом, фотографуватися, а деякі навіть поїсти не можуть. 

Дотики, обійми, поцілунки роблять мене щасливою в принципі, а в період війни – тим паче. Більшість людей втратили своїх близьких. І це великий біль для них. У такий період дуже важливо, щоб поруч була людина, яка тебе підтримує у всьому. Припустимо, що у моєму житті немає Паші... Не знаю, як би я впоралась сама. Він дає мені ковток свіжого повітря у нашій новій реальності.


Ольга та Богдан разом вже 6 років. Минулоріч одружились. Своєю історію вирішили поділитись анонімно. Тож імена – вигадані, а фото пари ми показати не можемо.

Далі розповідь зі слів Ольги:

– На початку війни про якусь близькість ніхто не думав. Коли розумієш, що Україну бомблять, невідомо взагалі, що буде завтра, то нічого не хочеться. В перший день війни чоловік пішов знімати гроші з карти, а я залишилася вдома. Збирала тривожні валізки. Але насправді це було просто перекладання речей із місця на місце. Зрештою ми все зробили, коли Богдан повернувся. Я попросила його обійняти мене, стало спокійніше. В нього так само з'явилась велика потреба в обіймах. Бо йому теж було страшно.

Десь за тиждень-два після початку повномасштабного вторгнення я почала приходити до тями. Мені здавалося, що в момент тілесної близькості зможу заспокоїтися. Але при цьому Богдану навпаки було складніше сконцентруватися. Він усвідомлював, що чоловіки воюють на фронті, а він залишився тут.

Перший секс після 24 лютого був десь за місяць. На той момент ми евакуювались із Києва, жили у Івано-Франківській області з друзями, тому майбутній інтим доводилося обговорювати. У будинку були дуже тонкі стіни, тому повністю розслабитися не могли. Коли друзі планували кудись поїхати, то ми розуміли: можемо підлаштовуватися під цей графік.

Ніхто нікого не змушує до близькості. "Ні" означає "ні". Можливо завтра. Або ще як варіант, ми можемо запланувати все. За ці чотири місяці частота близькості впала. Але це пов'язано не лише з війною, побільшало ще й роботи. Дуже часто втомлені. 

Зараз я вже розумію, що життя продовжується. Своєю депресією я ніяк не допоможу ані військовим, ані собі. Але водночас у голові є якийсь "стоп". 

Не можу сказати, що під час війни ми стали частіше цілуватися або займатися сексом. Але уваги загалом нині більше, бо це допомагає заспокоїтися. Ставлення до партнера потеплішало. Мені стало страшно, а раптом втрачу його? Це стосується не лише близькості, а й подальших взаємин. Ми в мирний час дуже рідко сварились. Коли почалась війна, взагалі перестали. Бо стало зрозуміло: якісь дрібні побутові питання – це ніщо порівняно з тим, що завтра людини може не стати.


Влада та Валік знайомі майже сім років, з них більше чотирьох – закохані. Познайомилися під час навчання в університеті. Перший крок у взаєминах зробив Валік. Зараз пара живе разом.

Валік: – У перші дні повномасштабного вторгнення були думки, що треба тримати Владу 24/7 біля себе, щоб точно знав, що і з нею все добре. Мозок думав не "я", а "ми": "Що МИ далі робитимемо? Що МИ будемо їсти? Як далі НАМ діяти?". Ночами ставив собі будильники і щогодини прокидався, щоб перевіряти ситуацію в новинах.

Влада: – Виникла ще гостріша потреба триматися разом. У ранок, коли все почалося, впала в якийсь ступор: дзвонила рідним і близьким, міряла кроками квартиру, навіть не спромоглася переодягнути піжаму. Валік тримався молодцем: одразу зібрав сумки, склав список, що треба докупити. А коли у першу ніч війни перед сном мене стали долати думки, що я, можливо, ніколи не побачу маму і сестру, доходило вже до істерики – він заспокоїв мене.

Валік: – Ми постійно обіймаємось і цілуємось. Що до війни, що під час – спимо в обіймах.

Влада:На початку війни була більша потреба у поцілунках та обіймах. Це допомагало переживати стрес. Зараз повернулися у звичайний режим "обіймашок".

Валік: – Коли це все почалося, думок про секс взагалі не було. Все було спрямовано на те, як убезпечити себе. А згодом, як би це жахливо не звучало, ми стали звикати.

Влада: – У перші дні справді не виникало бажань та думок про секс. Було багато тривоги, яка це витісняла. А потім якось природно повернулися до інтиму. Міркувань, що це може бути недоречно, не було. 

