Бізнес з ім'ям Маріуполя, робітники якого шили один з символів міста – азовську чайку.
За час повномасштабної війни в інші регіони країни перемістились 800 підприємств, повідомляє Міністерство економіки України. Торік Дніпро став другим домом для маріупольського виробництва одягу та іграшок "Маrі і Poll", яке існує понад 5 років. Нині бізнес переживає кризу: постійної команди немає, частина обладнання залишається в окупованому Маріуполі та, здавалось, кому зараз потрібні м’які іграшки?
Ми поспілкувались з засновницею бренду Русланою Щербиною. Далі – пряма мова підприємниці.
"Вдалий момент, щоб відкрити власний бізнес"
"М’які іграшки – то моя любов, я завжди була їхнім прихильником. У 2017 році, коли оголосили про старт грантової програми "Український донецький куркуль", я вирішила взяти участь та спробувати відкрити власне виробництво іграшок. Отримала допомогу на 498 тисяч гривень! Восени був перший транш, на який замовила обладнання для набиття іграшок. Воно їхало з Китаю. З технічних причин все доставили в Україну лише весною 2018 року. Я поїхала розмитнювати обладнання в Одесі. Тоді ж дізналась про свою першу вагітність... Поєднувати материнство та розвиток бізнесу виявилось важко. Але в мене була допомога – мама мого чоловіка жила з нами перші пів року після народження маля. Потім вже сама поралась. Мій син ріс на виробництві "Маrі і Poll".
Далі був другий транш, на кошти якого я закупила швейні машинки та тканину. У квітні орендувала приміщення. А що стосується команди, то це взагалі якась чарівна історія вийшла. Коли ми заїхали у кімнати, почали його прибирати, встановлювати обладнання, підійшла жінка та запитала: "А що тут буде? Я швачка, давайте буду працювати". Вона виявилась дуже гарною фахівчинею. Потім по оголошенню взяли двох жіночок. Ще дві – жили поряд і прийшли подивитись, що відбувається біля них. Так і залишились. На початок повномасштабної війни команда складала майже 10 осіб".
"Маріуполь надихнув"
""Маrі і Poll" – таку назву для бізнесу обрали через любов до міста, бо Маріуполь – справді чарівний.
Вже після 24 лютого 2022-го об’їхали майже всю Україну, зараз розумію, що Маріуполь – це місто, якому немає рівних. Воно було як лялечка. Місто дуже швидко розвивалось, а тому будувати свій бізнес у ньому стало усвідомленим вибором".
"Мало працювала та багато заробляла"
"До ковіду ми шили пледи, іграшки та подушки. Дизайн придумувала сама, а далі показувала свої ідеї колективу, з яким разом їх доробляли.
Коли дівчата бачили задуми, то завжди думали, що це щось шалене та неможливе. А я казала: "Нічого не знаю, треба робити!".
Моя найулюбленіша іграшка – це сова та 4-метровий єдиноріг, якого ми відшивали на замовлення. Пам’ятаю, один дуже цікавий запит від військових. Вони вирішили своєму керівникові подарувати м’яку іграшку бика з чоловічими стальними причандалами. Отриманому виробу дуже зраділи! Ми опублікували фото іграшки у своєму інстаграмі, ця модель стала досить популярною серед наших покупців.
Коли почалась пандемія, клієнти перестали купувати іграшки, а магазини зачинялись. Може це моє таке упущення, що відразу не почала шити маски… А коли все ж таки вирішила цим зайнятись, то стало запізно, попиту – не було.
Потім почали думати, що ще можемо робити? Взялись шити дитячий одяг. Я вважала, що буде важко конкурувати з гігантами мас маркету. Завдяки гарній якості наш одяг купували. Почали добре заробляти. Взимку 2022-го, до війни, вийшли на чималий прибуток, адже іграшки були впізнавані, а одяг продавали на Розетці, на Касті, в інстаграм. Це був той період, коли я витрачала на бізнес не багато сил, але заробляла великі гроші".
