Прошита уламками снаряду: у Дніпрі презентували книгу "Плач Херсонщини"

Де дніпряни можуть побачити півметровий артбук ручної роботи?

У Естонії українські митці разом з іноземними колегами створили унікальну рукотворну книгу "Плач Херсонщини". У ній записано 60 історій мешканців регіону. Над ілюстраціями до 5 з них працювала дніпровська майстриня Тетяна Адаменко.

"Плач Херсонщини" або "Lament of Kherson region"

Це рукотворна збірка з 60 історій, написаних від руки на власноруч створеному папері. Тобто, жодних сучасних технологій під час створення її не використовувалось.

У книзі є 4 розділи: вогонь (початок повномасштабного вторгнення), земля (спротив окупації), вода (підрив Каховської ГЕС) та повітря (нинішній стан після деокупації). Історії шукали цілеспрямовано, щоб на кожну тему було кілька розповідей.

За словами ілюстраторки Тетяни, книга має два меседжі. Для аудиторії з європейських країн – це доказ того, що українці можуть говорити про свій біль не лише мовою новин. Насправді, ми можемо передати наше горе через високе та витончене мистецтво.

"Усі скривджені діти в усіх новинах по всьому світу плачуть однаково", – каже Тетяна.

А для української аудиторії меседж в тому, що цей біль зафіксований і перетворений на мистецтво. І таким чином він назавжди залишиться з нами, як пам’ять.

Як створювали унікальну книгу

"Естонський задум, херсонські митці", – каже Тетяна.

У Таллінні, столиці Естонії, з 2002 року існує "Український культурний центр", який заснував українець Анатолій Лютюк. Також він облат Цистерціанського монастиря в Хюланді (Норвегія) з послухом у Таллінні.

"Він дружив з усіма дисидентами: і естонськими, і українськими. З 2014 року він їздив на Донбас з гуманітарною допомогою. Останні декілька років цю традицію перейняли його сини", – каже Тетяна. Чоловіку зараз вже 77 років.

"Український культурний центр" – це церква, яку власноруч побудував пан Анатолій. А також це майстерня монастирських мистецтв, де стародавнім способом створюються книжки. Працюють з папером, вчаться каліграфії і високому друку за старовинними технологіями.

"І все це працює на допомогу Україні. Вони збирають донати, плетуть сітки", – розповідає Тетяна.

Колись пан Анатолій вже створював подібний проєкт: зібрав історії людей та тварин з Донбасу у велику книгу ручної роботи. Про це зняли документальний фільм "Казка про коника".

Митці з Херсонщини, серед них режисерка Олена Таскаліна, опинились в евакуації в Таллінні. Вони відвідали Український культурний центрі і дізналась про книгу з історіями Донбасу. Разом з Анатолієм Лютюком вони вирішили повторити цей досвід та створити унікальний артбук херсонських історій.

До проєкту доєднався Микола Гоманюк, доцент кафедри соціології в Херсонському державному університеті, який і зібрав 60 унікальних історій людей. 

Подались на грант від House of Europe, щоб зібрати українських митців, які можуть проілюструвати книгу, і привезти до пана Анатолія у майстерню монастирських мистецтв. Їх мало бути 10.

"Було психологічно тяжко працювати з цими історіями, коли тільки вперше їх читаєш. 60 розповідей, де сконцентроване людське нещастя", – пригадує Тетяна. 

Митці мали всього лиш 10 днів резиденції, щоб створити проєкт. 

"Була і технічна складність: папір ручної роботи, з ним доволі складно працювати, бо він товстий, шерехатий, дуже красивий, але він непередбачуваний зі звичними матеріалами, це не альбоми фабрики "Школярик"", – посміхається Тетяна.

Після закінчення пан Лютюк зібрав усе в книгу і зробив дерев'яний перепліт із металевим уламком снаряду, який розірвався у дворі однієї з мисткинь, учасниці проєкту. Оформлення зайняло ще приблизно місяць.

Дніпровський вклад

Одна з художниць, що працювала над стовренням книги, – 37-річна дніпрянка Тетяна Адаменко. 

"Я полюбила всіх героїв цих історій", – каже Тетяна.

Перша історія про пані Віру, бібліотекарку з Чорнобаївки. Окупанти надіслали їй листа, де написали, щоб вона відчинила заклад та віддала їм ключі. Та жінка відповіла: "Ви захватчікі, от і захватуйте, а я вам ключі не дам". І вона склала петицію про порушення норм міжнародного права і надіслала їм у відповідь. Зрештою, окупанти все ж таки вдерлись в бібліотеку, а Віра з чоловіком (головою сільради) були змушені виїхати.

"Ракушняк води не боїться" – історія про те, як після підриву Каховської ГЕС чоловік відкопував свій будинок від муляки і радів, що він з ракушняку і пережив велику воду.

"Чоловіки приходили "забивати" старі татуювання" – історія про майстра тату, який перебивав патріотичні тату на нейтральні, щоб хлопці могли виїхати з окупації.

"Була також абсолютно жахлива історія, яку не я ілюструвала. Волонтери їхали колоною автівок і їх обстріляли. Один хлопець загинув, а його сестра, що їхала з ним, вижила. З її тіла довелось виймати уламки його кісток", – розповідає Тетяна.

Коли ще можна буде побачити книгу в Дніпрі?

Книгу презентували в Таллінні, потім книга помандрувала Україною: Херсон та Теронопіль, Одеса, декілька локацій в Києві, зокрема Мистецький арсенал, і Миколаїв. А 24 серпня її представили у музеї "Літературне Придніпров'я" в Дніпрі. У нашому місті "Lament of Kherson region" пробув лише кілька годин і далі видання повезли до Херсону. На черзі знову поїздка до Одеси.

Згодом книга має знову повернутись до Таллінна. А потім, якщо вдасться, зможе помандрувати Європою.

"Одна з книжок пана Лютюка, присвячена червонокнижним тваринам, зараз знаходиться у бібліотеці Ватикану. А інша у книгосховищі Конгресу США. Тому подальша доля артбуку не визначена. Херсонці, звісно, хочуть, щоб після перемоги ця книга була в Херсоні", – розповідає ілюстраторка.

Тетяна Адаменко та Володимир Рейнхарт, художній керівник проєкту з Херсону, планують знову провести у Дніпрі виставку наприкінці вересня. Окрім книги, хочуть надрукувати її плакати-копії, з яких буде зручніше читати історії.

Точну дату виставки КУСТ опублікує у своїй щотижневій афіші, як тільки вона буде відома. Слідкуйте за анонсами у наших соцмережах.