Про дідуся з Томаківщини, який прихистив у себе родину, а вони йому за це полагодили дім.
Василю Савелійовичу Мамону вже 88 років. Це друга війна на його пам’яті – в дитинстві він вже пережив Другу світову. За час цієї війни ворожі снаряди двічі падали поблизу його дому, а вибуховою хвилею розбивало всі вікна. Однак попри це дідусь прихистив у себе сім'ю з двома дітьми, а ті взялись лагодити його дім після вибухів.
Чоловік, який бачив дві війни
На пам’ять від Другої світової у Василя Савелійовича з Виводове, що на Дніпропетровщині, залишились уламки по всьому тілі: в оці, руці, нозі, животі та щоці. Вони уразили чоловіка, коли поблизу впав снаряд. Вісімдесят років тому з тіл людей залізо не діставали, якщо воно не заважало жити.
Тоді Василю Савелійовичу було 7 років. Він жив у Херсонській області, мав мати та чотирьох сестер, одна з яких разом з батьком пішла на фронт. Від бомбардувань членам сім'ї доводилось ховатись в полі, там було легше тікати від уламків.
"Я пам’ятаю, як хату нашу розбило та вбило теля. Мама з дітьми потягли скриню на трьох колесах до сусідів через яр, а мене залишили стерегти льох. Я бачив, як збили наш літак, він кружляв з чорним шлейфом, впав", – згадує Василь Савелійович.
Зі сміхом дідусь розповів нам історію, як німецький солдат катав його на мотоциклі.
"Приїхав до села німець, просив яєць, а мама каже, що такого у нас немає. Тоді він запропонував покатати старшу сестру на мотоциклі. Мама в сльози, кричала та божилась. Тоді він мене запросив, а я й поліз. Мати ще дужче кричати почала, боялась, що вб’ють мене чи викрадуть. А він обвіз мене коло хати, та я й вистрибнув з мотоцикла, щасливий".
Василь Савелійович: чоловік, який до 73 років працював руками
Вдома, у Виводове, дідусь живе сам. Має чотирьох дітей, але всі вони роз’їхались по різних країнах. Дружина померла 18 років тому від раку. Чоловік працював на двох-трьох роботах аж до своїх 73 років. З них – 28 років на ЗТЗ "Металомотки".
"Мене нагороджували у Москві за перемогу як ударника дев’ятої п’ятирічки у 1975 та 1976 роках. А тоді заболіло серце, і я пішов у керівництво. Старшим майстром, начальником дільниці. А потім знову – робочим, отримав нагороду ударника одинадцятої п’ятирічки. Після – купив хату у цьому селі та пропрацював у місцевому колгоспі ще 12 років", – згадує Василь Савелійович.
Працював електриком, механіком, навіть сантехніком на пів ставки. Був головою кооперативу, у якому купив та потім виплачував двокімнатну квартиру.
"І згадалось, як бомбили, і так страшно було…"
"Я спав. Десь о 8 ранку прибігла сусідка, розбудила мене. А я чую гул, вибухи. Неподалік у нас аеродром бомбили. І тоді так бахнуло щось, я аж за серце схопився. Не думав я, що буде війна, та ще й з росіянами…Згадалась тоді Друга світова, коли за кілометр від нашого села йшов шлях, був шлагбаум… І німецькі мотоциклісти їхали, і люди так кричали, лякались, коли бачили їх…", – розповідає дідусь про своє 24 лютого 2022-го.
Ми спитали у Василя Савелійовича, чим відрізняються у його сприйнятті ці дві війни.
"Нас вчили, що німці – фашизм, найжорстокіша нація, прусаки. А тепер ось тобі: "брати" пішли на нас війною. Ну скільки ж можна воювати?! Скільки війн було в Іраці, у Югославії…".
"Є люди, які не виїжджають, бо вони – коріння цієї землі"
Влітку 2022 року в дім Василя Савелійовича прийшла біда: вибуховою хвилею розбило всі вікна. Дідусь якось заклеїв їх клейонкою, бо мав гроші лише на ремонт одного.
"Я одне вікно зробив, 6 000 грн віддав, і все. А їх же сім", – говорить Василь Савелійович.
У жовтні 2022 року у його домі оселилась Анна Середіна разом із двома дітьми. Жити родині не було де, прихистив дідусь.
"Я пам’ятаю Василя Савелійовича ще зі свого дитинства. Він часто їздив на велосипедах з дружиною. А ще разом з моїм дідом працював на місцевій АЗС", – згадує дитинство Анна.
Анна також родом з села Виводове, але після закінчення школи переїхала до Марганцю. Війна змусила Анну, її чоловіка та дітей колесити Україною. Спочатку у західні регіони, де не змогли знайти собі місця, а згодом об’їздили Дніпропетровщину, винаймаючи квартири. З рештою після чергового вибуху син Анни почав заїкатись. І тоді доля знов привела родину у Виводове – у селі було спокійніше.
"Це моє рідне село, для нас воно багато чого значило. Є люди, які не виїжджають, бо вони – коріння цієї землі. Як дідусь Василь Савелійович: прилетіло, оговтались, поприбирали й живемо далі", – говорить жінка.
