Не бійся запитати! Гід з безбар’єрної взаємодії, щоб нікому не було ніяково

Довідник, який варто прочитати усім українцям. Як надавати підтримку, як запитувати про допомогу, як враховувати емоційний стан. Спілкуватися коректно із різними людьми навчає "Довідник безбар’єрності". У новому розділі йдеться про те, як правильно називати чи говорити про різних людей, а також, як спілкуватися з ними у різних ситуаціях. Особливу увагу приділяють питанням взаємодії з людьми, які мають ампутовані кінцівки, використовують протези або крісла колісні. Детальніше про найважливіші аспекти, які потрібно знати кожному громадянину, читайте у нашій статті. "Та нащо заморочуватись?!" "Довідник безбар’єрності" – це гід з коректної комунікації та взаємодії, створений за ініціативою першої леді України Олени Зеленської ще у 2021 році. Проєкт має відкритий код, тобто постійно оновлюється залежно від нових запитів українців та контексту. У грудні 2024 року вийшов новий розділ про коректне спілкування. Над ним, разом із групою експертів, працювала громадська організація "Безбар’єрність". Фото: Світлана Гнатюк "Бізнес, представники державної влади, місцевого самоврядування, громадського сектору та, насправді, кожен із нас потребують відповідей на інколи незручні, але критично важливі питання. І саме накопичена кількість запитів була основним драйвером оновлення", – розповідає Світлана Гнатюк, експертка громадської організації "Безбар'єрність". Коректна комунікація – це показник культурної зрілості, поваги до людської гідності та підтримки побудови безбар’єрного середовища на особистісному рівні. Тобто, це саме та дія, яку може зробити кожен та кожна із нас, а зміни, як відомо, – починаються саме з таких, на перший погляд, маленьких кроків. "Україна та українці зараз переживають дуже складний та трансформаційний період. Ми всі плекаємо та випромінюємо стійкість, але й водночас – чутливі. Через досвід, який ми здобуваємо, і який, на жаль, часто травматичний, ми можемо бути вразливими. Відтак, кожне слово має ціну і людину можна як підтримати, так і ретравматизувати", – каже Світлана Гнатюк. Оновлений розділ "Довідника безбар’єрності" допоможе уникнути непорозумінь та конфліктних ситуацій. Експерти зібрали основні правила, поради, практичні рекомендації, а також відповіді на "заборонені" питання. Як взаємодіяти з людиною, яка користується кріслом колісним Важливо пам’ятати, що люди на кріслі колісному не "їздять", а "ходять". Якщо ви пропонуєте прогулятися, кажіть: "Давай підемо прогуляємося". Під час тривалих розмов подбайте про зручність: присядьте на рівень очей співрозмовника або відступіть, щоб не змушувати людину закидати голову. Якщо хочете створити комфортні умови для фото, краще запропонувати стілець чи знайти інший спосіб бути на одному рівні. Крісло колісне є частиною особистого простору людини, тому не варто торкатися чи пересувати його без дозволу. Те саме стосується милиць та інших допоміжних засобів. Пропонуйте допомогу лише після оцінки ситуації: можливо, людина самостійно справляється або не потребує допомоги. Якщо потрібна допомога, запитайте: "Чим я можу вам допомогти?" Дочекайтеся інструкцій, як діяти, щоб не нашкодити. Не робіть непроханих дій і не прискорюйте рух людини, якщо вона рухається у зручному для себе темпі. Якщо у вас недостатньо сил для виконання завдання (наприклад, перенести крісло через бар’єр), запросіть додаткову допомогу. Змушувати інших допомагати без їхньої згоди також некоректно. Наприклад, штурхання дитини з наказом "Допоможи йому!" створює напружену атмосферу. Це не враховує бажання чи готовність самої дитини до взаємодії. Якщо людина відмовилася від допомоги, прийміть це спокійно: скажіть "Добре, звертайтеся, якщо знадобиться". Залишайтеся відкритими до взаємодії без тиску. Фокусуйтеся на особистості людини, а не на її інвалідності. Якщо необхідно запитати про допоміжні засоби, формулюйте питання коректно: "Як ми можемо забезпечити ваш комфорт?" Якщо виникає необхідність запитати людину про її інвалідність чи історію, дотримуйтесь делікатності та поважайте особисті межі. Уникайте жалості чи зверхності, не обговорюйте інвалідність у третій особі і не давайте непроханих порад. Зайвими та нетактовними будуть питання і коментарі на кшталт: ‣ Воював? Ні? А що з тобою