Феномен Дніпровської опери: як прифронтове місто стало культурним центром країни
Театр, що став символом стійкості!
У місті, яке щоночі чує вибухи та живе під звуки сирен, вдень репетирують вистави, ставлять Моцарта українською мовою та готують масштабні прем’єри. Дніпровський академічний театр опери та балету, будівля якого неодноразово зазнавала пошкоджень через російські атаки, сьогодні став одним із головних культурних символів країни. Театр гастролює Європою, збирає повні зали та доводить: під час великої війни мистецтво в Україні не зникає, а стає ще однією формою стійкості й спротиву. Як живе опера у прифронтовому місті та чому сьогодні вона стала феноменом української культури — у матеріалі КУСТа.
Дніпровська опера — символ культурної стійкості України
У місті, де вночі лунають вибухи, вдень репетирують вистави та готують великі прем’єри. Дніпровський академічний театр опери та балету став одним із символів культурної стійкості України.
Будівля театру неодноразово зазнавала пошкоджень через російські атаки. І коли після чергового обстрілу у приміщенні знову вилетіли вікна, вже за кілька годин у залах тривали репетиції.
Директор і художній керівник театру Ростислав Карандєєв каже, колектив давно навчився жити й працювати в умовах війни:
“Колектив налаштований надзвичайно по-діловому. Кожен зосереджується на своїх завданнях, з розумінням тих викликів, які сьогодні є у всіх громадян України, особливо на прифронтовій території, якою є Дніпропетровщина”.
У театрі облаштовані сертифіковані укриття, відпрацьовані алгоритми евакуації, а під час тривог репетиції та вистави одразу зупиняють. Попри це, театру вдалося зберегти найважливіше — колектив і свого глядача.
“Ми любимо своїх глядачів і бережемо себе саме для них”, — каже Ростислав Карандєєв.
Від Дніпра до Великої Британії
Попри війну, Дніпровська опера не лише продовжує працювати у прифронтовому місті, а й активно представляє українську культуру за кордоном. Лише у Великій Британії артисти театру провели близько 70 показів у різних містах, знайомлячи європейську аудиторію з мистецтвом країни під час повномасштабної війни.
Саме на цьому контрасті сьогодні й тримається феномен Дніпровської опери: місто, яке щоночі чує вибухи, паралельно стає одним із найактивніших культурних центрів країни.
Нещодавно Дніпровський театр опери та балету отримав статус національного — і це стало визнанням його ролі не лише для міста, а й для всієї української культури.
“Петриківка – Малевич”: нова велика прем’єра
Водночас театр не обмежується класичним репертуаром і робить ставку на сучасні масштабні проєкти. Одним із головних стане балетний диптих “Петриківка – Малевич”, який поєднає петриківський розпис, авангард і contemporary-хореографію.
Музику до вистави створює Алла Загайкевич, а режисером-постановником виступить Максим Булгаков.
Для Ростислава Карандєєва цей проєкт має й особисте значення. Саме він свого часу був одним із авторів подання петриківського розпису до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
“Ми дивимося на роботи майстрів Петриківки й Малевича не як на готові картини, а як на процес народження мистецтва. І хочемо показати на сцені внутрішні емоції митця в момент творення”, — пояснює він.
Паралельно театр працює ще над кількома масштабними постановками: сучасною версією “Наталки Полтавки” з новою музикою Олександра Щетинського, оперою “Вій” та великим блоком дитячих вистав за творами Миколи Лисенка.
Моцарт українською: яким став новий “Дон Жуан” у Дніпрі
Опера “Дон Жуан” Вольфганга Амадея Моцарта вперше за всю історію з’явилася на сцені Дніпровського академічного театру опери та балету.
Для театру ця постановка стала однією з наймасштабніших і найамбітніших робіт останніх років. Ростислав Карандєєв каже, команда свідомо обрала один із найскладніших і найвідоміших творів світової опери:
“Опера “Дон Жуан” вважається вершиною музичної творчості Моцарта і однією з найкращих опер в історії світового мистецтва. Але при цьому її не так часто сьогодні можна побачити на сценах театрів”.
Головною особливістю постановки стало те, що опера зазвучала українською мовою. Театр використав переклад лібрето Миколи Лукаша — одного з найвідоміших українських перекладачів ХХ століття.
Команда також відмовилася від класичної “музейної” подачі опери й зробила ставку на сучасне сценічне прочитання.
