Будинок на Шолохова, 39 передостанній на масиві. Класичного двору в ньому немає – лише дитячий садок та вузький проїзд для машин. Поруч стоїть висока огороджена новобудова з дитячим майданчиком, за будинком уже річка та човнова станція. Тридцять років тому люди, які тут живуть, розбили своє заднє подвір'я на городи: хтось вирощував помідори, хтось закинув свій шматок землі, ще й обгородив його п'ятилітровими пляшками чи старим дротом. Це виглядало як городи на занедбаних дачах.
Тут не купували квартири, на зарослий задній двір місцеві увечері не відпускали дітей: знали, що там територія наркоманів та алкоголіків.
Зараз квартири в будинку на Шолохова на вагу золота, а у двір приїжджають на екскурсію. І все завдяки хазяїнові.
I
Володя все життя жив у приватному будинку і знав: що швидше допоможеш, то швидше підеш гуляти. Щоліта з сестрою їхали до бабусі й дідуся, допомагали справлятися з городом. Повертаючись до міста, допомагали татові будувати будинок. Батьком пишалися: рентгенолог, усе життя пропрацював дільничним лікарем на Ломівському житловому масиві, знає там кожну сім'ю.
Коли Володя виріс, став юристом і сам одружився, повернувся до батьківського району: на Шолохова, 39, до крайнього будинку на масиві. Купив квартиру на першому поверсі. Після приватного будинку життя в ньому було не до кінця зрозумілим. Спочатку він навіть не знав, що треба платити квартплату. Потім потихеньку почав облаштовувати простір навколо своєї сім'ї: узимку наймав алкоголіків та студентів, які лопатами чистили сніг, навесні займався деревами, гілки яких "стукали" у його вікна. Сусіди придивлялися до юриста, спостерігали за тим, що він робить. Було цікаво, що далі.
Юрист
Коли настав час обрати, залишитися на балансі ЖЕКу чи стати ОСББ, на Шолохова, 39 обрали друге. Людям хотілося щось змінювати. Швидко зібралася ініціативна група, але, що треба робити, люди не розуміли. Прийшли до Володі як до юриста, аби допоміг правильно оформити потрібний для створення ОСББ документ.
"Ти нам оформи, ми далі самі", – попросили. Коли 82% проголосували "за" та в будинку зареєстрували ОСББ, потрібно було обрати голову. Ніхто не рвався. Вова взяв ініціативу на себе. Будинок узяли в обслуговування 1 листопада 2016 року.
Довіра
150 брошур про те, що таке ОСББ, з'явилися у будинку. У кожному під'їзді – велика картинка, на ній будиночок і табличка про гроші: куди йдуть, як збирати, на що потрібні насамперед.
Після своєї інформаційної кампанії Володя вперше зустрівся з ініціативною групою. Водночас вирішили, що голова, бухгалтер та двірник обов'язково мають жити у цьому будинку та що у правлінні буде дванадцять осіб, з кожного під'їзду по три. Перші три поверхи – перша людина, з третього по шостий – друга людина і з шостого по дев'ятий – третя. Тому що дев'ятому поверху однаково, що там у підвалі, а першому – що там на даху.
Щоб написати план робіт, Володя облазив увесь мокрий підвал, у якому копали черв'яків для риболовлі, знайшов провислий руберойд, перевірив ліфт. Фотографував усе не для житлового сервісу, а для людей, щоб показати їм, у якому стані будинок.
Далі – перший суботник.
Для Шолохова, 39 це було щось нове, але люди вийшли. У розпал роботи до Вови раптом підійшов один із мешканців і каже: "Чуєш, а ти де цих людей найняв? Навіщо ти їх найняв?" Володя здивувався і каже: "Я їх не наймав, це наші". Сусід не повірив: "Ось що це за жінка йде?" – "Це з четвертого під'їзду". Тоді Вова зрозумів, що люди навіть не знайомі. У одних шлях ліворуч, у інших праворуч. Вони розійшлися, сіли в машини й усе. Одне одного не бачили.
На тому суботнику сусіди не лише вивезли шість КамАЗів сміття, а й наново познайомилися: сіли за стіл, випили вина. Об'єдналися, як тридцять років тому, коли в'їжджали в цей будинок.
