Дмитрик, Ягідне і роздача гречки: як волонтерить блогер-мільйонник

Дмитрик, Ягідне і роздача гречки: як волонтерить блогер-мільйонник

Розповідаємо про блогера-волонтера Олександра Заліско.

30-річний Олександр Заліско родом з села Чернівецької області. Він блогер та волонтер. На його рахунку врятоване життя Дмитрика та допомога людям з деокупованих сіл, зокрема селу Ягідному. З початку повномасштабної війни Олександр бував на Чернігівщині, Харківщині, Миколаївщині, Донеччині, в Запорізькій та Херсонській областях.

Далі – пряма мова.

Як було раніше

"Я з часів університету допомагав бабусям, які продають на вулицях квіти. Вони не хочуть просити милостиню і виставляють дуже низькі ціни. Тому доводилося купувати в них оберемки за цінами звичайних крамниць, а потім ще відбиватися від спроб дати тобі 2-3-4 букети замість одного.

Траплялось тоді й зараз, що зустрічаю людину, яка просить грошей. Питаю: "На що витратите?". Він каже: "На їжу". Тоді я йому купую та віддаю великий пакет продуктів. Якось хлопчик підійшов і сказав, що голодний. Пішли з ним в магазин – купив йому два великих пакети їжі, в результаті йому навіть довелося за дві ходки їх відносити додому.

Я брав участь у першому повноцінному волонтерському проєкті 6 чи 7 років тому, коли в рамках курсів лідерства нам, великій групі з кількох десятків людей, поставили завдання на центральній площі міста зібрати гроші на добру справу. Не всі люди були готові давати гроші, але вирішували ми за це допомогою всяких шоу-програм. Пісні, танці, активні знайомства. На нас не реагували агресивно якось – такого взагалі не було. Долучилося багато людей. Все-таки навіть 50 тисяч (а я не пам'ятаю точно, ми зібрали 50 чи 100) на той час були дуже значною сумою. Та й зараз це теж значні кошти – за 100 тисяч вже можна пригнати авто для ЗСУ.

Допомагали і дитячому будинку-інтернату в Чернівцях. Через знайомих дізналися, що там проблеми з абсолютно базовими речами, без яких умови життя не будуть нормальними. Разом з друзями та колегами власним коштом зробили ремонт в санвузлі та на кухні цього закладу, повністю обладнали приміщення, тобто сантехніку змінили, закупили пральні машини тощо. 

У цілому допомога дитячим будинкам – це допомога найбільш беззахисним. Крім того, допомагати дітям це дбати про світле майбутнє. Звісно, це не означає, що дорослим людям я не допомагаю – кожен заслуговує, щоб у важку хвилину йому підставили плече".

Як зараз

"Трохи дивно зараз згадувати події відносно нещодавнього минулого, бо наче й було все лише кілька років тому, але 24 лютого по відчуттях сильно віддаляє всі події, що були "до".

На свій 30-й день народження, в листопаді 2022-го, я організував благодійний аукціон, щоб зібрати 1 мільйон гривень для бійців ССО. На ці гроші планувалося купити спеціальний дрон DJI Matrice 300 RTK та до нього ще камеру Zenmuse H20T з тепловізором, яка дозволяє далеко "бачити", щоб проводити розвідку та коригувати вогонь артилерії.

У березні 2023-го нарешті все було готово, завдяки деяким добродіям мені вдалося купити дрона і камеру за нижчою ціною, ніж планувалося, тому на зекономлені гроші я ще придбав та підготував до бойової роботи пікап Форд".

Гарячі точки 

"Коли їду у гарячі точки, довіряю інстинкту самозбереження – це по-перше. По-друге, якщо мені військові кажуть, що варто надягти бронік і каску, то я такими порадами ніколи не нехтую. По-третє,  завжди залишаюся сфокусованим, якщо я десь в небезпечному місці. 

У Бахмут я їздив з блогером Ігорем Шкільним – він більше відомий як "Зампотех" або "Омелянович". Поїздки з ним – це дуже серйозний досвід. Буду відвертим: страшно, тому що я зазвичай не під’їжджаю до "нуля", а того разу ми були практично біля лінії зіткнення. Але якщо маршрут поїздки реально небезпечний, то я зазвичай не їду сам, а домовляюся з військовими або іншими волонтерами, щоб принаймні від якоїсь точки їхати разом".

