Розповідаємо, як діяти, якщо ваша дитина зникла з будинку, чому підлітки тікають та як реагувати на таку поведінку.
Матеріал створено до 25 травня – Міжнародного дня зниклих дітей.
З початку повномасштабного вторгнення росії на територію України до правоохоронців надійшло понад 11 тисяч заяв та повідомлень про зникнення дітей. На сьогодні по всій Україні зниклою безвісти залишається 381 дитина, повідомляє заступник голови Національної поліції Олександр Фацевич.
З першого травня на Дніпропетровщині зниклі семеро дітей, 6 – знайшлись (дані з фейсбук-сторінки поліції регіону).
"Це були найжахливіші години життя нашої родини"
Історію власної родини розповіла 27-річна сестра зниклого хлопчика. Історія – анонімна, усі імена змінені, бо так попросили його герої.
Денис з Дніпра жив з мамою, татком та старшою сестрою. Хлопець ходив у музичний коледж, який ненавидів усім серцем, як говорить його сестра. В родині усі, окрім батька, були музикантами. Мати – викладачка скрипки, сестра Даша закінчила Дніпропетровську академію музики ім. Глінки, бабуся викладала в музичній школі. На Дениса і сім’ї мали великі плани: рідні сподівались, що він стане відомим музикантом та гратиме в оркестрі на міжнародних сценах, стане композитором і напише щось вічне як Шопен або хоча б викладатиме.
Дорослі залишались впевненими у тому, що Денис – дуже талановитий. Хлопцю лише потрібно багато займатись, брати участь у конкурсах та постійно самовдосконалюватись. Саме тому у Дениса майже ніколи не було відпусток від його музичної кар’єри.
"Одного разу ми усією сім’єю вирушили у подорож на море. Заселились у невеличкий хостел, навіть там наша мама знайшла фортепіано. Для Дениса ця відпустка була спаплюжена, бо замість того, щоб грати з дітьми, він грав на фортепіано. До того ж з нами поїхала наша двоюрідна сестра. Діти дуже розчарувались, коли зрозуміли, що це не відпустка, а один великий та безконечний урок музики для Дениса", – говорить старша сестра підлітка, Даша.
Сольфеджіо, хор, музична література, спеціальність – так виглядали будні й навіть вихідні дні хлопця протягом усього його життя. Сам Денис хотів малювати, відкрити власний ресторан, мандрувати, грати в шахи.
Та родина не поступалась, мати була впевнена, що як син виросте, здобуде повну освіту, побудує успішну кар’єру – лише "спасибі" скаже.
"Денис зовсім забив на навчання в коледжі, почав прогулювати, майже нічого не вчив. Займався тільки, коли матері вдавалось його змусити. Потім почались проблеми в коледжі. Просили викладачів не ставити поганих оцінок, почекати ще трошки, обіцяли, що Денис все вивчить і здасть".
На фоні конфлікту щодо освіти сина батьки постійно сварились через власні проблеми. Мама звинувачувала чоловіка, що він не достатньо уважний до неї та до дітей, не бере участь у вихованні сина. У цей проміжок часу в у Дениса з’явились "погані" друзі.
"Брат прогулював пари, не дивно, що з часом у нього з’явилась своєрідна компанія. Де брат був з друзями та що робив – досі ніхто не знає, але я не раз чула запах тютюнового диму від Дениса".
Особливо близьким Денис став з одногрупником – Кирилом. Нового друга виховувала лише бабуся. Цей хлопчик мав багато вільного часу, він повертався додому, коли завгодно, і робив, що завгодно. Дениса дратувало, що в його сім’ї не так. Він теж хотів відчути свободу, дорослість, а не бути під контролем матері, говорить старша сестра Даша.
"Це була ідея Кирила – втекти з дому. За словами хлопця, він так робив не раз. Мій брат погодився. Підлітки вимкнули свої телефони, взяли гітару і деякі речі. Денис мав із собою гривень 200, які йому раніше дали батьки на кишенькові витрати".
Зникнення дитини родина помітила десь о 17 годині, коли Денис не повернувся після навчання. Так почались дванадцять найстрашніших годин в житті сім’ї. Мати зателефонувала в коледж: їй сказали, що хлопця сьогодні не було на заняттях. Потім набрала усіх друзів – безрезультатно. Зовсім зневірившись, батьки звернулись до поліції. Хлопців відразу оголосили у розшук. Спочатку тільки на Дніпропетровщині, а потім і по всій Україні.
"Такою як тоді, я ще ніколи не бачила свою матір. В неї була справжня істерика. Вона ридала, непритомніла, пила заспокійливі. Сьогодні, коли в мене вже є власна дитина, я навіть уявити не можу, що відчувають матері, які не знають де знаходяться їх діти".
Поліція завітала до квартири родини. Фахівці оглянули кімнату Дениса, питали у батьків, які речі зникли з дому. Поліцейський ввімкнув комп’ютер Дениса, зайшов у соціальні мережі, там з’ясував, що останнім часом найчастіше хлопець спілкувався саме з Кирилом. Співробітники правоохоронних органів знайшли контакти його бабусі. Жінка Кирила згадала, як хлопець розповідав, що поїде на заробітки за кордон.
"Це були найжахливіші години очікування. Ми всі були в шоці, хотілось щось робити, бігти, гукати, шукати. Ну не могла ж дитина отак взяти та зникнути… Я повірити не могла, що можливо вже ніколи не побачу свого молодшого брата".
Близько другої години ночі родині зателефонували з поліції та повідомили, що дітей знайшли на вокзалі в Бердянську. Виявилось, що Денис і Кирило вирушили з дому без якогось чіткого плану. Хлопці автостопом дістались вокзалу, там купили білет на найближчий рейс й вже збирались покинути країну. Поліція затримала підлітків, повідомила батькам. Разом з бригадою поліцейських забирати хлопців з Бердянську поїхала старша сестра Даша.
"Я була щаслива та зла одночасно. Я не розуміла, як поводити себе з братом. Чи сварити його, чи навпаки показати свою радість від того, що він знайшовся. Коли я побачила хлопців, я зрозуміла, що їм взагалі ок. Вони грали на гітарі, співали та сміялись. Для них це була прикольна пригода, а для родини – величезний стрес. Денис навіть не усвідомлював, у чому винен і чому так робити не можна. Однак батьки прийняли рішення не сварити його. Вони лише говорили, як люблять брата та як вони хвилювались після зникнення. Після цього Денис більше не тікав".
Родина хлопця припинила тиснути на підлітка. Нині Денис будує омріяну кар’єру у ресторанному бізнесі й не збирається повертатись до музики.
Чому діти тікають з дому, у яких родинах це відбувається найчастіше та як спілкуватися з такими дітьми?
Розповідає психологиня Елліна Карепова.
Є два варіанти, чому діти збігають із дому: перший – дитина відчуває себе у більшій безпеці у світі, ніж вдома. Другий – кардинально протилежний, коли батьки піклуються, але занадто сильно і соціально активна дитина хоче зникнути на деякий час. Це не збігання, а перемикання.
Якщо відносини не були достатньо довірливими, то дитині простіше втекти, чим домовлятися з батьками. Як не дивно, в неблагонадійних сім'ях як не часто тікають, частіше хлопці та дівчата шукають батьківської любові. Окрім того, є стан синдром "бродяжнічества". Це просто стан дитини та від поведінки батьків він ніяк не залежить. Тут треба звернутися до фахівців.
Коли дитина повернулась додому після невдалої спроби втекти, перш за все треба зрозуміти, що сталося з точки зору самої дитини, а потім реагувати. Сварити сенсу немає.
Якщо дитина так робить і потім повертається додому, то варто говорити про власні відчуття. Як вам страшно втратити сина чи доньку та як можна розв'язувати проблему, через яку був зроблений такий крок. Тобто рішення – проговорити власні страхи. Заборони не діють, бо тоді через бунт є велика ймовірність, що дитина все ж таки втече. Важливо також говорити про наслідки.
Щоб застрахувати себе від подібних вчинків дитини, батькам потрібно сформувати такі відносини з дитиною, які їй шкода було б втрачати. Тоді дитина може образитись, але не відмовиться від сім'ї.
Втеча – це вже наслідок або даність, якщо дитина з особливостями. Важливо пам'ятати, що батьки роблять те, що можуть, і якщо немає фізичного або емоційного насильства, то це не тільки їхня провина, а й відповідальність дитини.
Як діяти, якщо ваша дитина зникла та як співробітники правоохоронних органів шукають їх?
Розповідає поліцейський Володимир Ломонос.
Перше, що потрібно зробити, – повідомити на лінію 102. Далі оператор лінії відправляє інформацію на чергові частини райвідділів та сповіщає працівників поліції, які працюють в добовому наряді про зникнення дитини. На місце зникнення терміново надсилають група реагування патрульної поліції та слідчу оперативну групу, а також виїжджає керівництво відділення поліції, карний розшук та дільничні офіцери.
На місці поліцейські зустрічають заявників та збирають первинну інформацію: у що дитина була одягнена, який вік, чи був телефон, дані про друзів та родичів, оглядають місце, де останній раз бачили дитину, намагаючись зрозуміти причину зникнення.
Якщо одразу дитину не вдалось розшукати, крім оперативної групи, над зникненням починають працювати дільничні та карний розшук. Під керівництвом начальника відділення працівники стягуються на певні напрямки, працюючи на території. Наприклад, якщо друг зниклої дитини живе на житловому масиві Перемога, то відправляють групу туди, тоді як інші поліцейські їдуть на інші потенційні точки знаходження зниклого. Ця схема називається "операція спіраль" – від близького кола спілкування дитини відпрацьовують до далеких родичів, розширюючи та розширюючи територію пошуку. Поліцейські зупиняються на дитячих майданчиках, показують світлини, шукають вірогідних знайомих.
Причини втечі бувають різні, іноді такі діти таємно від батьків йдуть гуляти до друзів, але тоді пошуки тривають недовго. Діти з неблагонадійних сімей йдуть з дому, щоб жебракувати та знайти собі їжу, таких втікачів найчастіше знаходять у громадських місцях. Найважче відшукати підлітків, тому що в такому віці діти вже продумують плани втечі.
З повною інструкцією організації дій поліції щодо зниклих дітей можна ознайомитись на сайті Верховної ради України.