Гараж
Якось за кілька місяців Володя приїхав із відрядження і побачив на території заднього двору нововстановлений сірий гараж. Може, комусь він був дуже потрібний, але за законом на прибудинковій території ніякого гаража не може бути. За кілька днів його на подвір'ї вже не було.
Ще один гараж заходив на частину прибудинкової території – це Віталіка, сусіда. Його батько має інвалідність, тому за законом він має на це право, якщо це не суперечить правилам благоустрою міста. Але це суперечить. Вова одразу сказав: "Я не проти, але посунь його до дороги, вирівняй. Нехай на двір не заходить". "Ні, нічого робити не буду", – відповів Віталік. Минув тиждень. Мешканці почали ставити паркан між двором та дорогою, щоб діти могли безпечно гуляти. Гараж стояв на місці. Вова знову зателефонував Віталікові: "Телефоную востаннє. Будеш узаконювати гараж – я тобі допоможу. Але паркан повинен стояти рівно, роби що хочеш". "Та йдіть!" – відповів Віталік. Тоді мужики взяли лом і самі перетягли гараж. Віталік моментально вибіг, усе почистив, ще й уточнив, чи тепер стоїть нормально.
Юрист розв'язує питання, спираючись на закон. Якщо людина не хоче спилювати старе дерево біля будинку, нехай не спилює. Тільки голова спочатку розповість, що будь-яке дерево має бути висаджено на відстані чотирьох метрів від фасаду. А потім викличе поліцію та складе акт. "Ваше дерево, ви за нього відповідаєте", – скаже Вова.
II
Коли чотири тати за вісім вихідних днів побудували на задньому дворі новий дерев'яний дитячий майданчик, а інші сусіди висадили туї, гортензії, реліктові дерева, налагодили систему поливу, поставили стіл, зварили лавочки та мангал, у дворі з'явилися правила. Після десятої вечора має бути тиша, якщо хтось засиджується після одинадцятої – сусіди викликають поліцію.
Стіл та мангал бронювати не можна. Це придумали після того, як хтось із сусідів у перший же день відкриття мангалу залишив на столі папірець зі словами: "Стіл заброньований, не займати".
Загальні збори у дворі проводять двічі на рік навесні та восени. Раз на сезон 40-50 людей обов'язково виходять на великий суботник.
Шовковиця
Коли з'явилося ОСББ, сусіди почали розбирати огорожу Валерія Івановича, який усе життя живе у тридцять дев'ятому будинку, розводить тут дерева і звик, що має город. Спочатку Валерій Іванович скептично ставився і до формату товариства співвласників, і тим паче до Володі, з якого все почалося. Його дерева рідко родили, але він ганяв дітей, щоб нічого не обдирали. Особливо щоб не чіпали його головну гордість – великі абрикоси.
Коли сусіди почистили всю територію двору від бур'янів та поставили Валерію Івановичу легку огорожу, він дуже змінився. Тоді навіть непоказна шовковиця розрослася і стала приносити плоди. Чоловік покликав якось Володю і на вухо каже: "Давай, клич дітей, нехай приходять, усе їдять. І виноград, і смородину, і абрикоси". І дітлахи бігають тепер, усе обносять. Дерева стали доступні.
Великий абрикос біля будинку Володя разом із сусідами обкопав, удобрив, омолодив гілки. Три відра плодів потім зібрали, людям роздали. Наташа, сусідка з нижнього поверху, узяла трохи й за кілька годин винесла у двір пиріжки з абрикосами. Люди того вечора знову зібралися за столом, згадали минулі часи, коли по-сусідськи ходили одне до одного в гості та накривали "поляни".
Пиріжки з плодів спільних дерев начебто стали для цих людей найпростішою пропозицією дружити.
Ті, хто не платить
Квартплату в будинку не платить 8% мешканців, із ними все закінчується розмовами на лавці у дворі. Анатолій, наприклад, після пари таких сердечних розмов за можливості виплачує борг. Ще одна боржниця за два дні знайшла шість тисяч гривень, коли Володя написав у загальному чаті, що через тиждень починає заміну електрики й не планує підключати до неї боржників.
Іноді голови ОСББ маніпулюють неплатниками, наприклад, не дають їхнім дітям довідки з місця проживання до школи. Але у Вови все простіше. "Багато хто думає, що мине три роки – і спишуться всі борги, але я ж юрист", – каже голова. – Я щопівроку приношу нове повідомлення про наявність боргу і під розпис віддаю. Це поновлює термін позовної давності”.
III
За чотири роки у будинку зробили практично все: холодну воду, опалення, каналізацію, розпочали ремонт перших поверхів у під'їздах, поставили камери, замінили ліфтові станції. Залишилося лише замінити кабіни ліфтів.
Там, де в інших будинках у сміттєприймачах влаштовують комори або мужики п'ють і грають у доміно, на Шолохова в одному під'їзді зробили серверну, в інших виділили місце під зберігання речей для прибирання та снігоприбиральної машини, інструментів, фарб.
Сто тисяч
Навіть понад сто пішло за чотири роки на одну лише територію, а разом із будинком це більше мільйона. Квартплата зараз для перших двох поверхів – 3.90, для решти шести – 4.90 за квадратний метр. У середньому це виходить десь 200 гривень із двокімнатної квартири. До 30 тисяч гривень з усіх квартир. Решта – програма співфінансування, місцеві депутати. Камери в кількох будинках, включаючи тридцять дев'ятий, поставили завдяки Бюджету участі. Там складний механізм голосування, і якби Вова захотів поставити камери лише у своєму будинку, йому ніколи б не вдалося зібрати стільки голосів.
Система така: голосує не кожен будинок окремо, а весь житловий масив, місцева асоціація ОСББ та ЖБК. Ще в районі є школа № 134, у якій Вова є членом батьківської ради. Від району завжди подаються проєкти і по школі, і по ОСББ, тому голосує кожен клас та кожен будинок. Усім разом вдається вигравати.
"Головне у всій цій історії – бути готовим витрачати на будинок свої гроші", – каже Іван, один із найактивніших жителів, який принципово не входить до правління, але зробив для двору майже всі зварювальні роботи та допоміг побудувати дитячий майданчик. Він каже, що майже все насправді робиться власним коштом, але по квартирах гроші ніколи не збирають. Дають хто скільки може. Минулого року так зібрали десять тисяч на снігоприбиральну машинку. Більшість інструменту Володя привіз із дачі. За свої гроші поставив паркан. Інакше зробити все красиво не вийде.
Три бажання
"Люди сказали мені: "Ти все це почав, ти в цьому розібрався, ми тобі довіряємо – давай, ми будемо поруч". Я повірив… Але коли періодично на прибирання нас виходить дві-три людини, і я розумію, що цілий день займаюся цим будинком, а не сім'єю, дітьми… Мені важко. Якби хтось мені сказав, що готовий забрати цей будинок – я тільки за. Я нагадую їм, що вони обіцяли. Кажу: "Ви сказали, що допомагатимете. Де? Де ви були на суботниках? Чому люди не платять квартплату? Правління, ви розбиралися з цим?"
Я часто згадую, що мої повноваження закінчуються щороку 31 грудня. Переобрати мене легко – зібралося правління, проголосувала більшість і прибрали, ні – дочекалися 31 грудня, і повноваження закінчилися автоматично. Перед кожним Новим роком зазвичай говорю так: "Хлопці, мої повноваження закінчуються, обирайте собі нового голову". Вони на це: "Ми не оберемо". "Тоді, – кажу, – у мене є три бажання: затвердіть план роботи на пів року, вирішіть, як працювати з боргами та призначте головного по ліфтах. Тоді залишуся. Приходять через два дні, звітують, що все зробили. Я залишаюся", – Володі подобається цим займатися. Він хазяїн.
Сам собі країна
Завдяки новому голові дядько Толя дізнався, що в нього вдома холодно, бо важка штора закриває батарею, а Лідія Романівна почала викидати сміття лише у смітник, біля якого сусіди посадили троянди, та доглядати квіти.
Люди зрозуміли, що самі відповідають за простір навколо себе.
І допомогла їм це зрозуміти одна свідома людина, яка шість років тому в'їхала в похмурий передостанній будинок на житловому масиві Ломівському.
– Це будинок, де живуть люди, а не якийсь готель. Я заради себе та своїх дітей це роблю, – його ключова фраза, якою ми закінчуємо це оповідання.
