Два тижні тому на Європейській площі з'явився новий вуличний музикант. Якось на Гелловін він отримав безкоштовний шот за костюм Курта Кобейна в чеському барі Mydlo. Зайшов із гітарою, і з боку бару почулося: "О, ти в костюмі Курта, тримай коктейль".
Женя правда вилитий Кобейн. На таврії він об'їхав десятки країн, де грав у парках, біля ресторанів, судів і пабів. Каже, людині без амбіцій не можна бути вуличним музикантом: із цієї "секти" важко виходити.
Ми розпитали, чому страшно стати "вічним аскером, який вийшов грати за пиво та цигарки".
Чотири роки тому Женя Пельтек грав у гурті разом із Максом Івановим, барабанщиком, якого теж часто можна бачити на Європейській площі. Зараз вони друзі, можуть разом приїхати у будь-яке місто, стати на різних вулицях та заробляти.
А спочатку вони грали в Івано-Франківську. Це була осінь 2016 року. Женя співав пісні Скрябіна і раптом помітив чоловіка років п'ятдесяти. Він був пристойно одягнений і тримав у руках фотоапарат. Довго спостерігав, слухав, фотографував. Женя дивився на нього і раптом зупинився посеред пісні, щоб попросити вислати фотографії. Чоловік злякався, думав, що йому забороняють знімати.
Пізніше він наздогнав Женю та Макса у Львові. Там вони познайомились. Фотограф виявився бізнес-тренером із Харкова Сергієм Чумаченком. Тоді він переніс дві операції та приїхав до Івано-Франківська на "реабілітацію містом". Коли побачив музикантів, захотів зробити з ними перше у житті інтерв'ю. "Вони грали з давно забутою самовіддачею. Я був здивований їхньою культурою виконання, – писав потім Сергій. – У кожному новому місті вони з'являються, як ангели Віма Ведерса. З ними до міста приходить дух свободи, забутий більшістю людей".
Вони й досі спілкуються. Завдяки знайомим Сергія у Литві Макс та Женя у 2017-му вперше поїхали грати до Європи.
Зазвичай люди зупиняються біля вуличних музикантів не тому, що ті добре грають, а тому, що у них інша система мислення. Коли менеджери, коучі, продавці, що біжать на роботу або з роботи, раптово бачать людей, які живуть зовсім інакше і при цьому щасливі, у перехожих щось замикає.
Від чого залежить заробіток?
Буває, якийсь самотній чоловік сидить і довго слухає Женю. Сумний вечір, пусте місто. Видно, що людині тужливо. Під настрій Женя грає Yesterday. Чоловік один раз кидає у чохол від гітари 500 грн, другий раз, третій.
Заробіток залежить від того, чи пощастить. Музикантам вигідно грати на днях міста чи на якихось концертах. Коли у Дніпрі виступав Вакарчук, за три години Женя заробив на набережній три тисячі гривень.
Але дивно, що після першого сета музикант зазвичай рахує, скільки він заробив. І якщо далі він отримує менше – йому менше хочеться грати, він іде. Хоча здається, що має бути навпаки – що менше грошей, то більше треба грати.
Щороку Женя їздить у Європу. Не влітку, навпаки, взимку. Щоб потрапити на різдвяні ярмарки. Для музикантів грудень – найприбутковіший місяць. Женя їде до Чехії, бо до гри на вулиці працював там волонтером у клубі для дітей із неблагополучних родин. Його знають у багатьох чеських барах, тож самі запрошують пограти на ярмарках. Буває, що за вечір виходить заробити 500 євро, за ярмарок – 10 000.
Що може образити музиканта?
У Європі можна більше заробити, там не соромно бути вуличним музикантом, але в Україні приємніше грати. У нас одразу збирається великий натовп. Улюблена Женіна аудиторія – чехи та болгари, бо вони "адаптовані слов'яни". У неділю в Чехії музикант грає переважно українські пісні. Якщо у вихідний на вулиці видно юрбу людей – це точно наші. Для більшості європейців неділя – сімейний день, вони сидять удома. Тому якщо на якійсь вуличці багато людей, значить, "починається український п'яний рух. Усі кричать: "Давай Скрябіна". У такі дні Женя грає на дві години менше.
Плейліст підбирає залежно від аудиторії: якщо бачить людину старшу, солідну, починає співати The Beatles, Pink Floyd, Eagles. Для молоді – Arctic Monkeys, Twenty One Pilots, Ed Sheeran. Якщо у хлопців фарбоване волосся – інше. Іноді це працює, іноді ні.
"Я люблю свій плейліст за те, що він сам по собі відсіює бидло. Підходить п'яниця, а я граю Леннона. Він піде. А грав би "Я солдат"?… Зазвичай такі люди збивають інших, закривають особистість самого музиканта. У Макса, барабанщика, є проблеми у Дніпрі біля ТЦ "Європа", тому що місцеві бомжі прямо чекають на нього. І він заробляє там вдвічі менше," – каже Женя.
Він уразливий.
"На тобі п'ять євро і йди звідси, не співай тут", – відрізала якось господарка великого ресторану у Словаччині. У Львові за пісні російською зламали апаратуру, кинули мікрофон. У Полтаві обурилася мешканка будинку, біля якого грав Женя.
Він не грає на тому самому місці, коли до нього підходять незадоволені сусіди. Якщо знає, що хоча б одній людині не подобається, що він тут стоїть, грає на 50% віддачі, постійно аналізує, думає, чи подобається її музика комусь.
Є навіть таке правило: якщо до тебе підходять сусіди – треба або перейти кудись, або валити з міста.