трапилося? ‣ Шкода, що так сталося. Одужуй! ‣ Який ти молодець, бо: працюєш / займаєшся спортом / керуєш. автівкою / робиш інші буденні справи. ‣ А ти хоч трішки ноги відчуваєш? ‣ Які прогнози дають лікарі – дітей будеш мати? Як не образити людей зі значно більшою або меншою за середню масою тіла Головне правило у спілкуванні — не концентруватися на вазі людини. Вага не визначає характер, особистість чи цінність людини. Це також не тема для обговорення без згоди. Коментарі чи питання щодо ваги можуть порушувати особисті межі й завдавати дискомфорту, навіть якщо вони сказані з добрими намірами. Фетшеймінг — це критика чи засудження через вагу. Фетфобія — це неприязнь до людей із вагою, що більша за середню. Зовнішність і вага людини часто визначаються безліччю факторів: генетикою, гормональним балансом, станом здоров’я, психоемоційним станом та навіть впливом соціальних умов. Пов’язувати вагу із лінню, недоглянутістю чи хворобами — неправильно. Такі стереотипи формуються під впливом ідеалізованих стандартів соцмереж та медіа, але не відображають реальність. Не робіть висновків про здоров’я людини, базуючись на її зовнішності. Люди з будь-якою масою тіла можуть бути як абсолютно здоровими, так і мати проблеми зі здоров’ям, але це є їхньою особистою справою. Не прив’язуйте до ваги успіхи чи невдачі людини й не обговорюйте її зовнішність у третій особі. Якщо виникла необхідність торкнутися питання, пов’язаного з вагою (наприклад, у контексті роботи або організації простору), спершу запитайте дозволу: "Чи можу я поставити запитання, яке може стосуватися особистих тем?" У разі згоди будьте максимально делікатними. Яких висловлювань уникати: ‣ Критика або поради: "Тобі не здається, що треба більше/менше їсти?" чи "Це через вагу ти так швидко втомлюєшся?" ‣ Надмірні компліменти: "Ого, ти так схуд/погладшав!" ‣ Стереотипні припущення: "Напевно, через вагу тобі важко знайти роботу". Як спілкуватись з людиною з протезом/протезами Рукостискання з людиною, яка користується протезом, є природним. Зазвичай людина сама ініціює цей жест, але якщо ви хочете зробити це першим, краще запитати: "Чи зручно вам потиснути руку?" Сприймайте протез як частину тіла співрозмовника і дійте так, як у звичайному спілкуванні. Не акцентуйте увагу на протезі чи ампутації, якщо цього не ініціювала сама людина. Сконцентруйтеся на її інтересах, особистості, почуттях. Якщо хочете почути історію, створіть довірливу атмосферу, але не наполягайте. Можна сказати: "Якщо вам комфортно, я із задоволенням вас послухаю". Героїзація потребує делікатного підходу, щоб уникнути надмірного акценту на подвигах, який може викликати дискомфорт у деяких людей. Варто фокусуватися на повазі та вдячності, визнаючи внесок людини словами, що демонструють шану, але не створюють тиску. Можна сказати: "Дякую за те, що ти зробив" або "Ваш внесок дуже важливий". Варто пам’ятати, що кожна людина сприймає героїзацію по-своєму. Деякі хочуть публічного визнання, а інші вважають, що лише виконували свій обов’язок. Якщо людина у вашій родині соромиться виходити на люди після початку користування протезом, підтримуйте її, але не тисніть. У таких випадках важливо створити умови для відкритого й щирого діалогу, але лише за взаємної готовності. Почати можна з простих слів: "Я помічаю, що тобі складно з цим. Хочеш поговорити?" Якщо людина не готова ділитися, це потрібно поважати. У разі потреби зверніться до психотерапії для індивідуальної або сімейної підтримки. Чорний гумор може бути доречним у близькому колі, якщо людина сама жартує про себе. Але навіть у таких ситуаціях краще запитати: "Можна я пожартую про твій протез?" З незнайомими людьми подібні жарти майже завжди недоречні. Як говорити з дітьми про інвалідність? Якщо ваша дитина запитує вас про людину з протезом, можна пояснити, що кожна людина має свої відмінності, і це абсолютно нормально. Варто розповісти, що деякі люди, наприклад, воїни та захисниці, які боронять нашу країну, іноді втрачають кінцівки через складні обставини, але це не змінює їхньої сили та значущості, і ми маємо ставитися до них із повагою. Наприклад, можна сказати: "Це сталося, бо він був на війні. Війна — це небезпечно і люди там можуть травмуватися". Пояснюючи, акцентуйте на силі й відвазі людини, підкреслюючи, що такі обставини не змінюють її значущості: "Він багато пережив, але продовжує жити, працювати і робити важливі справи. Це заслуговує на нашу повагу". Уникайте зайвих подробиць, які можуть налякати, і не залишайте питання без відповіді, щоб дитина відчувала, що її інтерес важливий. Навчити дітей дошкільного віку правильно реагувати на такі ситуації можна через розвиток емпатії та вміння поважати відмінності. Наприклад, використовуйте іграшки, які демонструють фізичні відмінності, як-от тваринки з коротким вушком або однією ніжкою. Якщо інші діти або дорослі ставлять прямі запитання про протез у присутності цієї людини, варто м’яко перевести увагу дитини на щось інше, а вдома пояснити про важливість поваги до особистого простору і почуттів інших. Соромити дитину публічно не слід, краще навчати її через власний приклад толерантного та чуйного ставлення. Люди старшого віку, а не бабусі та дідусі Як і інші характеристики людини, вік не повинен визначати її особистість чи обмежувати можливості. Важливо зосереджуватися на створенні умов для активної участі людей старшого віку у соціальному житті, визнаючи їхній досвід і досягнення. Стереотипне ставлення до старших людей часто зводиться до сприйняття їх виключно як бабусь і дідусів, що акцентує лише на родинних ролях. Це може применшувати їхню значущість як активних членів суспільства. Акцентування на віці може бути чутливим. Наприклад, фраза "Вам уже 65, яка ваша порада молодим?" може нагадувати про старість, тоді як нейтральне формулювання "У вас великий життєвий досвід. Чи не могли б ви поділитися порадою?" фокусується на позитивних аспектах. Якщо людина часто згадує минуле, важливо вислухати її з емпатією. Спогади допомагають зберігати зв’язок із життям, підкреслюючи значущість її досвіду. Однак якщо ви не маєте часу для тривалих розмов, можна делікатно пояснити це, подякувати за історію та перейти до іншої теми. Зміни у фізичному чи психоемоційному стані людини через вік можуть бути емоційно складними для близьких. У таких випадках: ‣ Пам’ятайте, що це та ж сама людина, яку ви любите. ‣ Проявляйте терпіння і співчуття, підтримуючи її незалежність. ‣ Не забувайте про власні потреби: беріть час для відпочинку, щоб уникнути вигорання. Люди, які спілкуються за допомогою жестової мови або альтернативних засобів комунікації Ключем до успішної взаємодії є безпосередній контакт. Якщо людина користується послугами перекладача жестової мови, звертайтеся особисто до неї, а не до перекладача. Те саме стосується помічників чи супроводжуючих осіб. Для людей із порушенням слуху чітка артикуляція є важливішою за гучність. Якщо вас просять говорити зрозуміліше, це означає, що потрібно чітко вимовляти слова, а не кричати. Крик може спотворити вираз обличчя, що ускладнює зчитування слів по губах. Також не закривайте обличчя рукою і не відвертайтеся під час розмови. Якщо людина використовує картки для комунікації, уважно сприймайте інформацію, яку вона намагається передати, та відповідайте так само: за допомогою карток, жестів або тексту. Уникайте некоректних запитань, таких як: "Ти з народження такий?" або "Як це сталося?". Подібні питання є втручанням у особисте життя. Натомість, якщо цікаво дізнатися більше, можна коректно запитати: "Як ти вивчив жестову мову?" чи "Давно ти спілкуєшся жестовою мовою?". Якщо щось у спілкуванні залишається незрозумілим, не варто робити вигляд, що все зрозуміло. Перепитуйте або уточнюйте, проявляючи відкритість і готовність до діалогу. Якщо ви зовсім не можете зрозуміти людину, вибачтеся за незручність і завершіть розмову з повагою, намагаючись забезпечити інший спосіб вирішення питання. Ми приділили увагу основним пунктам в оновленні довідника, а більше можна прочитати у власне розділі "Етика взаємодії з різними людьми" на сайті. Там ви можете знайти більше про коректну комунікацію з людьми, що: ‣ самостійно виховують дитину; ‣ вагітні; ‣ в термінальному стані; ‣ постраждали від насильства; ‣ мають зріст значно вищий або нижчий за середній; ‣ мають розлад харчової поведінки; ‣ мають синдром Дауна; ‣ мають спінальну м’язову дистрофію; ‣ мають темну шкіру; ‣ виховують дитину з інвалідністю; ‣ мають видимі травми обличчя; ‣ мають розлад аутистичного спектра; ‣ мають розлад дефіциту уваги та гіперактивності; ‣ мають порушення слуху і зору та інше.