"Хай цвітуть, але не на моїй клумбі". Чому українки іноді не хочуть мати дітей

У старості сама залишишся, годинник цокає, хто подасть стакан води….

Шість жінок із цього тексту свідомо прийняли рішення не народжувати дітей (хоча одна із героїнь вже виростила сина). Кожна мала свою причину: стан здоров’я, грубість лікарів, страхи, бажання жити незалежно… 

Ми хочемо говорити на теми, які не підіймають наші дніпровські колеги. 

Чому жінки приймають рішення не народжувати дітей? Що стоїть за цим вибором? Чому нормально жити для себе? Читайте особисті роздуми наших героїнь. 

"“Годинник цокає” викликає у мене смикання ока. Ну ясно, що він цокає, на те він і годинник". 30-річна Світлана Портян з Черкащини

Світлана ще у 12 років зрозуміла, що хоче у майбутньому жити без дітей. Чому – вона і сама не знає, оскільки росла єдиною дитиною в сім’ї, ніколи нічого не потребувала. Досі її думка залишається непохитною.

"Я вважаю, що потрібно в першу чергу жити для себе, а не за шаблоном, мовляв, закінчив інститут – відразу робота, а якщо заміж – то раз і назавжди. Заміжня я вдруге, ми живемо для себе і для свого задоволення, нам достатньо двох котиків. Що хочемо, те і робимо, куди хочемо, туди і їдемо".

З першим чоловіком я розлучилася, тому що він просто морально тиснув на мене, мовляв, треба діточок. Ну, кому треба? Мені не треба! У мене інші пріоритети у житті.

На роботі теж було не все гладко. Світлана працювала адміністратором у салоні краси, у поліції й в інших місцях – всюди чула шепіт за спиною, жарти. Її називали немічною, хворою, запитували, чого вона зволікає, розповідали, що діти їй потрібні, бо це чудово, та радили звернутись до лікаря. "Мене замучили фразами: "Діти – це квіти життя". Я відповіла, що хай цвітуть, але не на моїй клумбі". 

Але плітки – не єдина проблема. Неважливо, хочеш ти мати дітей чи ні. "Декрет" наче штамп, який ставлять на кожну жінку, що бажає влаштуватись на роботу – говорить Світлана.

"Мені складно було навіть влаштуватись в поліцію спочатку, тому що у них ледь що, одразу йде мова про декрет. Ледве змогла переконати, що це не моє".

Родичі Світлани не лише прийняли її погляди, а й іноді підтримують: кажуть, що з дітьми було б дуже складно, особливо в наші часи. Друзі це вважають справою особистою.

"Наші друзі, до речі, теж бездітні. Є друг, він не одружений, йому 38. Він каже, що вважає за краще бути зовсім одним. Ми також підтримуємо його, бо це його вибір та життя".

За словами Світлани, вона єдина дитина в сім’ї, яка ніколи нічого не потребувала. Тому своє ставлення вона ніяк не може пояснити дитинством.

"Мене іноді дратує, коли тикають під ніс фото, відео своїх чад. Мені не цікаво на них дивитися. "Ось подивися, яка дитина!" Ну і що? Нехай там буде. Я до дітей байдужа". Я не нав'язую нікому в жодному разі, що чайлдфрі – це круто. Так, мені це подобається, а комусь класно бути мамою сімох дітей. Як у пісні Олега Винника: "Счастье бывает разное, Кто-то блистает алмазами, Кто-то дом строит с беседками, Кого-то не видно за детками". Кожен із нас індивідуальний і має прожити своє життя так, як йому хочеться, а не жити за шаблоном "треба" або "О що люди скажуть?"".

"Я вважаю, що своє життя я нікому не винна. Не зобов'язана жити за стандартами суспільства". 35-річна Тетяна, через війну переїхала з Києва до Ірландії

"Я не хочу обтяжувати своє життя. Мені комфортно бути без будь-яких зобов'язань, а діти – це найвідповідальніше зобов'язання років так на 18 точно. Ти віддаєш їм своє життя, енергію, сили, фінанси та навіть більше. Хочу жити лише для себе", – говорить Тетяна. 

