Чи вдалося переселенцям з 2014 звикнути до Дніпра за 10 років?
Майже два мільйони людей покинули свої домівки на початку російсько-української війни 2014-2015 років. Це переселенці з Донецької, Луганської областей та Криму. Більшість з них оселилися якомога ближче до дому – у вільній від окупації частині Донеччини та Луганщини, також на Дніпропетровщині та Харківщині. Як це – починати життя у новому місті та чи достатньо десяти років, щоб вважати його своїм домом?
"Ми не хотіли жити в псевдореспубліці", – історія Вероніки Хілінської з Донецька
Покинути Донецьк Вероніці довелося у серпні 2014. Саме тоді у місто зайшли російські війська й окупували облдержадміністрацію. Вони захопили СБУ і ДСНС, каже жінка.
"Почалися бої за донецький аеропорт. З нашого вікна на 17 поверсі все це було видно. Ми вирішили виїжджати, бо розуміли, що хочемо жити не у псевдореспубліці, а в нормальній країні, де народилися", – розповіла переселенка.
Донькам Вероніки тоді було 5 і 8 років. Причину вимушеного переїзду мати не приховувала. Пояснила, що прийшли російські солдати та намагаються навʼязати свою владу.
"Ми збиралися виїхати на пів року, думали, що все закінчиться, ми зможемо повернутися. Там повністю залишилася наша квартира з меблями, дитячими іграшками", – каже Вероніка.
Дніпро родина обрала через близькість до дому. У будь-який момент були готові повернутися. Але за 10 років так і не судилося.
"У нас тут жили друзі, вони нам знайшли квартиру. Але власники не хотіли селити, бо ми мали донецьку прописку", – розповіла про перші дні у Дніпрі Вероніка.
У Донецьку Вероніка мала власну турагенцію. Її намагалася відкрити і у Дніпрі, проте бізнес довелося закрити – усі клієнти порозʼїжджалися:
"Це було важко, коли ти у незнайомому місті й нікого не знаєш. Тож, я деякий час була вдома, а у 2019 році я пішла працювати у банку".
Життя потроху налагоджувалося: дівчатка пішли у дніпровську школу. Інші діти знали, що доньки Вероніки – з Донецька, проте ніяк негативно не висловлювалися.
"Ми 10 років у Дніпрі, діти його вважають своїм містом, вони ніколи не захочуть жити в Донецьку. У них тут багато друзів, вони тут виросли. Наші ж друзі переїхали – хто куди", – пояснила Вероніка.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, родина Вероніки залишилася у Дніпрі. Полишати місто не збираються, хочуть будувати своє майбутнє саме тут:
"Сказати, що це рідне місто, я не можу, але це місце, де я хочу залишитися. Мрію, щоб війна закінчилася і ми придбали тут житло. Ми все відбудуємо і нарешті почнемо жити так, як хотілося".
Загалом у період з 2014 до 2016 року понад 100 тисяч переселенців обрали Дніпропетровську область другим домом.
Цей текст став можливим в межах програми "Єднання заради дії", що втілюється IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключно відповідальністю ГО "КУСТ" та необов’язково відображає погляди IREX та Державного департаменту США.
