Курйозні випадки, забуті дитячі будинки та зневіра. Текст до 20 квітня – Дня вдячності волонтерам.
Завдяки підтримці громадськості нашим волонтерам вдавалось робити речі, в які складно повірити: забезпечувати їжею тисячі людей, забезпечувати ЗСУ та ТрО автомобілями, дронами та раціями. Яким був цей рік для волонтерів і чому багато благодійних організацій нині переживають кризу?
Далі – пряма мова.
Сергій, організатор "Дніпро-1": "Зривали мітки окупантів, а виявилось що це наші"
Наша організація почала волонтерити 24 лютого 2022-го. Ми допомагали місту облаштуванням блокпостів та займались пошуком диверсантів. Були й курйозні ситуації: одного разу, обходячи Національний технічний університет, ми помітили світловідбивальні мітки. Весь університет був в них. Ми злякалися, повідомили про це охоронцю та зірвали їх. Потім приїхали до заступника мера, він розповів, що це гедоністичні мітки, поставлені людьми, які будують метро. Ми перепросили, на що нам сказали: "Нічого страшного, дякую за уважність. Краще ми їх потім поклеїмо".
"Люди – герої"
Наші люди – герої, вони завжди були готові дістати все. Нам потрібні були електроди – чоловік зібрав електроди з усіх гаражних кооперативів. Потрібні свічки – чоловік у березні в холод велосипедом поїхав на дачу, щоб привести їх. Ми тоді його відігріли та напоїли чаєм.
"Усі забули про дитячі будинки"
Наразі кількість запитів від військових у рази зменшилася. Якщо раніше ми одягали захисників з нуля, то зараз ситуація стабілізується, і все рідше до нас звертаються за допомогою.
Тому нині ми допомагаємо тим, хто справді цього потребує: постраждалим від насильства, переселенцям, яких величезна кількість після окупації, та дитячим будинкам.
На Новий рік ми завітали до одного дитячого будинку у Дніпрі. В особистій розмові директор зізналась, що ми перша благодійна організація, яка прийшла з допомогою після 24 лютого. Я дуже здивувався на що вона відповіла "Виборів нема, кому піариться? Легше купити 2 рації, відвести їх на фронт і сказати, що доклав максимум зусиль до нашої з вами перемоги".
Програма, за якою повинні були вивезти дітей з інвалідністю, майже не спрацювала. За кордон вивезли тих, хто може злегка кульгав. А діти з серйозними патологіями, яким необхідний серйозний догляд та лікування в Європі – ще й досі залишаються в країні.
"Ми перетворилися на жебраків"
Війна ще й досі триває, а допомагати люди не хочуть. І якщо раніше ми були центром, що допомагав логістично, то зараз перетворилися на жебраків. Коли звертаємось за допомогою, то найчастіше чуємо відмову. Мовляв, слово "волонтер" звучить як шахрай, а у донати ніхто вже не вірить. Та є речі, які завжди потрібні – сигарети, туалетний папір, чаї, протибольові. Це те, чим кожен може допомогти.
Сергій, засновник громадської організації "Команда не словом, а ділом": "Для нас війна почалась ще до її початку"
Для нас війна розпочалась ще у 2014 році, саме тоді й була створена наша організація. До повномасштабного вторгнення ми були готові, ми знали, як діятимемо. Готували ми й людей, які до нас зверталися, розповідали, як поводитися в кризових обставинах та під час військових дій.
"Волонтерство – це сенс життя"
З 14-го року ми вже як наркомани, не можемо без допомоги оточенню. Кожна посмішка, подяка приносить нам неймовірне задоволення, без якого ми не представляємо своє життя. Від волонтерства в нас немає вихідних. Завжди на зв’язку, готові у будь-який момент допомагати, шукати, організовувати. Я розумію, що ми вже не зупинимося.
Після війни, після нашої перемоги, доведеться змінити формат, але ми існуватимемо далі. Плануємо продовжувати той напрям, яким займалися і до: допомагати дітям, а також розпочнемо займатися патріотичним вихованням.
"Вони думають, що війни не існує"
Найбільша складність для нас – це відсутність розуміння у людей, що в країні йде війна. У містах, в яких немає активних бойових дій, приходить це розуміння лише тоді, коли відбувається щось серйозне. Наприклад, як приліт на Перемогу у Дніпрі. Тільки тоді ми починаємо усвідомлювати, що війна триває.
Наша команда виконала величезну роботу за всі ці 8 років. Ми допомогли понад 1000 людей у Мар’їнці, коли ворог почав її руйнувати. Ми зібрали ліки для кожного, хто потребував. Забезпечували ЗСУ автомобілями та дронами, робили свої власні розробки. Приклад – переворотний гак для протитанкової міни. Він дає можливість розмінування на великій відстані, без ризику для наших саперів. Про інші розробки, на жаль, поки що розповісти не можу.