Рідні жінки приймають її рішення. Але, скаржиться Тетяна, сторонні люди, не завжди поділяють цю думку. Особливо ті, в кого є діти, і хто не може уявити іншого щастя і сенсу життя. 

"Люблять про це поговорити чоловіки. Я маю на увазі ті, які не одружені, в яких немає дітей і, як правило, нічого за душею: ані грошей, ані мізків, і вони розказують, якою жінкою ти маєш бути та що твоя природа – народжувати. Я одразу рубаю на корені, якщо хтось починає повчати мене".

Тетяна зауважує, що на роботі її неодноразово просили підмінити когось у вихідний, мотивуючи це тим, що в неї немає сім’ї, дітей, а отже немає чим зайнятись. 

"Якщо у мене немає дітей, то й життя свого в мене немає, а якщо воно є, то ніякої цінності не несе. Працівникам з дітьми відпустки давали на 10 днів більше. Тобто, за кожну дитину додатково ще 10 діб. Але це працює закон на державному рівні".

Тетяна не має ненависті чи особливої нелюбові до дітей, просто не хоче власних. Хоча у жінки є багато знайомих з малечою, і ті її навіть люблять, бо Тетяна з ними спілкується та жартує, як з дорослими.

"Так, можу пожартувати та навіть, як то кажуть, "чорним" гумором. Вони розуміють, що я не лицемірю з ними. Не бачу нічого страшного в цьому і не вважаю, що діти – то святе. Кожна особа цінна, і маленькі люди не важливіші за будь-які інші життя. Але важливо не ображати їх, бо вони беззахисні".

А ось до батьків дітей у Тетяни ставлення не завжди позитивне. Оскільки не всі можуть дати малим хороше виховання, гідне навчання, та навіть потрібні речі чи їжу. За словами жінки, для багатьох батьків діти – це наче власність, а не окрема людина. 

"Діти не просили їх народжувати, батьки не мають права від них щось вимагати, керувати ними, нав'язувати свій світогляд, релігію та очікувати щось". 

"Ти ж сама колись була дитиною, а якби тебе батьки не хотіли?" – часто можна почути від людей. Тетяна чесно відповідає, що особисто вона б воліла, щоб її не народжували у світі, де таке життя, як було і є зараз. 

"Я все одно прив'язана до своїх батьків і не можу жити так, як я хочу. Ясна річ, що їх напризволяще не покину. Мені совість не дозволить. Тому я приречена. І так живуть мільйони людей. Але я не вважаю нормальним народити, щоб в старості не залишитися на самоті. Дитина – твій особистий раб чи що? Хай живе своїм життям. Зрозуміло, що має бути повага до батьків, вдячність тощо. Але не навішувати себе, як якір, до кінця життя!".

Тетяна вважає, що перед тим, як народжувати дитину, варто дуже добре поміркувати, зважити, і не лише з боку власних сил, а й з боку того, яке життя побачить майбутня дитина. 

"Причиною народження дитини не має бути "Бо я так хочу" чи "Я хочу дитину" – це також егоїзм. Думати потрібно не про себе, а саме про людину, яку ти народиш: що ти зможеш їй дати, який рівень життя і фінансовий стан. Я не хочу дітей не через те, що ненавиджу їх, а навпаки. Я не зможу їм дати те, на що вони заслуговують!".

"Я не можу мати дітей". 52-річна Тетяна Ковбусь з Чернігова

За неможливість завести дітей Тетяна дякує радянській і пострадянській медицині. У 10 років дівчинці не зробили потрібні аналізи, а у 35, коли виявили проблему, вже було запізно лікуватись. Через діагноз невідомо, чи змогла б Тетяна виносити дитину, чи не мав би потім малюк інвалідність. 

"У мене є подруги та родички, які мають сім’ї та дітей. Здавалось, що це щось природне, так повинно бути. І коли з’ясувалось, що у мене так не вийде по життю, стало легше. Я зрозуміла, що я не знаю, навіщо мені дитина". 

Крім того, з’ясувалось, що чоловік Тетяни має проблеми зі здоров’ям, які слід було лікувати. 

"Ми вирішили, що діти нам не потрібні. Якби дитина народилась сама собою, можливо, і вийшли б з нас добрі батьки, а може й ні. Але докладати зусиль, брати дітей з дитячого будинку чи лікуватись до запаморочення – цього робити не будемо". 

Тетяна пригадує багатьох знайомих і родичів, які мали звичайну сім’ю, а виросло "абищо". 

"Я приміряла на себе, що буду робити, якщо моя дитина виросте не такою, як треба. Я вже не кажу про малюків з інвалідністю – це горе. Почала копирсатись у собі, зрозуміла, що я малюка ніколи не хотіла. Мені здається, що процес зростання і виховання настільки багатоплановий, що неможливо передбачити 100 % результат. Це вплив і генів, і сім’ї, і середовища. Я атеїстка, не вважаю материнство чимось священним, Богом благословенним. Це еволюція, це природа, яка намагається примусити людей розмножуватись заради зберігання біологічного виду". 

Тетяна пропрацювала 28 років на хлібзаводі. На роботі були навіть раді, що вона бездітна: "На лікарняний рідше ходитимеш". Хоча траплялись ситуації, коли її намагались зачепити неприємними жартами.

"Була у нас на роботі жінка, яка якось зачепила мене, сказала щось про те, що час вже мені завести дитину. А я відповіла: "Я не можу їх мати". І вона так знітилась, більше до мене ніколи не чіплялась". 

Тетяна  вважає, що більше образливих висловлювань йде саме від жінок. 

"Більшості чоловікам все одно, чи є у когось діти, чи немає. Вони й своїх часто до ладу не доведуть. А ось жінок, буває, дратує, кажуть: "У тебе дітей немає, ти не можеш нічого про це говорити". Я якраз можу, бо мені свої – око не замилюють". 

"У мене є син". 49-річна Ганна з Одеси

Ганна народила сина після тридцяти. Особливої тяги до материнства не відчувала. Просто була думка, що вже "прийшов час". 

"Зустріла людину, яка з самого початку не була мене варта, але я її полюбила на свою біду. Зараз живу з іншим чоловіком, але йому чужі діти не потрібні".

Розповідає, що усвідомлене небажання бути матір’ю почало приходити якраз під час вагітності. Ганна постійно дивувалась, що хтось радіє всім супутнім проблемам вагітності. Поряд з іншими майбутніми мамами вона почувала себе ненормальною.

"Так не можна говорити, коли дитина вже є, але, якби я змогла все переграти, то навряд чи вона з'явилася б. Особливо від того чоловіка, від кого народила, і на тлі сьогоднішніх подій. Шкода, що син зараз страждає через те, що доводиться виживати в цьому бридкому світі. Я люблю свого сина. Причому настільки, що аж страшно. Іноді в паніці, що із ним щось може статись...".

Ганна згадує себе в дев’ятирічному віці, коли у неї з’явився довгоочікуваний брат. Дівчинка перетворилась у маленьку нянечку. Жінка вважає, що дитинства вона не мала через це, тому була впевнена: своїх дітей не захоче.

"Поки у мене не з'явилася дитина, я не знала, наскільки це складно, відповідально, а головне – дорого. Пізніше дізналася про таку течію, як чайлдфрі. Я з її прибічниками дуже згодна і підтримую. Родичі майже всі це знають".

Ганна шкодує, що не прислухалась до себе колишньої, а піддалась тим промовам, що чула в суспільстві.

"Фільми досі дивимось, де постійно кричать, що потрібні онуки, діти. Навіть мама мені завжди говорила, що без дитини ти як безплідне дерево. Тільки це не ті плоди, які потрібні всім".

Особливо Ганна тішиться тим, що молодь зараз більш розвинена і має можливість черпати інформацію з різних джерел, а не тільки те, що говорять люди старого загартування.

