Дніпрянка Наталя Моспан створила у Франції книжкове видавництво.
Наталя Моспан вісім років тому заснувала книгарню-кав'ярню "Моя книжкова полиця", яка переросла у видавництво. Після початку повномасштабного вторгнення Наталя відкрила "Маленьку качечку" вже у Франції та написала свою першу дитячу книгу – про французький багет. Яку вмить розкупили!
Про вплив дитячих книг на дорослих, непереборне бажання займатись українською книгою та прогалини французького ринку – читайте в нашому наступному тексті з циклу "Вона.Війна".
"Чому Україна – не українська?". З чого почалось бажання видавати україномовні дитячі книги
Дніпрянка Наталя Моспан народилась в Самарському районі, в російськомовній родині адвоката та викладачки права. Української культури дівчину навчали дідусь та бабуся.
"Завдяки історії їхнього життя я дізналася історію нашої країни, причини та наслідки Голодомору. Для мене уявне братерство України та Росії завжди було чимось дуже дивним і неможливим, попри те що мої рідні ділили країну з росіянами. Це завжди були наші вороги", – каже Наталя.
Перші чотири класи Наталя провчилась в україномовній школі. Однак далі батьки перевели її у російську школу, бо та була престижнішою.
"У мені назрівало відчуття дисонансу. Чому Україна – не українська? Чому я ходжу ходжу вулицями свого міста і української мови не чую? Простий аналіз між тим, що я чула, і тим, що я бачила довкола, породжували незгоду з порядком у країні. І я собі вирішила, що я хочу розмовляти рідною вдома. Та стикнулась з опором оточення та часом приниженням", – згадує жінка.
У 2006 році Наталя переїхала до Києва. Вона отримала освіту юристки, бо прагнула впливати на країну, розвивати українську культуру і мову. Однак жінка бачила, що її зусиль як юристки недостатньо.
"Поштовхом було останнє моє судове засідання в День вишиванки. Я тоді пішла на слухання у Вищий адміністративний суд. Чітко зрозуміла, що я воїн без зброї, коли замість того, аби слухати мою справу, судді свавільно обговорювали свої особисті питання. А я розуміла: аби загибель людей на Майдані не була марною, я особисто мушу щось робити", – каже видавчиня.
Дитяча книжка як шлях серденька
У 2012 році у Наталі народилась друга донька, Устина. Щоб не втратити зв’язок зі старшою, 4-річною Яринкою, Наталя вирішила разом із нею читати книжки.
"Коли я побачила, як може впливати на мене та моїх дітей, на наш зв’язок книга, я зрозуміла, наскільки мало на ринку українських книжок. І коли знаходила якісний примірник серед засилля російських, була неймовірно щаслива", – каже Наталя.
Бажання розділити українську знахідку з іншими людьми було непереборним. Так Наталя почала читати книги ще й з дітьми своїх друзів, а потім організувала дитячі читанки.
"Я бачила, як запалювалися очі дітей, як вони прагнули цієї особливої уваги, зв’язку з батьками. Я зрозуміла, що книжка – це чудовий інструмент донесення інформації до самого серденька. Що ось це – мої маленькі зміни, оскільки бачила, що батьки також тягнуться за дітьми. Не діти за батьками, а навпаки. І вони намагаються читати українською", – пригадує жінка.
Наталя захопилась книжками від "Видавництво Старого Лева". Купила майже всі їхні видання – їх було ще небагато у 2015 році. Відгуками почала ділитись на своїй сторінці у фейсбуці.
"І я бачила, що людям це відгукувалось. Вони питали, де придбати, питали моїх порад. І так я створила інтернет-крамницю "Моя книжкова полиця", – розповідає Наталя.
"Моя книжкова полиця" – книгарня-кав’ярня, де продають дитячі книги українською
"Я пропонувала людям лише те, що брала собі. Тобто я не могла б пропонувати щось, що не пропускала через мої внутрішні фільтри", – каже видавчиня.
Минуло два роки. У квітні 2016-го Наталя знайшла приміщення для магазину, проведення читанок та спілкування в колі однодумців на вулиці Євгена Чикаленка, 7, в Києві. Це стало її першою книгарнею-кав’ярнею мережі "Моя книжкова полиця".
Тоді полиці порожніли, оскільки кількість якісної україномовної літератури була надзвичайно мала.
Читанки проводили щовихідних, безкоштовно. Знайшлась велика кількість людей, які розуміли важливість книжок і читання українською мовою. Долучались навіть знаменитості: Руслана Лижичко, Фоззі, Сергій Мартинюк, Сашко Дерманський, Тимур Мірошніченко та інші. Згодом відкрили ще два заклади в Києві. А трошки пізніше з’явився франчайзінговий заклад в Чернігові.
"Мені хотілося ростити українську книжку, швидше, більшими темпами, а відтак, якщо ти хочеш, щоб щось змінювалось, то мусиш це робити сам. Органічно виникла потреба у видавництві", – пояснює Наталя.
"Моя книжкова полиця" видала свою першу книгу в квітні 2018 року. Того ж року у Наталі народилась третя дитина – синок Тарас.
Зі скляного будинку було добре видно, як все довкола палало
Повномасштабна війна застала Наталю та її родину в їхньому будинку під Васильковом, що на Київщині. Всю ніч вона не могла заснути від тривоги, однак у велику війну не вірила.