Деокуповані села 

"В основному звертаємо увагу на села, тому що деокупація великого населеного пункту – це новина, це хайп, туди всі везуть гуманітарку. Маленькі населені пункти навіть і близько стільки уваги не отримують від волонтерів, а там теж живуть люди. До того ж там залишаються, зазвичай, ті, хто не може виїхати – пенсіонери. 

На деокупованих територіях практично всі враження – болючі та неприємні, але й хороші теж є – це надія на завтрашній день. Вона завжди приходить слідом за ЗСУ, і відчувається, що після всього горя, після всіх страждань люди хочуть жити далі, готові будувати своє є майбутнє…

До речі, в поїздці з Омеляновичем я зняв те саме відео з дідусем з Бахмута. 

Думаю, так в усіх волонтерів – їх зустрічають зі сльозами на очах. Більш емоційно, мабуть, тільки ЗСУ зустрічають на деокупованих територіях, адже ЗСУ – "перші ластівки", які надають допомогу, які дають надію".

Село Ягідне

"Дуже сумна історія – село Ягідне, що на Чернігівщині. Це була одна з моїх перших волонтерських поїздок на деокуповані території, я тоді долучився до волонтерів проєкту "Добробат".

377 людей рашисти тримали в підвалі місцевої школи впродовж 27 із 28 днів окупації. Наймолодшому заручнику було півтора місяця, найстарішому – 97 років. Чимало людей померли саме там, в підвалі, за ці довгі 27 днів.

Одного з місцевих жителів окупанти вбили просто за слова "Слава Україні". Тоді це здавалося зовсім дикістю, а зараз, коли всю країну сколихнуло відео з Олександром Мацієвським – Героєм, який не побоявся сказати "Слава Україні" в обличчя ворогу… Зараз ми точно знаємо, що нас хочуть знищити просто за те, що ми любимо Україну. Це справжній геноцид.

Пізніше ми ще приїздили в Ягідне – село дуже постраждало, тому ми продовжували допомагати місцевим жителям. Окупанти фактично забрали у них все, коли тікали. Вкрали не те що побутову техніку, а навіть постільну білизну та шкарпетки крали – у людей не залишилося просто нічого, а в деяких так взагалі – навіть і домівки немає, тому що їх розбомбили, спалили…".

Дмитрик 

"Думаю, дуже важливим був збір для Дмитрика Жадана, його діагноз – спінальна м'язова атрофія. Батько хлопчик – десантник, який захищає Україну на фронті. Мама – незламна жінка, яка присвятила весь свій час та сили, щоб зібрати кошти та врятувати синочка.

Вилікувати це захворювання може препарат Zolgensma, всього один укол якого коштує понад 2 мільйони доларів. Це величезна сума практично для будь-якої людини у світі, не кажучи вже про звичайну сім’ю з України.

Це були довгі місяці постійних зборів, інформаційної боротьби, різних розіграшів цінних подарунків за донат на благодійний рахунок хлопчика. Особливої уваги в цьому плані заслуговує Інна Скиданюк, моя колега. Вона дуже принципова, дуже добра людина, і саме вона була найбільше "включена" в допомогу Дмитрику. До речі, у них навіть день народження в один день – 1 січня.

І ось, Новий Рік 2023, всі святкують, а Інна мчить до Варшави, щоб зустрітися з цим хлопчиком та якось допомогти нарешті закрити збір на його лікування. На той момент залишалося зібрати ще десь 20 % суми – це мільйони гривень, все ще колосальні кошти. Навіть у мами Дмитрика вже опускалися руки, тому що часу залишалося зовсім мало (препарат можна ввести, коли дитина ще не досягла ваги у 20 кг, а Дмитрик важив вже десь 19-19,3 кг).

А Інна своїми руками зробила диво. По-перше, вона сама зібрала за 1 день 4 мільйони гривень. По-друге, приклад Інни, її енергія, завзятість – це надихнуло маму Дмитрика, надихнуло мене, надихнуло всю команду, і ми дуже активно включилися, щоб все ж таки "добити" нарешті цей збір та дати хлопчику шанс на повноцінне життя.

І зрештою, 29 січня 2023 року на сторінці допомоги Дмитрику Жадану з’явився пост – "Збір закрито".