"Жінка без дітей не реалізувалася, пустоцвіт, на рак захворієш, якщо не народиш, чоловік кине і знайде іншу, яка йому виносить купу дітей!". 26-річна Діана з Києва

Діана розповідає, що в підлітковому віці навіть не замислювалась про дітей та сім’ю. В університеті було не до того. Усвідомлення про небажання мати дітей прийшло до неї два роки тому, не як "раптове прояснення", а поступово.

"Хлопець якось озвучував мені свою картину майбутнього: родина з дітками, і я їх виховую вдома. Але мене це не вразило, хоча чіткого "ні, не хочу дітей ніколи та нізащо" не було. Тепер розумію, що мені це просто нецікаво. До того ж я дуже боюся всіх фізичних ушкоджень та мук під час пологів. Якби в мене було бажання, мене б це не зупинило, але його немає".

Діана не бачить нічого цікавого в материнстві. Якщо раніше їй просто не хотілось, то через постійний тиск вона почала негативно ставитись до того, що негласний обов’язок жінки – дати потомство.

Дівчина згадує, як у 19 років її досить грубо оглядала гінекологиня. Медикиня використала завеликі інструменти, а на заперечення пацієнтки, що їй боляче, відповіла: "Не вигадуй, тобі не боляче! Це всього лиш два пальці, не товще статевого органа, як ти плануєш сексом займатись?!".

"Потім, коли я одягалася і схлипувала, сказала мені: "Давай думай, бо народжувати треба буде скоро, до 25 років цього не зробиш – будеш старородящою, купа проблем зі здоров’ям з’явиться, треба раніше". Ультимативно. Я не знала, що відповісти".

В іншому випадку дівчині рекомендували "завагітніти та відгодувати дитину" для лікування "кисти в грудях". Інша медикиня лікувала "приховані інфекції, бо будеш безплідна" та постійно лякала, що треба "пролікувати все", при тому, що в Діани не було ані скарг, ані поганих аналізів. А один раз рекомендували народити дитину "від прищів".

"Ще одна лікарка на консультації сказала поблажливо, хоча я їй казала, що не хочу дитину: "Це ви зараз кажете, що не хочете, такі потім до мене приходять і вимагають немовля, тому організм потрібно тримати готовим для вагітності"".

На побажання родичів "Нарешті вийти заміж та народити мамі онуків" та питання "Взагалі-то у твоєму віці у багатьох вже двоє дітей, а ти що?" намагається реагувати гумором.

"І я, звісно, не згадую вже тих випадків, коли незнайомі люди в коментарях тебе принижують або доводять з піною біля рота, що бездітна жінка – непотрібне біосміття або просто нещасна невдаха. Або в реальному житті мімокрокодили розповідають, як треба комусь жити".

Діана окремо ще звернула увагу на наталізм (наталізм – переконання, яке сприяє народженню дітей та батьківству як бажаному з соціальних причин та для забезпечення продовження людства), який здається їй несправедливим.

"Ми всі сплачуємо податки, але чому мої податки повинні йти на виплати одиноким мамам, які не вміють користуватися презервативами, на будівництво садків та шкіл для чужих дітей?".

"Невже він вважає, що доля жінки – просто інкубатор?". 53-річна Олена Махова з Києва

Ще в шкільному віці Олена зрозуміла, що не хоче мати дітей. Вже в старших класах була впевнена: їм немає місця в її житті. 

"Мені вже тоді не подобались діти, хоча я сама ще була малою. Мене дуже обурювало, коли жінка вважалась, в першу чергу, продовжувачкою роду". 

Коли їй було близько 13-14 років, в школі обговорювали майбутнє. Олена мріяла виростити коня, який потім виграє чемпіонат СРСР, Європи, світу. І один хлопець сказав: "Чому б тобі не помріяти про те, щоб народити дитину, яка потім виграє всі ті чемпіонати, а ти б пишалася тим, що ти – мати чемпіона?".

"Чому він вказував мені, про що я повинна мріяти? Невже він вважає, що доля жінки – просто інкубатор?".

Олена згадує, що вже останні п’ять років не чула про "цокання годинника". У її 40 казали про "встигнути на останній потяг", у 45 – "встигнути застрибнути в останній вагон поїзда, що вже відходить". 

"А я казала, що от і добре, що відходить, хай вже собі йде. Нащо стрибати в поїзд, що йде в напрямку, протилежному тому, який потрібен мені?".

Друзі, оточення та нинішній бойфренд Олени знають про її погляди. Батьки прийняли вибір доньки, хоча спочатку серйозно його не сприймали. Але Олену змалечку налаштовували на навчання, на підготовку до вступу в виш, а діти мали з’явитись потім – після завершення навчання. Але молода дівчина своєї думки не змінила, навіть коли "прийшов час".

"Звичайно, батьки б хотіли мати онуків. Але я – єдина дитина у родині. Раніше у мене були стосунки з чоловіками, які були значно старші за мене та мали дітей від попередніх шлюбів, тож моя позиція чайлдфрі їх влаштовувала".

Пізніше Олена стала дружиною громадянина США, який був набагато старшим за неї та мав двох біологічних дітей від першого шлюбу і двох – усиновлених від другої дружини. 

"Вазектомію зробив ще перед другим шлюбом, тож йому теж моя позиція була до вподоби. І я своїм родичам одразу сказала, що мій чоловік не може мати дітей, отже, і не сподівайтесь".

Олена розповідає, що зіштовхувалась з думкою, що чайлдфрі – це насправді не чайлдфрі, а безплідні, от тому вони із заздрощів агресивні до дітей. 

"Виходячи з такої логіки, я хочу мати бунгало на Мальдівах, але не маю грошей, щоб купити, то я маю ненавидіти тих, хто купив ті бунгало? Є різні чайлдфрі, і серед них дійсно є чайлдхейт, але вони у меншості".

Олена згадує, що сама в старших класах була чайлдхейт. Пізніше усвідомила, що її негатив спрямований не стільки на дітей, скільки на батьків.

""Яжемать" вважає, що всі їй винні, що вона має привілеї тільки через те, що народила. Наприклад, коли лізе без черги, бо "в мене дитина". А там також стоять люди похилого віку, ні на що не претендуючи. І коли отаким "Яжматерям" кажуть, що вона має стояти в черзі, як усі інші, то жінка верещить, що її дитину ненавидять. Ввічливість ніхто ще не скасовував. Якщо ввічливо спитати та попросити, то є шанс, що поступляться та допоможуть. І це не ненависть до дітей, а ненависть до хамства".

Олена вважає, що невихованим малюкам не місце в публічних місцях. І виправдання, що "це ж діти" не має для неї ваги. 

"Я приходжу в ресторан для того, щоб спокійно поїсти та поспілкуватись у компанії, і зовсім не хочу слухати крики. Я не хочу, щоб хтось бігав навкруги мого столу, і тим більш, щоб щось зачепив та перевернув. Звичайно, ми з друзями робимо зауваження та вимагаємо, щоб дітей забрали від нашого столу".

Олена згадує історію зі свого навчання на ветеринарному факультеті. Практичне з хірургії, операція. Викладач ставить асистентом хлопця, дівчат – подавати інструменти. 

"Дівчат орієнтували на роботу в лабораторії. Мовляв, зручний розклад. Можна до роботи встигнути нагодувати чоловіка, відвести дитину в дитсадок, а після – забрати малюка та ще залишиться час приготувати вечерю до того, як чоловік прийде з роботи".

З обуренням Олена згадує діалог тих років, коли викладач, кандидат наук, заявив, що жінка з усіма її досягненнями в науці, мистецтві чи спорті нічого не варта, якщо вона не народила хоча б двох дітей. 

"Ну а я йому: "Тобто, алкоголічка, яка народила з десяток дітей, при чому перші постійно сидять в алкодиспансері, другі по в’язницях, а треті – в клініках для розумово відсталих, більш цінна, ніж бездітна жінка-вчена, що розробляє ліки проти невиліковних хвороб, так?".А він: "Ой, Олено, от нащо такі крайнощі наводити?"".