"Там 300 днів на рік – сонце"

"Там 300 днів на рік – сонце"

Як кримські татари зберігають свої традиції у Дніпрі. 

Ми поспілкувались з Кемалем Мустафаєвим, який очолює кримськотатарський культурно-освітній центр. Поговорили з ним про майбутнє історичної мечеті в середмісті Дніпра, сум за Кримом та життя спільноти у Дніпрі. 

Текст створено в межах циклу "Переселені".


Наприкінці минулого року земельну ділянку по вулиці Херсонська, 3, де розташована історична мусульманська мечеть, передали релігійній громаді "Промінь ісламу". Там має з’явитись мусульманський духовно-культурний центр. Але фактично приміщення будівлі й досі займає спортивна школа. Детальніше про передачу історичної пам'ятки ми писали тут. Поки процес триває, кримські татари, що перебувають у Дніпрі, збираються у невеличкому приміщенні. Його орендують з 2015 року.

Фото: Настя Кот. Будівля, яку організація орендує з 2015 року.

"Стенд з сурами з Корану, а посередині мечеть"

Будівля, що розташована за адресою вул. Архітектора Олега Петрова, 48А, останні 9 років є осередком кримськотатарської культури та традиції. І хоча зовні вона виглядає звичайно: цегляні стіни, невеличка арка на вулиці та металеві сходи, всередині – чимало предметів і атрибутів, цінних для кримських татар. 

Фото: Настя Кот

На порозі нас зустрічає 51-річний Кемал Мустафаєв. Чоловік пропонує чай чи каву, але сам не п'є навіть й води. Річ у тому, що зараз кримські татари проживають місяць Рамадан. Цей час для практикування посту і молитв у мусульман. Кримські татари постяться з ранку до заходу сонця, утримуючись від їжі, пиття, куріння та інших фізичних задоволень.

"Через пост в мене трішки плутаються думки, – зізнається Кемал. – Однак цей місяць дуже важливий, бо ми намагаємось робити більше добрих справ, більше допомогти, більше посміхатися, бути в гарному настрою".

Зліва від входу розташований невеликий стенд із цитатами з Корану (центральний релігійний текст ісламу): 

"Прагніть визначити один одного у добрих справах"

"Аллах не змінює становище людей, доки вони не змінять його самі".

 "Рай ховається за складнощами, а пекло за задоволеннями".

Фото: Настя Кот. Стенд з цитатами Корану

Кемал розповідає, що цей стенд служить гарним нагадуванням про найголовніше: завжди залишатися людяними, а особливо це важливо під час війни. У центрі цього стенду – фото історичної соборної мечеті по вул. Харківській, 3. Такої, якою вона була раніше.

Фото: Вікіпедія. Такою мечеть була раніше.

"Коли ми остаточно отримаємо будівлю, вона буде мати назву "Культурно-освітній центр". Проєкт її реставрації вже готовий. Будівля матиме сучасніший вигляд, скляний купол та мінарет, буде гарно вписуватися в загальну архітектуру міста", – розповідає чоловік. 

Фото: Настя Кот

Кемал запрошує нас до основної зали орендованого приміщення, де стоїть великий стіл, поряд з ним багато шаф з літературою про Крим, іслам та кримських татар. На стіні – велика мапа України та цитата рідною кримськотатарською мовою. Чоловік відчиняє одну з шаф і дістає звідти невеличку книгу зі старими пожовклими сторінками. Починає її гортати з права наліво, бо саме так читають Коран в оригіналі. 

"Коран складається з 114 сури (розділів) і близько 6,236 аятів (версетів). Якось люди вирішили провести експеримент і поставили собі за мету скласти щось схоже за звучанням на Коран. Не вийшло. Тоді спробували скласти лише одну суру. Теж не вийшло. Тобто Коран це доказ існування Бога, адже жодній людині ще не вдалось написати щось подібне", говорить Кемал. 

"Не раз чув у свою адресу: "Ви зрадники!""

У шафі є й примірники Корану українською, бо не всі можуть читати в оригіналі. Також тут зберігаються десятки книг про історію Криму. 

"Я народився в радянські часи у місті Самарканді (республіка Узбекистан), туди виїхала родина після початку депортації. Офіційно нас тоді не існувало як нації. Бо росія намагались весь час стерти нашу спадщину, яка була в Криму. Навіть в паспортах не зазначалась наша національність, а просто стояла маленька примітка "татарин"". 

Чоловік розповідає, що в дитинстві не раз чув у свою адресу: "Ви зрадники!". Адже російська пропаганда добре працювала й в ті часи. Діти й дорослі всерйоз вірили, що кримські татари спалювали людей у печах та співпрацювали з нацисткою Німеччиною. 

Фото: Настя Кот

Про свою культуру Кемал чув лише від батьків в усному переказі. Найголовніша проблема того часу, згадує він, це відсутність освіти рідною мовою. Адже Кемал навчався російською у школі та в університеті. А докторантуру чоловік закінчив у Туреччині, тому турецьку та англійську мови знає бездоганно, а ось кримськотатарську та українську лише на побутовому рівні.

