Ракета вбила дружину та дворічну доньку дніпрянина В’ячеслава Макаренка.
28 квітня 2023-го під ранок російські військові вгатили ракетами по Україні. Одна з них влучила у будинок у дніпровських Чаплях. Там спали бабуся з дідусем, чоловік та його дружина з дворічною донечкою. Від ракети кімната мами з дівчинкою спалахнула. Рідні намагались визволити потерпілих з вогняної пастки – марно. Їхні тіла дістали рятувальники.
Загиблій Ользі Макаренко за кілька днів до смерті виповнилось 31 рік. Четвертого листопада 2023-го Вероніка Макаренко мала святкувати свої три. Напередодні дня народження маленької, який так і не відбувався, ми поспілкувались з її батьком В’ячеславом.
Як живе зараз чоловік, який однієї ночі втратив найрідніших, читайте в нашому тексті.
Ольга та В’ячеслав
В’ячеслав родом з Тополі, Ольга – з Придніпровську. А звів пару Новий 2018 рік. Ольга написала незнайомцю у фейсбуці, привітала зі святом. Той охоче відповів на повідомлення. В’ячеслав говорить, що спільних знайомих у них не було, але спілкуватися з дівчиною було приємно.

"Якось так закрутилось... Спокійна, тиха, приємна. Хотілось кудись її запросити, щоб особисто поспілкуватись, – тоді В’ячеслав гостював у родичів на Вінниччині, повернувся додому – покликав дівчину гуляти. Чоловік пам’ятає, що на вулиці лежав сніг, але гуляти було тепло. У пари почались стосунки.
"До Олі я навіть не знав, де той Придніпровськ розташований. Одного разу лише їздили по роботі туди на корпоратив. Але тоді мені здалось, що ця місцина взагалі десь за містом. Пізніше з’ясувалось: дорога до Олі – максимум 15-20 хвилин по об’їзній", – говорить В’ячеслав Макаренко.

Десь через пів року стосунків пара заговорила про створення спільної родини. На річницю стосунків В’ячеслав зробив коханій пропозицію. Та охоче погодилась. До весілля молода пара готувалась з нетерпінням, допомагали батьки.
"Олі, як і кожній дівчині, хотілось весілля. Я не був проти, тільки підтримував її".
10 серпня 2019-го Ольга та В’ячеслав одружились. Чоловік говорить, що день був трохи спекотний, але це не завадило святкуванню. У молодих була фотосесії на яхті, дніпровській набережній, а весільний обід пройшов у кафе у Придніпровську.

"Наші стосунки продовжились в новому статусі. Раніше я до Олі їздив, а тут ми вже почали жити разом", – говорить В’ячеслав.
Він переїхав до батьків Олі у Придніпровськ, всі разом жили у трикімнатній квартирі на восьмому поверсі. "Спочатку мені було трохи сумно, бо всі знайомі залишились на Тополі. А потім з’явились інші друзі, поряд – річка, ліс, парк".
Дружину В’ячеслав згадує гарною господаркою, яка любила готувати. Могла і смачне рагу зробити, і торт. Чоловік і сам охоче допомагав дружині. Вдвох вони мандрували Україною та трохи закордоном.
Ольга працювала операторкою на фабриці, В’ячеслав – на підприємстві електричних приладів. Обидва вчились в університеті. Ольга пішла отримувати другий магістерський диплом, щоб претендувати на підвищення на роботі. В’ячеслав теж вчився в університеті.

"Якщо чесно, мені здається, що Олі було не просто вчитись. Вона вдома до ночі сиділа за підручниками. Я просив, щоб кидала, бо вже бувало пізно. А вона: «Ні-ні, я вже закінчую»".
Невдовзі пара заговорила про поповнення у родині. За кілька місяців після весілля Оля дізналась, що чекає на маля. Захищала диплом вже з немовлям – родина Макаренків зросла на одну дівчинку.
Народження Нікусі
Четвертого листопада 2020-го у В’ячеслава та Ольги народилась Вероніка. Молодий батько був на пологах, говорить, зовсім не боявся всього, що відбувалось у палаті, хоча сильно непокоївся за свою дружину.
"Розумів, що Олі на пологах потрібна підтримка. Хотілось їй більше допомогти, бо пологи – це боляче. Але міг лише бути поряд. Коли дитина з’явилась на світ, це мене дуже вразило. Це відчуття не передається. Дуже велика радість для батька", – розповідає В’ячеслав.