За час війни ми прийшли до висновку, що будь-яке добро несе за собою ланцюжок позитивних подій. Наприклад, коли почали робити окопні свічки, нам були потрібні баночки та картон. Начебто дрібниці. Ми виготовили понад шість тисяч свічок. Принісши до нашого штабу баночку, людина розуміла, що мінімум один боєць гріється зараз завдяки їй.
Юлія, директорка фонду "TAPS"
Благодійний фонд "ТАПС" було заснований ще у 2018 році. Головний напрямок діяльності – робота з родинами загиблих захисників України. З лютого 2022 року фонд переформатували на допомогу військовим, переселенцям, евакуацію цивільного населення із зони бойових дій, евакуацію тварин, виробництво пальників, бронежилетів.
"Найбільший скарб нашої роботи – це щодня наближати перемогу України над ворогом"
Найбільше пишаємось, що постійно працюємо над проєктами та виробництвом. Вже маємо результат: 45 000 пальників, 15 000 одноразових душів, 13 000 хімічних грілок. Купували дрони цілими партіями (25 – 30 штук). Придбали та передали квадроцикли з причепами для евакуації поранених. 10 карет швидкої допомоги. Мобільний польовий шпиталь та багато всього іншого.
Окрема гордість – наша робота з родинами загиблих, ми організували першу зміну табору для дітей загиблих військових. Цей проєкт було реалізовано разом з всесвітньо відомою компанією "Boeing". Завдяки довірі людей допомогли 228 родинам після ракетної атаки на Перемозі.
Сергій, координатор Центру допомоги тваринам, постраждалим від війни
"Я завжди намагаюсь бути там, де це потрібно"
Кожен з членів команди був дотичний до тварин ще до повномасштабного вторгнення. Хтось їздив до притулків, хтось підгодовував безхатніх тварин. А після 24 лютого ми об’єдналися вже у волонтерський центр – "Центр допомоги тваринам".
"Ми відрізняємось від ворога"
Коли почав працювати центр, технічних проблем виникало дуже багато: відсутність транспорту, кормів тощо. Але саме це надихає завжди рухатись ще швидше та ефективніше. Частіше за все банально не вистачає часу на сон та побутові справи.
Але ми завжди залишались вірними нашій місії – рятувати та зберігати кожне життя, навіть маленьке. Це те, чим ми відрізняємось від ворога, який прийшов на нашу землю просто щоб все нищити.
"Кожний українець – герой"
Моя команда за цей час змогла запустити та підтримати декілька гарних проєктів: узагальнили базу притулків міста, налагодили співпрацю з багатьма великими фондами, що опікуються тваринами, створили телеграм-чат, за допомогою якого хвостаті знаходять нові люблячі сім’ї, допомогли фермі "Зелений Гай" у боротьбі із наслідками прильоту ракети, допомагали з ремонтом притулків міста, евакуювали із прифронтових міст близько 300 тваринок, організовували благодійні аукціони, фестивалі, стендапи, концерти, інстаграм-ефіри та вечори тощо...
Окремо хочу розповісти за розроблену платформу "Постріл помсти". Тут за донат можна замовити напис на снаряді, який обов‘язково долетить до ворога. Усі кошти від замовлень йдуть до підрозділів, аби закривати їхні побутові потреби.
Юрій, директор організації "Food for life": "Перша думка, коли почалась війна, – буди відсипатися"
"Їжа життя" до війни для мене була просто як хобі, але мій бізнес повністю обнулився з початком війни. Весь день 24 лютого я присвятив тому, щоб розв'язувати питання зі своїми клієнтами. Паралельно я заспокоював свою дружину та своїх двох діточок, які дуже панікували. Потім, коли "всі крапки були розставлені над і", я планував відсипатися. Але 25 лютого мені зателефонував друг і волонтер та запитав: "Юра, ти що відпочиваєш? Ми вже готуємо на 400 людей сьогодні!". Так почалась наша діяльність у війну. Через 13 днів ми вже забезпечували їжею дві тисячі людей.
"Перевага бути волонтером – зворотній зв'язок відразу"
Це дуже приємно бачити, як людина бере в руки теплий обід й навіть якщо вона нічого не каже – "дякую" можна побачити в її очах. Це мотивує мене та всю команду працювати далі. Але є багато складнощів, найбільші – це гроші. З травня 2022 року стало дуже важко добувати кошти. Друга складність – це люди. Дуже важко під час війни знаходити гарних фахівців. Багато з нашої команди поїхали, щоб врятувати свої родини.
"Я пишаюся своєю командою"
За рік війни ми з командою приготували та роздали 320 000 гарячих обідів захисникам, поліцейським, пораненим та переселенцям. Нам допомагають люди зі всієї країни. Наприклад, нещодавно мені зателефонував мій друг Дмитро та повідомив, що разом зі своїм селищем у Сумській області назбирав нам п'ять тонн продуктів. Це дійсно неймовірно. Але наразі ми все ще потребуємо більше волонтерів та грошей.