Фото: Настя Кот

Однак такі риси кримських татар як гостинність та доброзичливість передавались на невербальному рівні. 

"Пам'ятаю, коли ми переїжджали з оселі на оселю, то наша мама перш за все налагоджувала добрі стосунки з сусідами. У нас так прийнято. Ми обираємо не житло, а обираємо сусідів. Я не кажу вже про рідних, бо для нас сімейні зв'язки це дуже особлива і важлива річ. Наприклад, один з моїх братів зараз в США і ми все одно знаходимо можливість бути на зв'язку". 

"Маленькі білі будиночки, вкриті виноградною лозою, займають російські переселенці"

Фото: Настя Кот

Депортація кримських татар з Криму розпочалась 11 травня 1944 року. Причина – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм кримських татар з Німеччиною. Під час головної хвилі депортації виселили близько 200 тисяч кримських татар, серед них була і сім'я Кемаля, яка до 1989 року жила в Узбекистані. Потім повернулась в Крим. 

"Татари нарешті вертаються... Вони називають це місце своїм домом, хоча практично кожен, хто зараз повертається, народився в Казахстані чи Узбекистані. Вони називають цю землю своєю Батьківщиною, хоча маленькі білі будиночки, вкриті виноградною лозою, які колись належали їхнім батькам і дідам, зараз займають російські переселенці", це цитата з однієї з книг, що показує Кемал про повернення кримських татар в період 1989 – 2000-х років. 

Фото: Настя Кот

Батьки Кемаля прийняли рішення повернутися до Криму у 1989 році. Однак нерухомість на півострові коштувала набагато дорожче, ніж в Узбекистані, тому сім'я була вимушена продати свій дім та купити в Криму меншу оселю. Сам Кемал на той час навчався у Сибірському державному університеті. Часто приїздив до батьків в Крим. 

"У Криму мені дуже подобалося, адже там майже завжди сонячно. 300 днів на рік сонце, а у Дніпрі, наприклад, частіше похмура погода", розповідає чоловік. 

"Завжди сприяв розвитку кримськотатарської спільноти"

Фото: Настя Кот

Після закінчення університету Кемал повернувся у Крим і жив там з 1992-го по 1994-ий. Чоловіку на той момент було всього 20 років, а він вже працював викладачем у Гуманітарному коледжі на півострові.

Бувало, що студенти запитували його: "А ти в якій групі будеш навчатися?". "Не знаю, зараз ваш декан прийде і все розкаже", – відповідав Кемал. Далі приходив декан і представляв молодого викладача. Студенти були здивовані його віком.

Потім Кемал поступив в Туреччину у Сельджуцький університет в місті Коньї. А у 1997 році знов повернувся до Криму. 

"Разом з колегами ми відкрили свій Індустріально-педагогічний інститут. На той час в нас не було своєї будівлі, надавало приміщення одне училище. Потім нам виділили свою будівлю. Зараз цей заклад освіти має назву Кримський Індустріальний Педагогічний університет. Після анексії Криму інститут продовжує працювати...". 

Фото: Настя Кот

"У Криму у нас залишилось багато родичів, але перебувати там небезпечно"

Паралельно з викладанням чоловік займався благодійністю: створював проєкти по допомозі кримським татарам, що повернулися з депортації, займався оснащенням шкіл комп'ютерним обладнанням. У 2000-х роках його запросили на роботу у сфері металургії спочатку в Запоріжжя, а потім у Дніпро. Не дивлячись на те, що Кемал жив досить далеко від Криму, він майже щотижня їздив до своїх батьків. Так було до анексії 2014-го. 

"Нині в Криму у нас залишилось багато родичів, але перебувати там небезпечно. Наприклад, до війни мій двоюрідний брат жив в Криму, працював редактором в газеті та мав активну громадську позицію. Після 2014 року почались утиски, йому почали дзвонити та погрожувати: "Якщо за себе не боїшся, хоч про рідних подумай".  Тож він був змушений покинути Крим". 

Фото: Настя Кот

У Дніпрі Кемал продовжив допомагати своєму народу, тож очолив дніпропетровський філіал "Земляцтво кримських татар". Мета цієї громадської організації – сприяти творчому збагаченню кримських татар, підтримувати їх духовну, культурну та соціальну спадщину за межами історичної Батьківщини. 

До 24 лютого 2022 року команда "Земляцтва кримських татар" регулярно проводила зустрічі кримських татар для зміцнення та підтримки власних автентичних цінностей та традицій. 


Фото: Настя Кот

До повномасштабної війни будівля за адресою вул. Архітектора Олега Петрова, 48А, слугувала приміщенням для освіти та розвитку кримських татар. Сам Кемал тут навчав англійської кримських татар. А тепер тут стоїть багато коробок – це гуманітарна допомога, яку кримські татари збирають для нужденних. Нині спільнота збирається декілька раз на рік на пам'ятні дати. Адже багато хлопців на фронті, багато волонтерить, дехто виїхав. Через війну у Дніпрі нині перебуває близько сотні кримських татар, точних даних немає. 

Поділитися: