Лачен: "Що для нас кінець війни?"

Ігор Лаченков, який збирав з Притулою гроші на "Байрактари", живе у Дніпрі. Останнім часом він дає багато інтерв’ю: вже пояснив, хто такий Лачен українським стендаперам та кільком великим медіа. У його телеграм-канал "Лачен пише" зараз 821 162 підписника, а у "Бро скинув мем" – майже 200 000. 

Ігор – зумер, який впливає на суспільну думку, більше того – доросліші і в чомусь досвідченіші українці довіряють йому свої гроші. У свої 14 він, як всі, сидів "ВКонтактє", але вже встигнув побачити Європу, скласти враження про рф і усвідомлено прагнути, щоб Україна обрала курс на євроінтеграцію. Зараз блогеру 23. Нам стало цікаво, як формувалася його громадянська позиція. Про те, як у рідній школі Ігоря знімали портрети Януковича, а також про Дніпро, Київ, тягу до справедливості та важливість твітеру, читайте далі. 

Батько – юрист, мама – суддя. Це родина Лачена. Але на продовженні династії правовиків батьки не наполягали – в усьому підтримували хлопця. Він захотів стати адвокатом, бо найбільше його завжди дратувала несправедливість. Вступив до юридичного університету у Харкові, але зрозумів, що паперова робота йому не підходить. До речі, цього літа мав бути захист магістерської роботи Ігоря, але його університету вже немає.

Я завжди був такою людиною: не роблю те, що мені не цікаво. Не люблю йти проти себе. 

У 2013-му році 14-річний Ігор навчався у школі. Він на кілька днів потрапив у Київ до подій на Банковій і до перших обстрілів, побачив відносно безпечний мирний мітинг. Це був січень. За кілька тижнів почалось найжорстокіше протистояння "Євромайдану" та розстріл “Небесної сотні". 

Хто перший туди вийшов? Якраз студенти КПІ, "Шеви", їм було від 18 до 21. Я у свої 14 тоді вже побував у Польщі. Мабуть, там побачив, що таке Європа. Ми ж, діти, тоді всі сиділи "ВКонтактє", бачили, що таке росія, їхні захолустя та їхнього вічного путіна. Вже тоді все було на поверхні. Це відштовхувало. І плюс, всім не подобався Янукович. Євроінтеграція була для мене найбільш прийнятною штукою. 

Ігор навчався у 23-й школі Дніпра. Там у 2013-му з усіх кабінетів познімали портрети Януковича і розмалювали їх. 

За рік біля будинку хлопця (у районі лікарні ім. Мечникова) вже часто літали та "приземлялися десь поруч" вертольоти. І поки мама Ігоря донатила на потреби військових, він, підліток, збирав і відносив допомогу у лікарню. 

Після Майдану я відчув, що таке патріотизм, яка його ціна, як складно відстояти свою незалежність; побачив, що таке росія. Назавжди. Тоді я зрозумів, що рф – це дно. І що треба якнайдалі від нього відходити. 

У школі Ігор більше вивчав російську літературу, яка частково витісняла українську та іноземну. Думає, тексти про велич російської культури і про період Другої світової з героїзмом російських солдатів були шкідливими. "Оце все… «За Родину, за Сталина!»", – згадує хлопець.

Після Майдану він так пояснює собі, що таке патріотизм: "Це любов до своєї країни і до своїх людей. Коли ти робиш свою роботу не тому, що тобі за це щось дадуть, а тому що просто… любиш". 

Хороші руські – мертві руські. Зараз це марна трата часу: ділити їх на гарних та поганих. Нехай вони всі залишаються там, вони нам не потрібні. Тягнути їх сюди або когось виправдовувати не треба. 

Телеграм, твіттер і режим

Крім новинного телеграм-каналу "Лачен пише", хлопець веде ще три і паралельно розвиває свої акаунти в інстаграмі, твіттері та фейсбуці. Друкує все з айфону, так зручніше. 

Спочатку по фану запустив телеграм-канал з мемами: знаходив цікаві та публікував у себе. Випадково потрапив у закрите ком’юніті, де спілкуються адміни різних чатів, там більше дізнався про розвиток "тєлєги". 

"Лачен пише" швидко став одним з найпопулярніших в Україні каналів з новинами про війну. У перші дні повномасштабного вторгнення люди підписувались буквально на все, потім обирали, що продовжуватимуть читати. На просування каналу блогер витратив десь півтори тисячі доларів. Ігор говорить, це його народне медіа. По суті, він дійсно працює як журналіст (хоча себе ним не вважає): збирає, перевіряє і публікує інформацію. Часто у пости додає свої коментарі. 

Мої знущання над руснею – краще, що є на каналі. Це не шкодить, а піднімає настрій. 

Зараз до роботи Ігор підключив двох друзів. Сам хлопець погано знає англійську, тому іншомовні джерела йому було б важко аналізувати самостійно. 

Ігор говорить, що за весь час існування каналу на ньому було близько десяти фейків. 