Дідусь говорить, що запрошувати до себе незнайомих людей було не страшно.
"У мене все одно брати нічого. А хата порожня стоїть. Аня щаслива, бо дім же є, шість кімнат, а до цього вони у підвалі жили… Нормальні, хороші люди. Обидва – і чоловік, і жінка – гарні такі, красиві, а я люблю красивих", – сміється він.
Анна дуже хвилювалась, що їм буде важко ужитись, бо все ж таки вона має двох дітей, а донці тоді не було ще навіть 7 місяців. Чоловік пізніше повернувся до Марганцю через роботу, жінка з сином та донькою залишилась у селі.
"У дідуся дуже трусяться руки, йому важко піклуватись про себе вже. А він грався з обома дітьми, – посміхається Анна. – Він дуже тямущий на свій вік. Тверезо мислить: і про минуле, і про майбутнє. Дуже начитаний. Прочитав майже всю нашу сільську бібліотеку, а вона досить велика. Я люблю історію, і він також, і ми якось дуже довго балакали про це. Василь Савелійович відчувається не як дідусь, а як друг. Не схожий на консервативного пенсіонера".
Василь Савелійович обожнює свої рослини, бідкається, що вже немає сил тримати великий город. Анна помітила, що саме про сад і про роботу, про техніку і ремонти він любить говорити найбільше.
"Я фотограф. Дідусь все мріє про фотосесію в саду, але поки що не встигли", – посміхається Анна.
Разом з чоловіком вона взялась лагодити вікна в домі.
"Засклили вікна, почали робити каналізацію. Вирішили там підклеїти, там підбити, там підробити, за садом почали доглядати, бо дідусь дуже його любить, має багато дерев, знає кожен сорт, кожен кущик. Пофарбували подвір’я, виноградники", – говорить Анна.
"Спочатку німці вбивали нас, а тепер рятують"
А вже в листопаді 2022-го падчерка дідуся забрала його до себе в Німеччину, щоб підлікувати хворе око та зуби.
"Ось тут в Німеччині дивлюсь телевізор, а вони розповідають, які росіяни хороші. А що я їм скажу? Я тут на пташиних правах. Мовчу. І думаю: як би мені додому повернутись?", – зітхає дідусь.
І додає, що мріяв купити в Німеччині гарного триколісного велосипеда. Але той коштує занадто дорого.
"Така хороша штука. А він до п’яти тисяч євро коштує. Кусається… А ще ж за зуби платити, дорого так…".
Знову вибух
24 березня 2023 року знову був приліт у Виводовому. У будинку дідуся остаточно вибило всі вікна, зламало рами. Анна каже, що була навіть рада, що дідусь у цей момент був не вдома, бо боїться, що він міг втратити запал до перемоги.
"Засклити вже не могли, бо не було що склити… Тому однієї ночі я почала шукати фонди. Розуміла, що своїм коштом не зможу цього зробити, але ж хочеться поремонтувати, бо дідусь ще вернеться. Ми все зробимо, буде ще краще", – говорить жінка.
Благодійну організацію вдалось знайти. Вона покрила всі збитки із встановлення нових вікон.
"Аня мені сказала, що якась благодійна організація аж з Дніпра зробила мені таку велику добру справу. Подвійні вікна, ти ба! Я так хочу їм подякувати. Є ще такі добрі люди серед нас, яким дійсно хочеться міцно потиснути руку. Та й сто грамів налити можна було б… Тільки тепер мене ще більше тягне додому", – посміхається Василь Савелійович.
"Тепер це наш дідусь. Ми й після війни будемо з ним, доглядати його сад, допомагатимемо. Ми його чекаємо додому", – додала Анна.
"Comeback home" – проєкт з відбудови Дніпропетровщини
Проєкт "Comeback home" розпочав свою діяльність у квітні 2023 року. Його засновниця, Каріна Бахолдіна, ескпертка з нерухомості. Вона з Дніпра, багато років працює рієлторкою, а під час повномасштабної війни відкрила свій благодійний фонд "We save Ukraine" і стала волонтеркою.
"Всі охочі могли подати заявку у гугл-формі. Ми отримали тоді аж 89 заявок від людей, яким потрібна допомога. Але для першого етапу відбудови мусили обрати з них 10. У випадку із Василем Савелійовичем, дуже зачепила його історія. Анна детально розписала її у заявці: і про Другу світову, і про те, як пан Василь прихистив незнайому родину", – розповіли у проєкті.
Вікна та робота обійшлися проєкту у 76 000 гривень. Але волонтери кажуть, що це неважливо, бо Василь Савелійович заслуговує жити у нормальному будинку.
– Як ви думаєте, чи буде у нас війна з машинами?
– Дивився я "Зоряні війни" і всяке про роботів. Не думаю, що буде. Людина вміє мислити наперед. Тварини – ні. Та й роботи не зможуть. Тільки людина. А технології будуть розвиватись. Маємо ми ж, зрештою, навчитись літати зі швидкістю світла. Марс – він же тут, близенько. Шкода, що я те вже не побачу.