Новонароджене маля чоловік спочатку боявся брати на руки, а потім поступово звик до крихітної донечки. В’ячеслав у перші дні після пологів вигодовував крихітку зі спеціальної ложечки, поки в Ольги не з’явилось власне молоко.
"Ложечка майже пласка. Спочатку давав 10 мілілітрів молока, щодня додавалась ще по 10. На третій день потрібно було – 30 мл. А немовля трохи з’їдало, а потім – ні в яку. Лікарі показали, як масажувати малій щічки, щоб вона продовжувала їсти".
Пару з немовлям виписали додому – молода родина поїхала у свою квартиру у Придніпровськ. Ласкаво доньку називали Нікусею.
"Було цікаво спостерігати за дорослішанням дитини. Маленька-маленька, а постійно щось змінюється. Спочатку нічого не цікавило у книжечці, яку читали, потім – щось вже роздивляється, а раптом – сама гортає сторінки. Повзати – донька майже не повзала. Стала на ніжки та одразу побігла", – говорить В’ячеслав Макаренко.

Рік Нікусі Макаренко святкували разом з рідними та друзями. Мала може і не розуміла, що в неї свято, але раділа увазі до себе та подарункам. Тоді ж провели традиційний для першого року життя обряд – іменинниці запропонували кілька предметів на вибір. Нікуся потягнулась до ключів від машини, квартири та купюри: для свого майбутнього обрала оселю, автівку та гроші.
Життя Макаренків після 24 лютого 2022-го
Нікусі був трохи більше за рік, коли росія розпочала повномасштабний наступ на Україну. В’ячеслав відправив свою дружину з донькою до рідних у Підгороднє. Родина думала, що подалі від великого міста – спокійніше. Та через деякий час Ольга з Нікусею повернулись додому. "Подивились, що різниці ніякої немає – що в Дніпрі, що в Підгородньому, вона повернулась. Ми всі дуже сильно скучили…".

З трикімнатної квартири у багатоповерхівці у Придніпровську родина перебрались у Чаплі. Дядько Олі пішов до війська – його дім спорожнів. Макаренки разом з бабусею та дідусем почали жити у приватному будинку.
Нікусі подобалось жити у домі – там поряд були тварини, за якими дівчинка любила спостерігати. До корів малу носили на руках рідні. Також дитина бігала біля клумб у подвір’ї.
"Донька до всього хотіла доторкнутись та все роздивитись. Любила спостерігати за комашками, годувати котиків. Навесні ходили шукали дерева – роздивлялись, як вони квітнуть. Бо десь рожеві квіточки, десь – білі…".

Ракетна атака 28 квітня 2023-го
Напередодні ночі, коли не стало Ольги та Нікусі, родина провела свій звичайний день. В’ячеслав ліг спати в окремій кімнаті, бо дружина з донькою вкладались пізно. В ще одній кімнаті відпочивали бабуся та дідусь.
"Я пам’ятаю тільки вибух, як мене викинуло з ліжка. Впав. Почув свист та запах гарі", – розповідає В’ячеслав.
Чоловік вибив вікно та виліз на вулицю, оббіг будинок до тієї кімнати, де мала спати його дружина з донькою. Спробував сунутися в середину – вогонь був надто сильний. Тіла Ольги та Нікусі Макаренко витягнули рятувальники. В’ячеслав не бачив, як це відбувалось. У цей момент був у сусідів, які дали йому одяг.

"Я був одразу через стінку від дружини та доньки, але не зміг їм допомогти. Кімнатою пішла сильна тріщина. Я не знаю, як не завалилось все на мене. Деякі уламки пробили стінку наскрізь… Теща та тесть опинились в лікарні з опіками. У мені не було травм, тільки нирки боліли. Через те, що був босий та в одних штанях у квітні…".
Поховали Ольгу та Нікусі через три дні. Попрощатись з ними зібралось все село, прийшло і багато незнайомих людей. Навіть – преса, який В’ячеслав тоді не радів. Бабусю та дідуся, які теж постраждали у тому будинку, виписали з лікарні лише через кілька місяців.
"Раз на два тижні їжджу на кладовище у Чаплі. А от нещодавно було пів року з дати смерті, зробили поминки. Бо на 9 днів, на 40 були без батьків... Хотілось якось зібратись всім разом…".

Після загибелі рідних В’ячеслав Макаренко перебрався знову на Тополю, живе зі своєю бабусею.
Четвертого листопада 2023-го Нікусі Макаренко мало виповнитись три роки.