"Собака мордою униз" та ще більше десятка асан 66-річна Тетяна робить краще за мене. А 65-річна Ольга Куплевацька навчила танцювати зумбу.
Поки ми знаходимо сотні причин, щоб не пробувати нове, активні жінки просто танцюють, займаються спортом і не мають часу відвести онуків до школи, бо все розплановано. Вони давно всіх виховали і тепер мають час для себе.
Мотивуючі на нові звершення історії про невгамовних "осінніх" пані – у нашому матеріалі.
Життя у драйві: Тетяна Чаплигіна
Зустрічає нас не бабуся, а жінка. Струнка, з гарною фігурою, одягнута у легінси та мереживну футболку. Вона питає, чи не переодягтись їй для світлин у щось "більше підходяще для свого віку". Потім перепитує, чи не занадто яскравий зробила макіяж. З фотографинею переконуємо нашу героїню, що вона виглядає пречудово.
Тетяні Чаплигіній 66 років. Має двох дорослих синів, які давно живуть окремо, чоловік помер кілька років тому: "Раніше в’язала, вже не в’яжу. Раніше шила, вже не шию. Записалася в активні пенсіонери".
Розклад у Тетяни насичений: вона бігає на танці, плейстик (гімнастика – прим. авт.) та тайцзи (теж гімнастика – прим. авт.). І саме – бігає! Бо дуже жвава, і була такою завжди.
"У дитячому садочку два роки мама водила мене на балет. У школі ходила вже на художню гімнастику, спортивну гімнастику, легку атлетику. Це все було моє. Весь інститут бігала по гуртках – на танці та плавання. Ну і завжди, безсумнівно, займалася ходою!", – згадує Тетяна.
Вийшла заміж, народила дітей – часу на активність стало обмаль:
"Працювала економістом. Робота сидяча, але завжди, якщо була хвилинка, кудись бігала на перерві. Після робочого дня зовсім не було можливості займатись спортом. І що я робила? Додому йшла пішки – десь з годину швидким кроком".
Активний спосіб життя зберегла і на пенсії. За це сини називають матусю метеликом, бо вона "завжди летить". Тетяна займається не тільки у групах із своїми коліжанками, але і самостійно вдома.
"Вісім років тому дивилась телевізор. На одному з каналів натрапила на клас з йоги. Вела його гарна тренерка – так добре та яскраво, що мені захотілось повторювати за нею", – згадує вона свій новий спортивний досвід.
Так у життя Тетяни увірвалась йога. Асани дались не з першого разу, довелось трохи попітніти над ними. Жінка показує своє звичайне заняття – обов’язково воно розпочинається із розминки для розігріву м’язів, а потім вже складні вправи.
"Ось це собака мордою униз", – Тетяна завмирає на кілька секунд. Руки напружені, ступні рівненькі, спина теж. Потім жінка витягає одну ногу, тіло вибудовує одну ідеальну лінію.
Після "собаки мордою униз", наступає черга "собаки головою вверх" – ця асана в Тетяни виходить теж невимушено. Після жінка робить ще кілька вправ. Кожна ідеальна. Я мимоволі заздрю її гнучкості у складці: Тетяна повністю кладе живіт на ноги та затримується на кілька секунд. Домашній комплекс вправ героїня закінчує шпагатом на обидві ноги.
"Умію я робити зо 20 асан. Улюблені – ті, що виходять. Найскладніші – перевернуті", – говорить Тетяна.
Попри хорошу спортивну підготовку, жінка має проблеми з колінами. Проте вона переконана: якби не фізичні навантаження, вона почувалася і виглядала б гірше:
"Дивлюсь – руки слабкі. Треба з гирями-гантелями попрацювати. Так що роблю? У невеликі пляшки наливаю воду. І роблю не менше 50 раз кожну вправу (показує різні махи та жим руками – прим. авт.). Обов’язково у кінці заняття біля стіни віджимаюся. Тілу це подобається, воно позитивно відгукується. І я дивлюсь на себе під час заняття і думаю: «Треба так триматись»".
Тетяна спілкується із нами українською. На неї перейшла нещодавно, коли по всій країні почали вводити обов’язкове використання державної мови: "Те, що це державна мова – це одне. Але інша справа, що мозок починає працювати! Я навіть кілька разів ходила на англійську в Університет третього віку. Але там далі нульового класу не дійшла, бо без перекладача у телефоні не надто виходить".
Тетяна переконує, що зараз для пенсіонерів особливий час – можливостей: "Ми навіть не мріяли про те, що все буде таким доступним – у телефоні та інтернеті. Ми живемо в чудовому світі, гріх гаяти ці можливості. Я ось все роблю натхненно. Слово таке модне у вас, молоді, є – «драйв». Я живу у драйві".
Запальні танці: "Гармонія"
Рукавички, різнокольорові футболки, яскраві пов’язки на волоссі. Із колонки лунає музика, шість артисток "Гармонії" починають свій танок. Кожна усміхається та повторює прості рухи.
Сьома жінка лише спостерігає за своїми подружками. Вона не може "запалювати", бо здоров’я не дозволяє. Хоча й поривалася вийти на танцмайданчик, коліжанки заборонили танцювати, щоб не зробила собі гірше. Таїсі Парастатовій лікар заборонив активно рухатися.
Жінці – 77 років. І вона найстарша учасниця танцювального гурту "Гармонія".
"У лікарні лежу, телефоную дівчаткам. Вони розповідають, як виступають то там, то там. А я плачу. Бо так хочеться із ними", – ділиться Таїса. Хоча вона вже майже видужала, вільно рухатися все ще не може. Проте репетиції колективу не пропускає – просто спостерігає за танком, який на відмінно знає і сама.
Таїса Парастатова, 77 років, танцює:
"Раніше ми працювали, потім пішли діти, онуки. Займатися ніколи було. Зараз всі вже підросли, малі по мобілках сидять, бабуся вже не так потрібна. А мені так хочеться собою займатись! Навіть коли погано себе почувала, уві сні я і співала, і танцювала з гуртом разом".
Коліжанки Таїси всі старші 63 років. Їх девіз: "Створюємо настрій у русі та гармонію в собі". Зважаючи на вік, жінки могли б танцювати для себе, але вони вирішили тренуватися в першу чергу для того, щоб виступати на сцені.
"У групі залишилися ті дівчата, яким подобається виступати. Не просто самим світитися, а показувати задоволення, яке отримуємо, дарувати його іншим людям", – говорить Ольга Куплевацька. Саме Ольга і створила цей гурт. А причиною цьому стала пандемія:
"На мене карантин вплинув так, що я почала активно займатися творчістю. Робила фото-репліки відомих картин і публікувала на фейсбуці – у мене їх там 20 штук. Зовсім не було часу вмикати телевізор чи ходить гуляти. Тоді ж створила танець зумби (танцювальна фітнес-програма – прим. авт), опублікувала її у фейсбуці, знайшлися послідовники, що повторювали мої рухи. Так ми почали потихеньку разом займатися. Так я стала тренеркою".
Світлана Міщенко, 69 років, танцює:
"Піднімайтеся та рухайтеся. Не жалійте себе, не нийте та не стогніть. А бажайте жити! Людина повинна сама захотіти. А потім шукати джерела натхнення, щоб бути активною та здоровою".
В Ольги 25 років стажу на керівній посаді у банківській системі. Цей досвід відчувається: хоча вона тендітна, невеликого зросту, її голос напрочуд суворий. Якось на 8 Березня чоловіки-співробітники банку для кожної жінки вигадали невеликий віршик. Про Олю був такий:
"Может спеть удало,
Хоть и росту мало.
В танце залихватская
Ольга Куплевацкая".
Уже на пенсії Ольга реалізувала всі свої творчі можливості на повну. Каже: якщо під час роботи була задіяна одна півкуля мозку, тепер працює інша. Разом із артистками вона придумує та розучує нові композиції, шукає можливості для виступу чи конкурсних змагань:
"У мене девіз по життю: «Хочу – значить можу». Такого й не пригадаю, якби мені щось захотілося, а я не зробила. Зараз в мене вселився хтось на кшталт джину. Він безперестану генерує ідеї. Жодного разу не було такого, щоб я сіла з думкою: “А що мені робити далі”?".
Людмила Меньшикова, 69 років, танцює
"Це – друге дихання. Не лежати на дивані та не чекати, як щось заколе або заболить. А йти на танці. Знаю: тоді в мене не болітиме та не колотиме. Я сину посилаю наші відео з виступів: «Мамо, я тобою пишаюся! Мамо, ти розумничка!». Посилаю доці, а вона своїм подругам показує: «Подивіться. Вам 30 років, а моїй мамі – 70. Ви сидите кукситесь, а мама моя ось де!".
Ольга понад усе хоче ділитися емоціями та допомагати людям. Торік "Гармонія" відкривала благодійний фестиваль Pospelov Fest, під час якого збирали кошти на лікування онкохворих дітей. Гурт також виступав у Дніпропетровському геріатричному пансіонаті.
"Ми подарували пацієнтам двогодинний концерт. Молодь, яка нас туди привезла, дуже розчулилася. Після виступу сказала: «Ви показуєте приклад, що можна красиво дорослішати, можна у вашому віці не сидіти на лавочці, не валятися під телевізором, а вкладатися в себе, отримувати позитив та дарувати його оточенню»", – говорить Ольга Куплевацька.
