"За місцем проживання" Марка Мілова

"За місцем проживання" Марка Мілова

Він починав працювати у мартені, а став промисловим фотографом. Сорок років через об’єктив фотокамери спостерігав за тим, як змінюється рідне місто. Один із найвідоміших митців Дніпра – Марк Мілов – розповів КУСТу про те, як раніше робив панорами кілометрових цехів, чому майже не знімає комерційні портрети та за яким трамваєм сумує. А ще показав свою першу фотокнигу – "За місцем проживання". 

Світлина із фотокниги

Про професію

Першим фотоапаратом у мене була "Зміна", її подарували батьки в дев’ять років. А у дев’ятому класі я продав велосипед, на якому мені було нецікаво кататися, здав молочні пляшки і за ці гроші купив собі "Зеніт". У десятому вже знімав вечірки у шкільній тусовці. Хоча хотілося працювати з чимось цікавішим.

Якщо рахувати від першої світлини у збірці "За місцем проживання", я займаюся фотографією сорок років. Коли треба було готуватися до дипломування і треба було сидіти на заняттях, я гуляв Дніпром і активно знімав. І дуже часто ходив пішки: на навчання і на роботу. 

Світлина із фотокниги

Взагалі я металург за освітою. Півтора року пропрацював у мартені заводу Карла Лібкнехта, а потім продовжив роботу в галузі чорної металургії вже у якості фотографа. Їздив країною, знімав цехи та обладнання. Доводилося працювати з усім: від репродукції до панорам. І це в аналогові часи! Наприклад, цех довжиною у кілометр. Щоб зробити його панораму, знімав та друкував десь до десяти кадрів. Але потім їх не фотошопив, а скотчем склеював. 

Тоді це було моїм засобом заробітку. І хоч платили за це небагато, але в інститутах була власна студія, де можна було проявити плівку та надрукувати свої фото. Така можливість компенсувала невелику зарплатню.

Світлина із фотокниги

Пізніше, працюючи в рекламі, я теж знімав багато заводів. Називаю себе промисловим фотографом, але не індустріальним – це занадто пафосно звучить. 

Крім міста, я люблю знімати портрети. Зараз менше займаюся комерційними портретами, тому що всі хочуть фотосесії. Але я не роблю багато однакових світлин, я роблю одну. І це коштує досить дорого. І народ починає рахувати: отримати сто фотографій або три-чотири, а то і одну, за приблизно однакову суму. То, напевно, для них краще сто фото. Тому зараз я знімаю здебільшого друзів та людей, які мене цікавлять як особистості. 

Я працюю будь-чим, від телефону до аналогової камери розміром кадру 20х25 сантиметрів. З вузькою плівкою працюю, коли точно знаю, що буду друкувати аналогове фото.

Світлина із фотокниги

Проте тепер знімати на плівку дорого. Ролик якісної професійної плівки коштує 10 доларів. Замовляю її в інтернет-магазинах. І ще ж потрібні гроші і час на обробку. Потім або друкувати вручну, або сканувати, щоб перевести у цифрове зображення. Лабораторію для прояву плівки та друку світлин я організував для себе сам. 

Про фотокнигу

У кінці 2018 року я вирішив, що треба оформити свій проєкт "За місцем проживання" у збірку. Планував надрукувати десь двадцять штук власним коштом.

Та друзі порадили податися на грант від програми "Культурна столиця". Туди я прийшов з готовим екземпляром. І мені допомогли! Тираж склав 500 екземплярів. Кілька книжок подарував людям, які мені допомагали. Інші поширюватиму через крамниці. Буду пропонувати збірку книгарням. 

Світлина із фотокниги

Фото для збірки "За місцем проживання" зроблені в різні роки, для різних циклів і за різними технологіями. Але на кожному зображено вулицю Паторжинського. Перше фото 1979 року, останнє – 2016. Я і зараз продовжую її знімати.

Про улюблені місця і те, що змінилось

Я живу в районі кута Паторжинського і Моссаковського. Це моє "За місцем проживання". Тому люблю старе місто. 

Я багато років спостерігаю, як Дніпро змінюється. І щось мені подобається, а щось – ні. Жалкую за пожежним депо, що стояло на місці "Каскад-Плази". Воно було одним із перших у Дніпрі. А все інше, що  було навколо нього, не шкода. Ще знесли кілька симпатичних будинків на місці "Мост-Сіті".

Світлина із фотокниги

Шкода другий трамвай, який ходив там, де зараз бізнес-центр "Енігма". У нього був розворот на підйомі на Шевченка. Причому не коло, як ми звикли, а трикутник. Деякі ділянки його маршруту здавались мені незвично європейськими.

Проте зараз із задоволенням знімаю Катеринославський бульвар і його середовище. І дуже чекаю, що побудують на вулиці Короленка.

Про любов до Дніпра та інші міста

Я люблю знімати Київ. Але кілька днів у ньому – це так, по верхах пройтись. Мабуть, і двох місяців не вистачить, щоб наблизитися до душі міста і його внутрішніх процесів. 

Світлина із фотокниги

Люблю Дніпро, але не знаю за що. Може, справа в тому, що це прикордонне місто: цивілізаційно та тематично.

З одного боку, у нашого міста дуже прагматична душа, а з іншого – досить романтична. Знаєте, я б назвав Дніпро цинічним романтиком. При цьому, за моїми відчуттями, три головних міста України – Київ, Львів, Харків – не можу сказати, що заздрять, але якось насторожено до Дніпра відносяться. Він такий сам собі на умі.

Якби я міг сформулювати, яка у Дніпра душа, мабуть, я був би не фотографом, а письменником.

Поділитися: