Чоловік для дітей

Чоловіків, які працюють вчителями у початковій школі чи вихователями в садочку, у Дніпрі одиниці. Вони не бояться жодного дитячого "чому?" та готові до будь-якого дитячого каприза. А ще постійно ловлять на собі зацікавлені погляди тих, хто досі стереотипно вважає, що є "жіноча", а є – "чоловіча" робота. Хоч це було і непросто, ми відшукали двох педагогів, які готові посперечатися з тим, що виховання дітей – виключно справа однієї статі. Чи важко бути вчителем чи вихователем малечі? Як йти за покликом душі, навіть коли зіштовхуєшся з нерозумінням оточення? Яке місце у вихованні дитини має посідати чоловік? Про це читайте в нашому гендерно чутливому матеріалі. Музичний керівник Олександр Сергійович Дніпровський ясла-садок №384 на житломасиві Тополя. У простору залу заходить шеренга з 15 малюків. Під музику вони всідаються на стільці. "Мілано, дивись на Олександра Сергійовича", – одну із дівчаток поправляє вихователька. Після всіх вештань мала вгамовується та починає уважно слідкувати за вчителем. На фортепіано грає чоловік. 30-річний Олександр – музичний керівник у садочку. Заняття розпочинає із пісні, яку діти добре знають. Поспівавши, разом вчать слова нової, а в кінці – танцюють. Усі пів години вимогливий Олександр не дає дітям перепочинку, постійно змінюючи діяльність – у цьому його секрет, як утримати увагу п’ятирічок: "Поспівали, погралися, порухалися. Заняття слід будувати так, щоб діти встигли все, і все це було пов’язано між собою". Бажання працювати з дітками в Олександра Тарасова з’явилося більше 10 років тому. Після 9-го класу думав, куди ж вступати далі. Батьки наполягали, щоб обрав "серйозну" спеціальність. Хлопець розглядав і транспортний коледж, і залізничний, куди подавались однокласники: "Та душа не лежала до цього. Тому прийшов до педколеджу подаватися на вчителя молодших класів. У закладі мені запропонували спробувати себе на музичному відділенні. Хоч зовсім не мав музичної освіти, творчий конкурс склав добре і пройшов". Батьки кілька разів перепитали, чи точно син впевнений у своєму виборі. Вони переконували, що бути музичним керівником – "специфічна" робота, особливо для чоловіка. Крім того, хлопець мав за чотири роки навчання опанувати музичний інструмент. "Та з цим проблем не було. Я грав щодня по дві-три години", – говорить Олександр. Першу роботу чоловік отримав у Партизанському – викладав музику у садочку та школі. Батьки учнів дивувалися бачити чоловіка-вчителя у садку. Проте, всім Олександр охоче відповідав: обрав цю професію за власним бажанням і покликом. "У школі я вів музику з 1-го по 8-ий клас. Коли вперше зайшов у восьмий клас, я не знав, що робити – там всі такі дорослі. Кажу: "Зараз слухатимемо Баха". "Кого?" – вони сидять і дивляться на мене. Їм потрібен той Бах? Потім почав згадувати те, що викладали у коледжі: як зробити урок цікавим. Став додавати ігровий компонент або "конфлікт" – і справа з вчителюванням пішла", – згадує Олександр. За 10 років стажу чоловік працював не тільки у садочку: викладав у педколеджі та трудився у консерваторії. Та від паперової роботи знову втік до садочку – до дітей: "Це творча робота, що одразу дає результат. Його видно по тому, як діти співають, рухаються, ставляться до уроків. Музичні заняття розвивають загальні та фізичні здібності, увагу, мислення, посидючість. Дитина привчається до культури. У неї виховується відчуття ритму та емоційний відгук". Щодня в Олександра Тарасова 4-5 занять з дітьми. Чоловік каже, що грошей за цю роботу вистачає на оренду житла, проїзд та їжу. Змінювати професію він поки не думає, бо дуже любить свою роботу: "Працюватиму з дітьми у будь-якому разі. Бували переломні моменти у житті, коли думав, чи не спробувати щось інше. Але поки ні в чому більше себе не бачу". Чи йдуть чоловіки вчитися на педагогів? Вчитися на вихователів та вчителів початкової школи хлопці йдуть, проте не так часто, як дівчата. Про це розповідає Світлана Михайленко, заступниця директора з навчальної роботи Дніпровського фахового педагогічного коледжу. Серед 595 студентів, що навчаються на спеціальності "Дошкільна