"Ми не вірили у війну"
"23 лютого 2022-го ми з командою бурхливо обговорювали можливість війни. Ніхто з нас серйозно не вірив, що вона почнеться.
"Все буде нормально. Наші захистять! Але у мене машина велика, хто захоче – може виїхати разом зі мною", – сказала я тоді.
24 лютого мій чоловік розбудив мене та сказав, що почалась війна. Сам поїхав на роботу, а я почала збирати валізи. Мала багато вагань: їхати чи ні? Коли недалеко від нашого будинку впав снаряд, то я остаточно зрозуміла, що слід їхати. Зібрала речі по типу "рушаємо до мами у село". Виїхала у звичайному пуховику, все інше з оселі потім розікрали.
Покинули Маріуполь у перший день війни, рушили через Бердянськ до мами в Закарпаття. Коли виїжджали, то думали, що це на короткий час. Вірили: незабаром повернемось і все буде, як раніше.
Потім вирішили поїхати в найбільш безпечне та близьке місто до Маріуполя – у Дніпро. До того ж у чоловіка там з’явилась робота. У місто приїхали у кінці вересня 2022 року. Зупинились у моєї однокласниці, поки шукали квартиру. На той момент дуже скучила за рідним містом та мріяла повернутись.
У Дніпрі було постійно гучно, постійні вибухи. 28 липня 2023 року ми стали свідками влучання у ЖК "Женева", де жили. Якимось дивом на момент вибуху були усі у ванній кімнаті".
Я щодня казала: "Дніпро – це не моє місто". Бо моє серце належить Маріуполю.
"Другий дім "Маrі і Poll""
"Відновлення бізнесу у Дніпрі почалось влітку 2022 з того, що я дізналась про програму "релокації" від місцевої влади. Здивувалась уважністю та небайдужістю, адже нам надавали дуже потужну підтримку виробництвам. Заступник мера збирав виробників й у кожного підприємця питав: "Що вам потрібно?". Я сказала "Приміщення" – і вже через місяць в мене воно було. Мало того, мені регулярно телефонували з міської ради та питали: "Чи все добре? Чи все виходить?".
Потім я заплатила своїй робітниці, щоб та вивезла одну з моїх швейних машин з Маріуполя (майже 10 тисяч доларів коштує). Орки перевіряли ціну і не випускали з міста щось дороге. Ми поставили ціну – 30 тисяч гривень. Але окупанти все одно не хотіли віддавати, сказали, що машина працюватиме на їхнє благо. Робітниця почала викручуватись, що апарат зламався від прильоту. Так і вмовила".
"Шиття іграшок наразі неможливо"
"Ми не можемо шити іграшки, адже обладнання для наповнення залишилось у Маріуполі. Воно просто стоїть там і ржавіє, працювати у рідному місті під час окупації для мене – табу. А купити нове обладнання наразі немає можливості. Єдина іграшка, яку ми зшили за цей час, – це Маріупольська чайка, бо це символ нашого міста.
Одежу зараз купують дуже мало. Нам стало важко, бо з’явилось багато українських виробників, які також роблять дуже якісний одяг. До того ж ми шукаємо працівників. Навіть не можу сказати, що на сьогодні у нас є команда, бо це постійна текучка".
"Це саме те кохання, яким я страждаю вже півтора року"
"У вересні 2023 року в мене народилась ще одна дитина, а через роботу чоловіка ми із сім’єю переїхали на Сумщину. Виробництво залишилось у Дніпрі, але плануємо його перевезти також. Зараз дівчата продовжують виконувати лише маленькі замовлення.
Для мене дуже важко усвідомлювати, що справа мого життя по суті знищена. Важко дивитися відео у тіктоці, сторіз, старі фото наших моделей. Це дуже боляче. Мені здається, що кожна жінка колись потерпала від кохання. Це саме те кохання, яким я страждаю вже півтора року".