Над сценографією працював український художник Роман Михайлов, відомий роботами у жанрі концептуалізму. Для нього це стала перша оперна постановка.
Режисером постановки став В’ячеслав Жила — драматичний митець, для якого це стала перша робота в опері.
“Ми хотіли, щоб це була вистава з потужним драматизмом, сучасною акторською грою та сильною емоційною взаємодією між персонажами”, — каже директор театру.
Костюми для вистави створила київська дизайнерка Тетяна Іваночка. Вона поєднала стилістику іспанської епохи Дон Жуана із сучасними силуетами та деталями.
У театрі одразу закладали й гастрольний потенціал вистави. Декорації будуть мобільними, щоб постановку можна було показувати в інших містах України.
“Нам важливо, щоб із творчим доробком нашого театру познайомилися якомога більше людей в Україні”, — ділиться Ростислав Карандєєв.
Новий “Дон Жуан” у Дніпрі став спробою переосмислити класичну оперу для сучасного глядача — зробити її емоційно ближчою, живішою та зрозумілішою новому поколінню.
Дніпровська опера вчиться конкурувати з TikTok — і перемагає
Минув лише рік відтоді, як Ростислав Карандєєв очолив Дніпровський академічний театр опери та балету, але заклад уже демонструє результати, які тут називають головним показником довіри глядача.
“Ми досягли результатів, які майже в два рази перевищують планові. Це означає лише одне — продається більше квитків, театр стає більш цікавим і більш затребуваним для глядача”, — говорить він.
У сучасних умовах, каже директор, головним викликом стає вже не лише війна, а й конкуренція за увагу людини.
“Наш головний конкурент сьогодні — це інтернет. Соціальні мережі, відеоплатформи, серіали, короткий контент. Людина може споживати це вдома, у будь-який момент, поставити на паузу, відволіктися. Похід у театр — це вже подія, на яку треба свідомо виділити час”.
Саме тому у театрі роблять ставку не лише на класичний репертуар, а й на нові сенси, сучасну подачу та великі прем’єри, здатні зацікавити навіть молодого глядача.
“Ми працюємо над тим, щоб наші проєкти були цікавішими за TikTok, несли більше сенсів і саме цим ставали привабливими для глядача”, — каже директор театру.
Український театр сьогодні змінюється. Це вже не лише “класична сцена”, а простір, який щодня змагається за увагу людини із соцмережами та цифровим контентом.
“Держава — це не тільки територія”: чому Дніпровська опера вважає культуру частиною спротиву
Під час великої війни дискусії про роль культури виникають регулярно. Частина суспільства переконана: усі ресурси мають бути спрямовані виключно на оборону. Але у Дніпровському академічному театрі опери та балету говорять про інше — без культури неможливо втримати те, заради чого країна взагалі бореться.
Ростислав Карандєєв переконаний, опір країни складається не лише зі зброї та фронту.
“Опір будь-якій ворожій силі складається з двох частин — фізичної та духовної. Фізичний опір сьогодні здійснюють Збройні сили України. Але держава — це не тільки територія. Держава — це нація. А нація — це духовність, яка об’єднує людей”.
Саме тому театр у прифронтовому Дніпрі бачить свою роль значно ширшою, ніж просто проведення вистав. Тут говорять про психологічну стійкість, емоційну підтримку й простір, де люди можуть хоча б на кілька годин повернути собі відчуття нормального життя.
У місті, яке регулярно переживає ракетні атаки та нічні тривоги, похід до театру стає не лише культурною подією, а й способом емоційно втриматися.
Особливу увагу театр приділяє військовим, ветеранам, родинам захисників та вимушеним переселенцям. Для них діють окремі соціальні програми — частину місць у залі надають безкоштовно.
“Це наша суспільна місія. Ми є комунальним закладом культури й працюємо за підтримки громади. Тому надання безкоштовних або пільгових квитків для особливих категорій глядачів — це частина нашої щоденної роботи”, — пояснює директор театру.
І, можливо, саме в цьому сьогодні полягає одна з головних функцій культури в Україні — не дозволити суспільству втомитися морально раніше, ніж закінчиться війна.
“Мистецтво має формувати віру в себе, віру в Збройні сили України, віру в нашу перемогу. Це допомагає людям легше переносити ті негаразди, які, на жаль, ми переживаємо майже щодня”, — наголошує директор театру Ростислав Карандєєв.