Коли хтось викликає поліцію, вона не може нічого вдіяти, бо в Україні немає закону про вуличну музику. Максимум, що кажуть Жені: "Після 10 не грай, або зроби тихіше". Ще забороняють використовувати підсилювачі, хоча з ними можна грати тихіше, ніж будь-який оркестр без підсилювачів. Виходить, чіпляються не до рівня шуму, а просто до наявності комбіка. І це при тому, що у світі є міста, які налагодили комунікацію із вуличними музикантами. У Дрездені вони мають офіційний сайт. Заходиш, робиш собі онлайн-дозвіл (який потім показуєш поліціянтам), розклад, і знаєш, що шість сетів тобі треба зіграти там, там і там (по пів години у різних місцях).
Як, крім грошей, можна віддячити музикантові?
Того дня у Вільнюсі вже темніло. Женя грав біля місцевого ресторану та помітив, як чоловік кинув у чохол 50 євро. Познайомились. Він виявився петербуржцем. Щоб віддячити музикантові, у цьому ж ресторані купив йому віскі. Женя загрався до 22:02, хоча зазвичай у жодній країні не грає довше, ніж до 22:00. Приїхала поліція. І чоловік із Пітера раптом сказав: "Добре, давай останню, Готель Каліфорнія". Женя відповів, що вже приїхала поліція. Але чоловік не вгавав: "Давай, якщо я з ними домовлюся, ти зіграєш?". Він залишив поліціянтам 50 євро, спокійно дослухав "Каліфорнію", і всі мирно розійшлися по хатах.
Зараз багато музикантів ставлять на комбік табличку зі своїм інстаграмом. Женя теж так робить, тому отримує в direct багато різних "дякую". Але "живі" історії запам'ятовуються більше. Музиканти чекають, щоб їх запросили на каву.
Люди купують лимонадик, пиво, вино, каву, дарують шоколадки. Часто фотографують на полароїд та кидають у чохол знімки. Жені дарували іменний медіатор із підписом.
Між самими музикантами конкуренції практично немає. Хто перший став на "робоче" місце, той його зайняв. Можна домовитись із другом і грати по годині, щоб не втратити місце. У деяких містах є "злі музиканти", які спеціально стають поруч і заважають грати, але їх меншість. Можна ставати в місцях, де зазвичай не грають, і заробляти більше, ніж у популярних. Те саме з містами. Найкраще їхати туди, де вуличної музики немає. У маленьких містах люди не привчені до цієї культури, вони навіть не знають, скільки потрібно кидати, тому роблять це щиріше.
Найбільше вулична музика розвинена у Львові та Києві (де є телеграм-чат з ексель-таблицею, в якій музиканти ділять популярні місця та час), їх наздоганяє Івано-Франківськ. Але Жені сподобалася публіка у Дніпрі, бо тут зайшла фірмА, на відміну від Миколаєва чи Херсона. Ще знайомства допомогли провести у Дніпрі багато барних концертів – у "Бартоломео", у "Білому наливі", у The Rooms, у "Міст-сіті". Грати в якихось місцях Женя погоджується лише якщо йому пропонують більше, ніж він може заробити за цей час на вулиці. Каже, у нас вигідно стояти біля суду, біля будівлі театрально-мистецького коледжу на площі та на набережній (хоча це спірне місце). На набережній багато людей, які закривають особу музиканта. Жені здалося, що там потрібен "двіж". Двіж для вуличних музикантів – це "Батарейка", "Вахтерам", пісні ОЕ та, припустимо, "Пачка сигарет".
Як не соромитися свого стилю життя
Завжди можна підібрати плейліст, який дасть більше заробити. Але Женя намагається собі не суперечити. За стилем життя він західна людина, зовні він Кобейн. Якщо Курт співатиме Кіркорова – молодістю повіє лише під синім кольором настрою. Пельтек не виконавець російських та українських пісень, але ті, що є в репертуарі, йому подобаються.
Вихід на вулицю для музиканта, який не має іншого доходу – це робота. Тобі не хочеться, але ти йдеш. Чотири роки тому Женя вийшов на якусь вуличку, коли його запросили до гурту та сказали, що грошей немає. Він почав і звик. Почав писати свої пісні. Пішов із гурту, але особистість залишилася. Таврія, на якій вони з Максом об'їздили 11 країн і яку кинули на першій-ліпшій стоянці у Словенії, залишилася. Знайомства у всіх ресторанах, барах та на ярмарках залишилися. "На спір" пофарбоване в білий волосся теж залишилося.
"Я знаю, що не так легко зав'язати з вуличною музикою, – каже Женя. – Коли ти звик до легких грошей, піти назад на "Нову пошту" ти не зможеш. Два місяці попрацюєш і повернешся на вулицю. Через те, що у тебе не виходитиме ні в кар'єрі, ні в музиці, ти залишишся вуличним музикантом. Це човен. Тобі треба плисти або до іншого берега, або назад. Є люди, які залишаються посередині. Я хочу, щоб їх теж не напружувала їхня справа".
Женя хоче, щоб в Україні, як у Європі, можна було приходити до батька своєї дівчини, говорити: "Я вуличний музикант" і бачити здорову реакцію. Залишатися тільки на вулиці @mr.peltek не бачить сенсу: хоче записати свій альбом, зібрати групу, заробляти на турах та періодично виходити на вулиці різних міст. Знаючи всі підводні камені цієї роботи, він зробив на Zahidfest цілу сцену для таких музикантів і дав їм можливість показати свої пісні. В інстаграмі він розкручує сторінку @busking.ua – картотеку українських вуличних музикантів. Вони поділяються на амбітних та ні.
"Але якщо людина не амбітна, їй не треба починати. Вона вступить у цю секту, а вийти не зможе. Залишиться вічним аскером, який вийшов грати за пиво та цигарки".