Люди п'ють каву, ходять на пляж, займаються у спортзалі. Чому секс має бути недоречним? 

Так, я кожен день пам'ятаю, що люди вмирають, відчуваю біль через це. Але все одно вранці українці прокидаються, готують сніданок, йдуть у своїх справах. І проводять час з коханими людьми.

Валік: – Мені здається, чоловік, який не хоче обнімати та цілувати свою жінку – не кохає її. Це точно не забирає сили. Навпаки, коли ми обіймаємось, у мене виникає відчуття, що всі жахи та проблеми відходять на другий план.

Чому наші стосунки так сильно змінюються зараз? 

Пояснює психологиня Анна Протасова.

Ситуація сильного стресу викликає у багатьох масове дорослішання і необхідність брати на себе відповідальність. Ми приймаємо рішення, які, як нам здавалося, ніколи не могли б прийняти. Це стосується і стосунків між партнерами. Коли обидва дорослішають, це приводить до певної турбулентності. Можете пригадати, коли ви і ваші спільні друзі дорослішають, як це змінює стосунки між вами. Уявіть, що те саме відбувається з вами і вашим партнером під час війни. 

Пари, які до цього були як одне ціле, зараз часто вимушено віддаляються один від одного. Наприклад, чоловік їде воювати або жінка виїжджає за кордон. 

І в таких моментах, де раніше здавалося, що партнер не може без іншого, виявляється, що може. Буття в стосунках виходить не через те, що "я без тебе не можу", а через те, що "я хочу бути з тобою". І це також більш доросла та більш відповідальна позиція в стосунках. 

Відбувається також зміна ролей. Бо раніше у взаєминах був чіткий розподіл між тим, хто та за що відповідає. А зараз більшість розділені відстанню, тому обов'язки змінюються. Після цього починається етап, коли стосунки укріплюються або відбувається розрив. І це теж нова реальність, яку ми маємо розуміти та прийняти. 

Як пережити проблеми та укріпити стосунки? По-перше, не сподіватися, що ситуація вирішиться якось сама. Тобто, якщо ми помічаємо зміни, то думати про те, що проблема вирішиться сама собою, не можна. Тому що переміни, які ми зараз проживаємо, не минаються так просто. 

По-друге, ми маємо взяти на себе відповідальність за свої стосунки. І щось із цим робити. 

Найважливіше – почати говорити зі своїм партнером. Чітко сказати: "Я змінилась, стала більш самостійною". Коли ми проговорюємо, це дозволяє вже знайти якісь точки дотики та способи взаємодії у нових умовах. Важливо зберігати орієнтацію на те, що об'єднує пару: спільна мета, бажання зберегти стосунки тощо. 

Секс у війну: як відпустити їдливі думки?

Пояснює сексологиня Тетяна Хмілецька.

Секс – це викид ендорфінів. Інтим допомагає відпустити тривогу та стрес. 

Якщо під час війни лібідо не знизилося (і це не про насильство, а про природне бажання), то секс – "цілющий нектар" для пари. Ініціативу слід підтримувати, а не придушувати.

Я помічаю, що люди зараз не дозволяють собі отримувати задоволення від життя. І це починається з мінімальних речей: насолодитися чашкою кави вранці, сходити до ресторану, зібратися із друзями. Бо нібито іншим від цього буде тяжко. Тоді постає питання: чи нормально хотіти сексу під час війни? Спочатку слід задуматися: чи дозволяю я собі отримувати задоволення від життя?

Згідно останніх опитувань, 59% українців суттєво обмежують себе у розвагах і покупках. Найменш прийнятним зараз вважають дозвілля на природі (42%), відвідування ресторанів (37%) та покупку дорогих речей (36%).

Не варто тиснути на партнера, який не відчуває збудження. Секс – це про свободу самовираження. Важливо проговорювати у парі, що викликає стрес і тривогу. Щоб не було відчуття, що мій партнер – це лише об'єкт для інтиму.

Мій партнер – це жива людина зі своїми почуттями. І коли кохана чи коханий  відчує це, то може виникнути інтерес. А після нього вже з'явиться збудження.

З початку війни пройшло вже більше чотири місяці, і за цей час ми всі змінились. І це факт. Хтось погоджується із цим, а хтось – ні. Але в першу чергу треба прийняти зміни всередині. Тоді буде легше сприйняти все навколо. Особисто я дозволила собі якийсь час "погорювати" за життям до 24 лютого. І мені це допомогло відновитися. Жінки більш схильні до таких практик. Чоловіки думають, що це не на часі.

Поділитися: