Скрипаль, який змусив промисловий Дніпро полюбити класику: 80 років від дня народження Гаррі Логвина

Музикант, якому аплодували стоячи!

У 1980-х про нього говорили не лише після концертів — а й у трамваях, на ринках, у дворах і в чергах біля магазинів. У промисловому Дніпрі, де ритм міста задавали заводи й виробництва, він зробив майже неможливе — перетворив класичну музику на справжній культурний ажіотаж.

14 травня народному артисту України Гаррі Логвину мало б виповнитися 80 років. Скрипалю, який перетворив класичну музику для промислового Дніпра на справжній культурний ажіотаж — з аншлагами та залами повних авацій.

Чому ім’я Гаррі Логвина стало символом цілої музичної епохи Дніпра — ексклюзивно у матеріалі КУСТа.

Оркестр, який у 90-х збирав аншлаги на класику

Справу батька сьогодні продовжує його син — народний артист України Дмитро Логвин, художній керівник та головний диригент камерного оркестру “Пори року” ім. Гаррі Логвина.

Він згадує часи, коли класична музика буквально трималася на ентузіазмі артистів.

“У 80–90-х було правило: якщо в залі 15 людей — спектакль відбувається, якщо 14 — ні. Іноді ми, музиканти оркестру, виглядали з оркестрової ями й рахували людей перед початком вистави”, — згадує Дмитро Логвин.

Та попри все, саме в ті роки Гаррі Логвин разом із сином створює камерний оркестр “Пори року” — колектив, що від перших концертів почав збирати повні зали.

“Це був феномен. Люди виходили після концертів і хотіли повернутися ще. Діти просили батьків купити квитки знову. Для мого батька це було головною місією — щоб люди отримували справжнє відчуття музики”.

Дніпро, який тоді передусім асоціювався із заводами і промисловістю, став важливою точкою на культурній мапі. Саме сюди почали приїжджати музиканти світового рівня.

Разом із “Порами року” у Дніпрі виступали піаністи Володимир Віардо і Володимир Крайнев, скрипаль Фредерік Пеляссі, а також музиканти зі США, Франції та Німеччини.

Людина, яка стала одним з облич театрального Дніпра

У Дніпропетровському театрі опери та балету Гаррі Логвин був значно більшим, ніж просто концертмейстером. 

Під час антрактів глядачі збиралися біля оркестрової ями, намагаючись хоча б на мить побачити скрипаля, який щойно виконував соло у “Лебединому озері”, “Травіаті” чи “Жізелі” та десятках вистав, що формували культурне життя міста.

Кандидат мистецтвознавства, професор Андрій Тулянцев згадує: після вистав із Логвиним люди виходили іншими.

“Його музика діяла на публіку майже фізично. У театрі тоді було багато сильних артистів, але Гаррі Логвин стояв окремо. Про нього говорили всюди — після вистав, у транспорті, на вулицях. Для багатьох він і був обличчям театру”.

У 80–90-х його ім’я для театрального Дніпра стало справжнім символом майстерності та знаком якості.

Від Дніпра до Ніцци: скрипаль, якому аплодували стоячи

Особливо яскраво масштаб Гаррі Логвина став помітним під час гастролей Францією.

Разом із Дніпропетровським театром опери та балету він виступав у Тулузі, Греноблі, Монпельє, Каннах та Ніцці з «Кармен» Жоржа Бізе. Але дуже швидко французька публіка почала приходити не лише на саму виставу. 

“Французи шукали його після концертів, питали, де можна купити диски. А він із властивою іронією відповідав, що залишив їх у Дніпропетровську й привезе наступного разу”,— згадує Тулянцев.

Один із найяскравіших епізодів стався у центрі Ніцци — на Place Masséna. Гаррі Логвин дістав скрипку й почав грати просто посеред площі.

За кілька хвилин навколо нього зібралися десятки людей. Потім — сотні. Йому аплодували, кричали “Bravo!” і не відпускали.

“Масштаб його таланту був абсолютно світовим”, — говорить Тулянцев.

Спадщина, яка звучить у Дніпрі досі

Гаррі Логвин виховав не одне покоління музикантів. Він викладав у музичному училищі ім. Глінки, керував дитячим камерним оркестром і працював із молодими музикантами так, щоб класична музика переставала здаватися недосяжною чи складною. 

У Дніпрі вже десять років існують щорічні стипендії імені Гаррі Логвина для талановитих учнів музичних шкіл. 

Сьогодні його ім’я продовжує жити не лише у спогадах, архівних афішах чи театральних історіях. Воно звучить у музиці нового покоління, яке так само вчиться відчувати класику не як щось далеке, а як мистецтво, здатне змінювати людей. 

Саме так, як колись це робив Гаррі Логвин для Дніпра.