У репертуарі "Гармонії" різні танці, сценки та навіть черлідінг. Помпони для нього та всі костюми для інших композицій вони готували самі. За творчістю учасницям не завжди вистачає часу "працювати" бабусями.
"Раніше, як було? Йду в такі-то дні забирати молодшу онучку. Зараз донька питає: «Мамо, сьогодні ти куди?». Відповідаю: «Сьогодні не ваша». Раптом звільняюсь: «Можу забрати онуку!». Дочка: «Мамо, не треба, не збивайся з ритму»", – каже Ольга Куплавацька. "Пам’ятаю свою бабусю, їй було 65 років, хоч фігура гарна-гарна, але обличчя у зморшках, на голові завжди акуратна хустиночка. Далі двору не виходила, – згадує ще одна учасниця гурту Валентина Воробйова. – Ми ж не такі, нам подобається бути у центрі уваги".
Наталія Шпак, 63 роки, танцює:
"Ще й думала, піти чи не піти у групу. Але коли пішла, ні на мить не пошкодувала. Бо я люблю танцювати! Танець викликає позитивні емоції. Тут треба усміхатися, а посмішка покращує настрій. Тож це класно. Зустрічають мене знайомі, питають, як я. Я говорю: «Чудово, живу і займаюся тим, що мені подобається. Просто літаю». Коли танцюю, почуваюся молодою. Не відчуваю свого віку: начебто дівчинка на танцмайданчику".
Для ще однієї учасниці гурту Таїси Парастатової теж важливе її хобі: "Телефоную сину і питаю, чи може він забрати онуку, бо я зайнята. Він каже, що сам розбереться. Я дякую. Він дивується, за що. «За те, що ти мою внучку забереш» – відповідаю".
Жінки починають сміятися і розповідати про свій завантажений графік.
"Мені чоловік каже: «О, а що ти сьогодні вдома? Дивно!», – говорить Ольга Скорицька.
"Сьогодні зйомка, у п'ятницю зйомка, потім – підготовка виступу до 8 Березня", – додає Наталія Шпак.
Учасниці гурту не мають свого приміщення – тренуються де виходить. У теплу пору – в парках, на набережній та в критому театрі у парку Шевченка. У холоди вимушені шукати прихисток. Нині "Гармонії" дала притулок бібліотека на житломасиві Перемога. Тут жінкам все подобається, але багато учасниць живуть далеко, тож їм важко діставатися на репетиції. Тому "Гармонія" мріє про приміщення у центрі.
"Нам би дуже хотілось тренуватись у першій половині дня два рази на тиждень. Ніхто не хоче нам допомагати. За оренду ми ж не можемо платити, бо нічим", – говорить про свої сподівання Ольга Куплевацька.
Ольга Скорицька, 70 років, танцює:
"Онуки дивляться всі наші виступи, пишаються мною: «Ми беремо приклад із бабусі». Усі мої подруги, коли бачать відео у фейсбуці, запалюються: «Які ви молодці! А як до вас приєднатись?»".
Учасниці "Гармонії" кажуть, що чоловіки більш сором'язливі та не хочуть бути в центрі уваги, тому нині у їх колективі лише жінки.
"Нещодавно відпочивали у муніципальному таборі для пенсіонерів. Нас поселили на п'ятому поверсі, де 20 чоловіків та 5 дівчат. Тоді стільки було до нас уваги! Один дідусь навіть свою булочку у столовій мені пропонував (жінки дружно сміються, - прим.авт.). Розповів, що з дітьми та онуками живе, але у кожного своя кімната. Я говорю: «Що ти хочеш цим сказати? Місце для зустрічі пропонуєш?»", – Ольга Куплевацька хитро примружує очі.
Валентина Воробйова, 70 років, танцює:
"У мене руки хворіли. Не знаю чому, але нили плечі. Нічого не допомагало – мазі, уколи, масажі, консультації. А потім почала займатися – і все пройшло. Я буду займатися тому, що я не відчуваю цього болю. Так, я досі тут. Тому, що почуваюся людиною".
Активних та усміхнених жінок "Гармонії" неможливо назвати бабусями. Їх секрет у тому, щоб робити все, що подобається, та не гаяти свій час:
"Варто починати з себе. Можна критикувати владу, сусідів, а можна просто брати робити щось для себе. Адже ми потрібні своїм дітям радісні, не як тягар. Якщо ми здорові, то й нашим рідним краще. Ми їх також заряджаємо".
Цей матеріал створено в межах проєкту ГО "Інститут розвитку регіональної преси" за сприяння Національного Демократичного Інституту завдяки щедрій підтримці британського народу через Міністерство закордонних справ, у справах співдружності та розвитку.
Думки, висловлені тут, належать автору(-ам) та не обов'язково відображають погляди НДІ, Міністерства закордонних справ, у справах співдружності та розвитку або Уряду Її Величності.