Ця історія про Інну Скиданюк, яка зробила найбільший внесок в закриття збору, та Дмитрика. Моя роль – пости і сторіс про збір. Ще трошки в порадах друзям і колегам, що і як краще знімати та показувати, але нічого особливого взагалі.

У цілому я зараз роблю те, що можу. Думаю, так роблять майже всі, бо Україна – це країна волонтерів.

Я не хочу "гратися в Бога" і казати, що моя допомога була питанням життя та смерті. Я не рятівник, просто намагаюсь робити добро – стільки, скільки вистачає сил та ресурсів. Я вважаю, що допомога важлива для кожного, хто її просить".

Волонтери не працюють за наймом

"Особисто для мене волонтер – це той, хто вкладає свій час, свої зусилля, свої гроші у щось корисне. Якщо людина заробляє гроші на волонтерстві, то це і волонтерством я б не назвав. 

Але, як на мене, ті, хто забезпечують роботу благодійних фондів, мають отримувати заробітну плату. Інакше за що ця людина житиме? За рахунок привласнення коштів чи майна благодійного фонду? Це мародерство.

Знаю й людей, які працюють в благодійних фондах. Про рівень їхнього заробітку мені невідомо, але ці люди, в основному, теж мають іншу роботу, тому припускаю, що розмір оплати там нижчий, ніж в комерції або навіть на державній службі".

Блогер і волонтер: "Завжди про все детально звітую"

"Сьогодні в Україні блогерів вже сприймають більш серйозно та розуміють, що блогерство – це, фактично, бізнес. Коли я тільки починав цим займатися, то люди взагалі думали, що це за дурня, нащо воно треба і "коли вже нормальну роботу шукати почнеш".

Я завжди відповідально ставився до інформації, яку поширюю, до ідей, які реалізовую. Я не публікую в себе якісь ненадійні "термінові новини", щоб зловити хайп та бути першим. Звісно, десь намагаюся реагувати швидко, щоб бути в тренді, але в цілому завжди думаю про те, щоб не запостити якийсь фейк чи шкідливу інформацію.

За збори коштів я, безумовно, несу значну відповідальність. Тому завжди про все детально звітую – це звичайна волонтерська практика, якоїсь більшої відповідальності, ніж інші блогери та волонтери, я не несу. Тобто вчиняю так, як потрібно, і все.

Важливим проявом моєї блогерської відповідальності вважаю іронічну кампанію 2019 року. Думаю, всі пам'ятають шалені президентські вибори, коли емоції в людей кипіли настільки, що навіть друзі та рідні люди могли сваритися між собою через політичні вподобання.

Моїм завданнямна на той момент було зменшення емоційної напруги серед людей, їх "повернення" до нормального життя, де є багато всього цікавого та зовсім не менш важливого, ніж вибори.

Тому я розвішав по Чернівцях білборди з моєю "президентською програмою", тому я організував в центрі міста великий передвиборчий концерт та роздачу гречки.

Це був гостросоціальний перфоманс, хоч і загорнутий в гумор. Позитивні емоції люди краще сприймають".

Один день з життя Олександра

"Робочий день в мене завжди починається зі спорту о 9 ранку. Якщо я не їду на тренування, то йду бігати або ще щось. Крім того, похід в тренажерну залу – це зустрічі з багатьма людьми, там ми спілкуємося, обмінюємося думками тощо.

Далі в мене робочі зустрічі, хоча зазвичай все відбувається "онлайн". Тобто списуюся з людьми, проводжу дзвінки телефоном або відео, ставлю завдання менеджерам, перевіряю пропозиції та інше.

Цей "робочий час" хоч і виділений окремо в розкладі дня, але праця у мене практично вся в телефоні, тому і зранку, і ввечері, і в дорозі можу працювати.

У цілому в будь-який робочий день в мене може бути зустріч з кимось з моїх блогерів, адже я продюсер блогерів. І це не година, а як мінімум дві – може бути й довше. Обговорюємо робочі моменти, складаємо плани, розробляємо стратегію тощо. 

Якби у мене була просто звичайна робота, то про work-life balance і говорити було б нічого. Але блогерство мені приносить задоволення, тому постійна зайнятість фактично є самим моїм життям.

Дуже хочу в Крим поїхати, коли звідти втечуть рашисти. Поки не знаю, навіщо мені в Крим. Просто щоб подивитися, мабуть, щось відчути. Не знаю, що саме, і поки не відчую – не дізнаюся".

Поділитися: