Місто з історіями, таємницями та містичними легендами.
Дніпро – це не лише індустріальний центр, а й місто, оповите численними легендами та загадками. У його старовинних будівлях і парках минуле ніби оживає, розповідаючи про трагічні події, масонські ритуали та містичні явища. Парк Пам’яті та Примирення, де за чутками блукають душі загиблих солдатів, Потьомкінський палац із його таємничими підземеллями, "Чортів дім" з моторошними маскаронами та скульптурами – усе це лише частина історії, що формує унікальну атмосферу міста.
Парк Пам’яті та Примирення
Парк Пам’яті та Примирення має багату та місцями трагічну історію, яка породила кілька легенд та міфів.
На місці сучасного парку (на пр. Сергія Нігояна) раніше знаходилося кладовище, яке виникло наприкінці 18 століття. На території кладовища була побудована Олександро-Невська церква, де богослужіння проводилися до 1937 року. Восени 1941 року церква згоріла і більше не відновлювалася.
За однією з легенд, під час німецької окупації, в місцевій церкві спалювали тіла дітей і солдатів та створили там братську могилу, хоча документальних підтверджень цьому немає.
Після Другої світової війни були демонтовані надгробки братської могили, де спочивали понад 400 радянських солдатів, а їхні останки залишилися в землі. Це породило чутки про неупокоєні душі військових, які нібито блукають парком у пошуках спокою.
"Так, там були поховання після Другої світової війни, але там точно є з часів окупації італійський цвинтар, фашистський, є фотографії, він був зруйнований. Там навіть стояв меморіал", – коментує дніпровський історик Святослав Чирук.
Ще одна історія парку пов’язана з 1970-ми роками. Бо саме він став місцем злочинів серійного вбивці Олександра Берлізова. Деякі місцеві жителі вірять, що душі його жертв досі не знайшли спокою і можуть проявлятися в темний час доби.
Амурський парк
Також його називають парком Живих і Мертвих. Він має насичену, але у той же час моторошну та трагічну історію.
За деякими історіями, під час Другої світової війни парк став місцем масових розстрілів. Там були вбиті та поховані євреї, роми, а також військовополонені румуни та поляки. Їхні останки залишилися під шарами землі, що додає місцю особливої трагічності.
На території парку також знаходилося італійське кладовище, де ховали євреїв, вбитих нацистами. Сьогодні про ті сумні події нагадує меморіал, розташований у кутку парку.
"Дніпро і Амур були розділені за часів окупації під час Другої світової війни. Чи було там кладовище італійців – невідомо точно. От на правому березі у тому парку Живих і Мертвих, біля автовокзалу, – там було. Щодо євреїв та ромів сумнівно, бо до них ставлення було погане, тому сумнівно, що їх ховали разом з італійцями. Їх ховали на місці розстрілів у загальній ямі", – каже історик Святослав.
У певний період територія парку перетворилася на звалище. Місцеві жителі використовували цю ділянку для викидання сміття, що призвело до занедбання території.
Вже в наші часи зусиллями місцевої громади, зокрема ромської, парк було прибрано. Там встановили кам’яні скульптури на релігійні та побутові сюжети, створені місцевою мешканкою. Після її смерті скульптури занепали, але згодом їх відновили, що додало парку унікального колориту.
Потьомкінський палац (Палац студентів)
Потьомкінський палац, відомий нині як Палац студентів Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, є однією з найстаріших та найзагадковіших будівель міста. Його історія переплітається з легендами про підземелля та таємничі ходи.
Палац був зведений наприкінці 18 століття як резиденція князя Григорія Потьомкіна-Таврійського. Будівництво тривало з 1787 до 1790 року за проєктом архітектора Івана Старова.
Після смерті Потьомкіна у 1791 році, палац довгий час стояв занедбаним. У різні періоди він використовувався як госпіталь та майстерні з пошиття одягу для солдатів. Під час Другої світової війни будівля була зруйнована, залишилися лише стіни та колони. У 1952-му палац відновили за проєктом архітектора Аркадія Баранського та передали під Палац студентів.
Потьомкінський палац оповитий легендами, які додають йому загадковості. Одна з найвідоміших оповідає про підземний хід, що нібито вів із підвалу палацу до берега Дніпра. Кажуть, що він був настільки просторим, що людина могла пересуватися ним у повний зріст.
За переказами, під палацом існують підземелля, де замуровували відьом, які відмовлялися допомагати князю Потьомкіну. Вважається, що вночі можна почути їхні стогони та шепіт. Хоча історично князь не проживав у цьому палаці, легенди про підземні лабіринти залишаються популярними.