освіта", є 8 хлопців. Майбутніх вчителів початкової школи більше: із 411 студентів – 24 юнака. "Досить значна частина вступників розглядає коледж як початкову ланку у здобутті освіти. Бо ми готуємо фахових молодших бакалаврів. А щоб працювати на посаді вчителя початкових класів (відповідно до професійного стандарту), слід продовжити навчання в університеті чи академії. Часто у вишах студенти обирають педагогічну освіту, але щоб потім мати можливість бути вчителем і в початковій, і в старшій школі (наприклад, викладачем інформатики чи англійської). Вони залишаються працювати у старшій школі, рідше – у початковій", – говорить Михайленко. Назарій, вчиться у педколеджі на вихователя18 років"Ця професія подобається мені із середньої школи. Саме тоді в мене з'явився племінник, я багато з ним гуляв і сидів. Мене приваблює, що я можу бути не лише гарним вихователем, а й логопедом (навчаюсь на нього). Готовий допомагати з вимовою малим. Тішить, що з дітьми робота завжди різна. І якщо добре постараєшся, то з них виростуть добрі люди". Олександр, вчиться у педколеджі на вчителя початкової школи18 років"Я сильно люблю дітей, а вони мене. Звик возитися зі своїми племінниками, їх у мене шість. Професія вчителя привабила, тому що можна внести маленьку часточку себе у виховання та розвиток малечі. Велика відповідальність не лякає, проте непокоїть, чи зможу мотивувати учнів та пояснювати все так, щоб воно добре запам’ятовувалося. Зарплатню я маленькою не вважаю. Як на мене, отримувати зараз 10-15 тисяч гривень на місяць – це нормально". Світлана Михайленко переконана, що чоловіки мають бути представлені у вихованні дітей, адже вони дуже креативні та завжди готові пробувати щось нове: "Під час педагогічної практики були випадки, коли студенти-юнаки читають уроки, а діти сидять у захваті – величезними очима дивляться на свого викладача і ловлять кожне слово". Класний керівник Віктор Він міг би бути археологом та викопувати у полях скам’янілості, або ветеринаром – рятувати хом’ячків за операційним столом. Та він обрав стати вчителем у класі початкової школи. "Шкільна директорка порадила піти до педколеджу, щоб в університет вступити одразу на третій курс. Мав би дві професії – вчитель та психолог. Але як став студентом, таку можливість вже скасували... На першій практиці відвідав виховну годину одногрупниці. Тоді до мене підійшов хлопчик і сказав, що хоче бути схожим на мене. Я вирішив: у своєму вихованні я вже не можу нічого змінити, то зроблю це для їхнього", – говорить Віктор Неклеса. У 19 років чоловік під свою опіку отримав майже тридцять першачків. Їх не боявся зовсім, більше непокоївся за батьків: як відреагують на такого молодого вчителя? "Думав, що на першій зустрічі із батьками почую скептичне: "Чого зможеш навчити?". Але якщо спочатку дорослі ставилися з пересторогою, то потім заспокоїлись", – згадує вчитель. Не Віктор Русланович, а просто Віктор – так дітям простіше звертатися – викладає все, окрім англійської та математики. Обов’язково вчить не приховувати те, що не подобається, та завжди висловлювати свої погляди. Діти вдячно тягнуться до чоловіка, на його уроках аж світяться, а у перервах навіть підгодовують – то цукерку принесуть, то яблуко. Деякі дівчатка взагалі закохуються: малюють портрети Віктора, які той всі зберігає вдома. Один із портретів, який подарували Віктору "Пам’ятаю, як спочатку було їм важко – сльози через літери, що не піддавались письму. Казав: "Ходити теж одразу не виходило, але пішов же". Іноді передивляюсь фотографії свого першого випуску. На світлинах з дзвоника мої діти маленькі-маленькі, а тепер вже семикласники – дядьки та тітки ходять шкільними коридорами", – усміхається Віктор. У 25-річного вчителя вже друге класне керівництво – нині навчає третьокласників. Віктор переконаний: в тому, що викладач – чоловік, немає жодної дивини. У 92-й школі Дніпра, окрім нього, працюють ще два вчителя, щоправда у старшій школі. Крім того, Віктор переконаний, що чоловіки у вихованні дітей є надважливими, адже малечі може не вистачати таткової уваги, бо ті зазвичай більше працюють. А багато дітей виховуються в неповних родинах і також потребують додаткового часу поруч з чоловіками: "Я також працюю у садочку психологом. Малюки можуть назвати мене татом. Це сумно, бо я й сам фактично ріс без батька. Таких дітей слід огортати піклуванням з усіх боків. Бо якщо мама може бути поруч до підліткового віку сина, то після йому вкрай важливо, щоб перед очима був приклад чоловіка, котрий може передавати свій досвід". Школу Віктор залишати не думає, для нього це – другий дім. На питання, ким хоче працювати далі, вчитель не скромно каже, що міністром освіти, аби й надалі робити українську освіту кращою. За словами голови правління ГО Gender Stream Ольги Полякової, в Україні зберігається хибне переконання, що чоловік має традиційну роль утримувача, який повинен заробляти більше за жінку:"Така модель не дає самим чоловікам навчитися повазі/турботі/любові. Бо чоловіків, які проявляють емпатію, можуть назвати "м’якими" або "збитими". А коли вони хочуть працювати з дітьми (в садочку, наприклад), громадськість обурюється й не сприймає їх "нормальними". Бо це, на думку суспільства, "збочена" модель поведінки, "жіноча" професія. Тобто, чоловік, який обирає таку роботу, автоматично обирає низькооплачувану позицію, відсутність соціального захисту, та ще "жіночу" безперспективну професію". Чоловік-вихователь – звична справа: данський досвід Як пухкенькі пиріжечки, вдягнені у комбінезони, вони лягають на землю та роблять янголів. Старанно рухаються, щоб точно залишити відбиток. Та навкруги не білий сніг, а вологий бруд. Інші малі рибачать у калюжі, занурюючи туди руки по лікоть. Ще хтось – на тінистих деревах, на які ніхто не забороняє залазити і не бігає поруч із вигуками: "Ну як ти так? Куди ти дивився? Дупа буде бита!". Данський садочок "Вінкельвай" у ХоброЖанна Луковець разом із своїми вихованцямиДанський садочок "Вінкельвай" у ХоброФото: Жанна Луковець Це данський садочок "Вінкельвай" у Хобро, Північна Ютландія. Виховання дітей тут відрізняється від того, до чого ми звикли в Україні, адже в садках чимало чоловіків-педагогів приділяють свій час малюкам. "Якщо запитаєш данців, як вони ставляться до того, що у їхніх дітей педагог або нянь – чоловік, на тебе дивитимуться як на ненормальну", – розповідає Жанна Луковець. Дівчина дев’ять років тому із Сумщини переїхала у Данію, останній рік працює у дитячому садочку. "Йдеш вулицею, а назустріч молодий хлопець везе велику колиску з маленькими дітками. Вони сидять, наче пташенята в гнізді, дивляться на свого вихователя. А той їм увімкнув Metallica або важкий рок. Спершу це було так смішно, так незвично. Я мамі дзвонила і розповідала, що тут педагоги та няні – чоловіки. Адже в Україні це вважається жіночою роботою: "Ну як я піду в садок? Я ж мужик, я піду на завод" – так думають у нас", – розповідає Жанна. Данський садочок "Вінкельвай" у Хобро. Фото: Жанна Луковець У Данії немає стереотипів щодо професій: дітям від народження дають зрозуміти, що ти можеш робити те, що тобі подобається. Тому чоловіки тут працюють вихователями, а жінки з легкістю можуть водити вантажівки. Загалом в системі освіти Данії задіяно до 30% чоловіків. Працюють вони няньками у яслах та педагогами у садочках та школах. Заробітну платню мають на рівні з іншими професіями. Жанна пояснює, що в Данії робота не ділиться на "чоловічу" та "жіночу": "У нас усі чоловіки військовозобов'язані з 18 років. Не хочеш іти служити? Тоді можеш замість одного року в армії два працювати соцпрацівником: допомагати хворим та старим, дітям або людям з інвалідністю. І багато погоджуються. Часто чоловікам це подобається, вони продовжують працювати, а вже далі йдуть вчитися на педагогів та залишаються у професії". Цей матеріал створено в межах проєкту ГО "Інститут розвитку регіональної преси" за сприяння Національного Демократичного Інституту завдяки щедрій підтримці британського народу через Міністерство закордонних справ, у справах співдружності та розвитку. Думки, висловлені тут, належать автору(-ам) та не обов'язково відображають погляди НДІ, Міністерства закордонних справ, у справах співдружності та розвитку або Уряду Її Величності.