Зараз постинг відбувається з 7:30 до 1:00. Вночі хлопці сплять (один з них залишається у Харкові під обстрілами), але на всіх важливих українських каналах у них стоять сповіщення. Ще блогер постійно розповідає у своїх сторіс про те, як важливо вести і моніторити твіттер. Саме там він зробив вірусним хештег #Russia is a terrorist state. 

Політики не сидять в інсті. На заході взагалі немає такого культу інстаграму, як у нас. Для них важливіші твіттер і лінкедін. У твіттері легко завірусити будь-який тег і підключити іноземні медіа. Ще там майже немає цензури… Хоча зараз буває, що блокують тільки-но створені акаунти людей, які поширюють наш хештег. 

Інстаграм, наприклад, блокував хештег і приховував усі пости з ним, хоча зараз за пошуком можна знайти близько 50 000 публікацій. Так само було з Бучею: більшість фотографій звідти вважались потенційно неприйнятним контентом. А от у твіттері тег підтримали представники Конгресу США і Голова палати депутатів парламенту Чеської Республіки. 

Більше того, західні медіа почали показувати новини з важливими для українців акцентами. Що триває не просто війна, а постійні терористичні акти, у яких гинуть мирні мешканці. "На американців все це особливо впливає, бо для них тероризм – дуже болюча тема", – говорить Ігор. 

Детальніше про "Байрактари"

Лачен став відомішим, коли разом із Сергієм Притулою оголосив збір на "Байрактари". 

Як все було:

‣ У мережі з’явилися жарти, що українські волонтери можуть дістати що завгодно. Про це у себе в твіттері написав і Притула. 

‣ У коментарях його спитали, який зараз найважливіший запит. Відповів: "Байрактари". 

‣ Паралельно Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк зробив твіт про те, що на прохання литовської громади генеральний директор компанії Халук Байрактар подарував Україні один легендарний безпілотник. Ігор написав у відповідь приблизно такий коментар: "А якщо українці зберуть гроші, нам теж подарують?" Подоляк відповів, що для українських волонтерів немає нічого нереального. 

‣ Лачен запостив у всі соцмережі це невеличке листування. "Але тоді це ще був рівень жартів, таких, як про ядерну бомбу зараз", – говорить хлопець. Блогеру здавалось, що це неможливо  реалізувати. 

‣ Випадкове співробітництво Ігоря з БФ Сергія Притули та знайомство із самим ведучим стали основою українського флешмобу. Запропонував всерйоз за це взятися Сергій. Ігор хотів зібрати гроші на один безпілотник. "А Притула прийшов і сказав: «Буде три»", – згадує хлопець. 

Люди справді надсилали і 6, і 66, і 5, і 10 і 1 гривень. Всього було більше 250 000 транзакцій, це лише ті, які можна відслідкувати по банці (без донатів на картку за номером і без коштів, перерахованих на рахунок фонду). За перший день зібрали 366 мільйонів, уявіть!. 

Турецька компанія, вражена силою духу українців, вирішила не продати, а подарувати нам безпілотники. Тому зараз тривають перемовини з Міністерством оборони про те, куди витратити зібрані 600 мільйонів. 

Цілодобовий моніторинг і "вихідні години"

На "Лачен пише" виходить у середньому один пост у п’ять хвилин, але на каналі немає чергувань, змін. Хлопці одночасно моніторять новини, тому вони не мають повноцінних вихідних – тільки "вихідні години". 

Є дві новини, які за весь цей час найбільш приємно і неприємно вразили Ігоря. 

Я злякався один раз: коли почались обстріли АЕС в Енергодарі. Дивився пряму трансляцію, як ці "мавпи" з БТРів обстрілюють блоки… Я розумів: може статись, що завгодно. Співробітник АЕС паралельно записував відео, закликав їх зупинитись. Це було страшно. 

Найрадіснішою для блогера стала нещодавня новина про звільнення частини захисників "Азовсталі". Серед них багато його знайомих. 

Сам Ігор не хотів йти у ЗСУ чи ТрО, бо розумів: корисніший буде на інформаційному фронті. Але якщо активні бойові дії дійдуть до Дніпра, він не поїде з міста та візьме в руки зброю. 

Лачен любить Дніпро. Говорить, у ньому по-особливому відчуваються зміни. А ще, як справжньому дніпрянину, йому потрібна ріка. Раз на тиждень він гуляє набережною під музику, вдивляється у горизонт. Слухає рок, старі гурти (у плей-листі є, скажімо, ABBA). Коли готує зранку каву, може на всю увімкнути Степана Гігу. 

Треки Степана Гіги

Регулярно публікувати новини хлопцю допомагає ненависть і злість. Він щодня прокидається з цим почуттям, але, говорить, руйнувати його зсередини воно буде потім, зараз не до цього. 

Я не думаю про те, коли закінчиться війна. Я не уявляю навіть, який це буде сезон і чим вона завершиться. Що конкретно для нас кінець війни? Наші кордони до 24-го лютого? Чи кордони 1991-го року? А, може, повернення всіх наших людей? Чи розвал росії?.

Лачен мріє про повернення територій і вивезених у росію українців, але поки у нього синдром відкладеного життя. "Роблю свою справу, а там побачимо", – говорить блогер.