"Легенди - це не історичні факти. Тому підтвердити їх неможливо. Але про підземний хід були гіпотези, багато років тому там знайшли провалля і терміново його досліджували і думали, що це та частина підземного ходу про який казали. Але виявилося, що це залишки фундаменту старої будівлі, яка там поруч розташовувалась. Тому реальних фактів про те, чи був там підземний хід - немає", – наголошує Святослав Чирук.
Унаслідок масованої атаки РФ на Дніпро в ніч проти 27 березня 2025 року палац зазнав руйнувань. Вибито повністю більш як 100 вікон, зʼявились нові тріщини і збільшились старі. Розломи зʼявились також на основних несучих конструкціях, лопнули окремі балки, значно просіли перемички дверних прорізів в інтерʼєрах, повідомила Надія Лиштва, начальниця міського управління з питань охорони культурної спадщини.
Будинок в одну стіну
На вулиці Виконкомівській у Дніпрі розташована унікальна архітектурна пам’ятка – Будинок в одну стіну. Ця понад 120-річна споруда створює оптичну ілюзію: з певного ракурсу здається, що вона складається лише з однієї стіни. Цей ефект досягається завдяки особливостям конструкції та розташуванню будинку.
За легендою, колись це був прибутковий будинок і його власник на єтапі будівництва дуже боявся розоритися і тому звернувся до чаклунки, щоб захистити своє житло від злих сил. Вона наклала чари, зробивши будинок "невидимим" для нечисті та зла. Навіть за часів Другої світової війни, коли усе навколо було зруйновано, будинок в одну стіну майже не зачепило. Історик Святослав Чирук ділиться своїми думками:
"Не знаю правда це чи ні. Треба проводити спеціальне дослідження, але легенди про відьом можуть виникати лише з вуст людей, які це вигадали і це не є достовірним фактом".
Цікаво, що подібні "будинки-ілюзії" існують і в інших містах, зокрема в Одесі. Однак дніпровський Будинок в одну стіну залишається маловідомим навіть серед місцевих мешканців, що додає йому особливого шарму та загадковості.
Чортів дім
У самому центрі Дніпра, на вулиці Володимира Вернадського, стоїть будівля, яка вже понад століття привертає увагу своєю загадковістю та містичними легендами. Цей будинок, відомий як Чортів дім або Диявольський будинок. Побудував його у другій половині 19 століття відомий у тодішньому Катеринославі банкір Олександр Івановський. Дім оповитий історіями про масонські ритуали, трагічне кохання та таємничі підземелля.
Особливу увагу привертає фасад будинку, прикрашений маскароном рогатого сатира та скульптурами войовничих валькірій, що надають будівлі зловісного вигляду.
Одна з місцевих легенд розповідає про трагічну долю власника будинку. За переказами, його вагітна дружина вчинила самогубство, дізнавшись про зраду чоловіка. Після її смерті банкір продовжив стосунки з коханкою, яка, як виявилося, була шахрайкою. Вона зникла з великою сумою грошей, залишивши його в розпачі. Вважається, що саме тоді на фасаді будинку з’явилася сумна та одинока сирена, яка символізує покійну дружину Івановського. Також на фасаді з’явилися дві валькірії, які символізують багатолику незнайомку. Є версія, що таємною коханкою банкіра була шахрайка Сонька Золота Ручка.
"Як взагалі ліпнина сама може зʼявитися на фасаді? Це дуже смішна вигадка", – каже історик.
Інша легенда пов’язує будинок із масонськими ложами. Кажуть, що під будівлею існують підземні ходи, які тягнуться від палацу Потьомкіна до Спасо-Преображенського собору, лікарні імені Мечникова та інших будівель на вулиці Старокозацькій. Вважається, що в цих підземеллях масони проводили свої таємні ритуали. І ці ходи дійсно існували, і про це у своїх записках писав історик Дмитро Яворницький.
"Аби перевірити це, треба підіймати запити та архіви Дмитра Івановича Яворницького. Але можу сказати, що у нас масонські ложі були заборонені з 1820 року. Офіційно тоді ніяких масонів після цього не було. Це все вигадки", – наголошує Святослав Чирук.
Нині ж Чортів дім залишається однією з найзагадковіших будівель Дніпра, привертаючи увагу туристів та місцевих жителів своєю історією та архітектурою. Та попри численні легенди, будинок є важливим об’єктом культурної спадщини міста, що зберігає в собі відгомін минулих епох та людських доль.