"Наш дім майже повністю скляний, і я бачила, як все довкола палало. Поблизу були військові аеродроми. Чоловік не повірив, що почалась війна, а я зрозуміла все одразу", – каже Наталя.
Декілька днів родина провела в недобудованому підвалі.
"Загорнули Тарасика в якусь куртку, яку подер наш собака. Він був як горобчик, такий маленький. І вибухи страшні довкола. Дівчата сиділи на стільчиках, бовтали ногами, нібито сміялись, а я дивилась на них і не могла поворухнутись. Мені потрібно було прийти до дуже болючого усвідомлення факту їхньої можливої смерті, яку я можу побачити і з якою нічого не зможу вдіяти, бо щомиті може прилетіти ракета", – пригадує жінка.
Про те, щоб продовжувати працювати, не йшлося. Для Наталі на першому місці стояла безпека її працівників. Друзі та колеги Наталі опинились в окупованих Гостомелі, Ірпені, Макарові та навколишніх селах.
Війна і книги: "Ми пустили в заклади абсолютно незнайомих нам людей"
Страх ядерної загрози змусив Наталю з родиною їхати за кордон. Третього березня, без документів, родина рушила до Хорватії.
У квітні була запланована книжкова виставка в Болоньї, і стенд залишився би пустим. Однак Наталя разом з командою за 10 днів створила книгу "Children who will never get to read books" ("Діти, які ніколи не читатимуть книг"). Це збірка історій про дітей, загиблих через війну в Україні.
"Ми показуємо книгу і бачимо, як у людей йдуть мурахи по шкірі, коли вони її читають", – пригадує Наталя.
Тим часом у Києві зібралась команда небайдужих волонтерів, які були готові використовувати книгарні-кав’ярні на вулицях Чикаленка та Срібнокільській, щоб нагодувати нужденних, оскільки там залишались досить великі запаси молока, масла, вершків, фруктів та ягід. Книжки волонтери направили за кордон українським дітям.
"Ми пустили в заклади абсолютно незнайомих нам людей", – розповідає Наталя.
Згодом на роботу вирішила вийти кондитерка, оскільки в інтернеті почали надходити замовлення. Баристи та консультанти теж хотіли працювати, тому кав’ярня почала відчинятись декілька годин на день. Наприкінці 2022 року книгарня повернулась в звичне русло.
А у другому півріччі 2022 року "Моя книжкова полиця" видала в Києві дитячу книгу про Голодомор "П'ять колосків".
"Le Petit Canard": українське франкомовне видання
За півтора місяці родина з Хорватії перебралась до Франції. Три місяці родина жила у ірландки Шерон. Наталя дуже боїться за дітей, тому вирішила не повертатись в рідну країну, доки є загроза. Закордоном видавниця продовжила свою роботу. Вона поцікавилась французьким ринком дитячих книг і… знайшла прогалини!
Першого вересня 2023 року в Буланжері Наталя відкрила видавництво "Le Petit Canard" ("Маленька качечка"), щоб видавати французькою книги українських авторів та ілюстраторів. Варто зауважити, французької Наталя ще не знала.
"Я вирішила почати з досить легкої літератури, веселих, яскравих, трошки дурацьких книжок, які повинні користуватися попитом", – посміхається видавчиня.
Першою Наталя видала свою книгу – "Une baguette" (Багет). Це кумедна історія про стиль французького життя для дітей. Як виявилось, на місцевому книжковому ринку не було жодної дитячої книги про багет, хоча він занесений до спадщини ЮНЕСКО. Власне, це був також її дебют як письменниці.
"Нещодавно я отримала повідомлення від культової французької книгарні "Шекспір і Компанія", що, як і очікувалось, перші п’ять примірників "Багету" вони продали за першу годину, і зараз просять ще двадцять", – посміхається Наталя.
Другою стала книга "Мамзельвіль" французького автора, який вчителює в дитячому садочку її сина Тарасика.
На думку Наталі, французька дитяча література дуже відрізняється від світової, особливо від української.
"Вона вільна. Абсолютно вільна. Це те, чого бракує українській дитячій літературі. Наші автори хочуть вчити Петриків, Галочок, білочок, зайчиків, котиків чомусь такому хорошому-доброму, а дітям потрібна свобода в усьому, вільне сприйняття інформації, вільна її обробка. Дитина повинна відрефлексувати це, прожити, отримати свій досвід. А не щоб автор написав, як воно має бути", – розповідає видавчиня.
Наталя навела приклад книжки про супозиторію (так, ті самі свічки), яка випала у дівчинки і подорожувала в космос. Або казка про хлопчика, який змив злу відьму в унітаз, бо вона його не лякала і він не хотів їсти її суп.
"А що б у нас сказали? Боже, таке читати дітям, ой-ой-ой, кошмар, фу. Щоб написати дитячу книжку, треба бути дитиною. А якщо книжка написана дорослим, то вона нічого не варта і має йти в смітник. Я дійсно відчуваю брак такої літератури в Україні для наших дітей", – поділилась думками Наталя.
Нині Наталя має багато точок продажу своїх книг у містах Франції: Каркасоні, Тулузі, Парижі, Монпельє, Нарбоні та Ліоні. Про видавницю писали в авторитетному французькому журналі "Livreshebdo", а в її гаражі чекають на своїх господарів близько 5 000 книжок французькою.
