Це партнерська історія.
Що буде, якщо я помру, і що таке моє життя, якщо мене не стане завтра? Боляче ставити собі такі питання, особливо якщо ніколи не замислювався про них раніше. Але під час пандемії, а тепер повномасштабної війни, побутові речі стали менш важливими, а ось такі питання час від часу виходять на перший план.
Може, це дивно, але розібратися з ними реально за допомогою філософії, і ми знайшли у Дніпрі трьох людей, які завдяки філософському підходу до життя наважуються на зміни: навіть звільняються з роботи або переїжджають в іншу країну.
Усі герої цього тексту ходять до школи філософії "Новий Акрополь", яка є у 53 країнах. Україна і, зокрема, Дніпро – не виняток. У "Новому Акрополі" простими словами пояснюють, що лежить в основі різних філософських течій, чому треба не стільки читати оригінальні тексти філософів, скільки намагатися жити по знайдених у них ідеях.
"Новий Акрополь" – це міжнародна некомерційна організація, створена Хорхе Анхелем Ліврагою у 1957 році в Аргентині. Діє у 53 країнах. Позиціонує себе як школа філософії, основне завдання якої – показати практичність філософії, як за допомогою неї краще володіти собою, бути активним і корисним світу.
Далі – історії трьох учнів "Нового Акрополя" у Дніпрі. Вони розповідають, які зміни з ними відбулись після відвідування звичайних лекцій з філософії.
Артем, QA trainee (колишній юрист), 30 років
"У нас у юридичній академії все було пронизано ідеалізмом. Ми вчили, що судді – це такі розумні справедливі люди, що у державі – верховенство права. Але коли я випустився, опинився у реальному житті. Почав працювати юристом за часів Януковича, і це була тотальна корупція. Все вирішувалося за гроші, я бачив повну некомпетентність деяких посадових осіб, які просто купували свої місця. Я був шокований, тому захотів змінити професію", – розповідає Артем. Криза у професії три роки тому стала головною причиною, яка змусила його шукати відповіді на різні світоглядні питання. Захотів поспілкуватися на філософські теми, але не в академічному університетському форматі. В інтернеті натрапив на "Новий Акрополь".
"Я думав, що така спільнота людей і такі зустрічі можуть бути десь у Києві, але радий, що це є у Дніпрі".
Навчання у школі для всіх починається однаково: із загального курсу про філософські течії Сходу та Заходу. Артема найбільше цікавив розділ етики: хотів розібратися, що таке справедливість, право, покарання.
"У "Новому Акрополі" я зрозумів, що у кожного є власне коло відповідальності й ти не можеш змінити весь світ і нагодувати всіх дітей в Африці. Натомість у тебе, наприклад, є район, в якому ти працюєш, певний районний суд, і якщо ти зіткнувся у ньому з якоюсь проблемою, треба написати скаргу і спробувати її вирішити. Тільки це у зоні твоїй відповідальності. Не зміна всієї системи. Це класно видно під час війни. Всі ми робимо потроху, але коли всі використовують такий підхід, разом ми змінюємо світ. Це очевидні ідеї, але самому дійти до них не так легко".
У школі Артем остаточно вирішив змінити професію і спробувати себе в IT, бо потрапив у спільноту ідейних людей, які вже по кілька разів наважилися кардинально змінити своє життя. Тим паче одна з ідей, які багато обговорюють у "Акрополі" – пошук призначення. Це не тільки про професію, а загалом про те, яку користь можеш приносити своєму оточенню і для чого ти живеш.
"Ти можеш бути айтівцем, але твоє призначення – бути воїном, скажімо. Є безліч прикладів, коли розробники йдуть на фронт".
Заняття в "Акрополі" загалом відбуваються раз на тиждень. Загальний вступний курс триває у середньому 4-5 місяців (це 20 занять). Абонемент на чотири заняття коштує 350 грн.
Записатись можна тут.
"Я мало того, що скептик, ще й матеріаліст-атеїст. Завжди з недовірою ставився до всіляких релігій і, тим паче, до тих організацій, де є фокус на якійсь конкретній ідеї. Але тут дійсно еклектичний підхід до навчання. Під час війни багатьом більше відгукується філософія стоїцизму, але взагалі вивчали різні течії. У школі бувають навіть окремі лекції, наприклад, з філософії Канта".
Наталя, онколог-мамолог, директорка "Нового Акрополя" у Дніпрі, 38 років
"Мені було 20, я вчилася у медичному виші, і здавалося б, все було добре: робота, навчання, перспективи у кар’єрі, але чогось мені не вистачало. Я ставила собі питання: Якщо людина існує, то навіщо? Якщо людина хворіє, то чому? Якщо людині «судилось» захворіти та померти, то чи можу я в це втручатись? А ще тоді я була закохана у подорожі, але не розуміла, чому мене так тягне мандрувати, що я хочу відкрити. Ходила по різних курсах, психологічних тренінгах", – говорить Наталя.
Приблизно у той самий час, 17 років тому, у парку Глоби вона випадково потрапила на театральну виставу. Це була постановка про героїв давньоіндійського епосу Кришну і Арджуну.
"У Арджуни нечесним шляхом забрали царство його брати…І от він стоїть перед дилемою: воювати, знаючи, що загинуть його рідні, чи підкоритися загарбникам, тим сами підтримуючи несправедливе, шкідливе для народу правління. Далі за сюжетом він сходить з колісниці та каже своєму колісничому: "О Кришна, я не буду боротися". І все, завіса. Мене тоді обурила несправедливість. Його народ, його країна страждає, а він ось так вчиняє. Я не могла заспокоїтися".
За два тижні Наталя побачила афіші лекцій "Нового Акрополя". Прийшла на першу, а там продовження тієї самої вистави. І тут лікарка дізнається, що Арджуна таки буде боротися і переможе.
"Я зрозуміла, що він боровся і переміг, значить і я зможу".
Зараз Наталя очолює дніпровську філію "Нового Акрополя". Говорить, що філософія – це не просто про "зібрались, поговорили на віддалені від життя теми, розійшлися". Це про активні дії. Волонтерство завжди було складовою філософської роботи, раніше воно було пов’язано з поїздками до дитячих будинків, різноманітними екоініціативами. Під час повномасштабної війни у "Новому Акрополі" плетуть маскувальні сітки для військових. Ті дякують "акропольцям" за врятовані життя.
З лютого у школі частіше почали підіймати теми історії та сенсів існування держави, філософії історії, її циклічності, особистої відповідальності за місто та державу.
Ми можемо сказати: "Зараз у моєму житті, у моєму колективі, у моїй країні все не так". Але як має бути? Незрозуміло. Філософія якраз шукає відповідь на це питання. Якщо брудно, я можу схопити віник і почати мести, але якщо я не розумію, що таке порядок, і що я хочу навести, я просто буду підіймати пил навколо себе. Я маю спитати себе, що таке порядок, що і де має стояти, як це – "чисто", яка послідовність моїх дій.
Колишня студентка, а зараз викладачка школи Настя розповідає, що в усіх містах, де є "Новий Акрополь", учні волонтерять по-різному. У Києві допомагають відновлювати будинки (взяли під свою опіку чотири родини у селищі Горенки Бучанського району). У Львові, як і в нас, плетуть сітки. А у Вінниці до 300-річчя Сковороди створюють у місті мурал.
Юля, web developer, 25 років
"Пройти всі випробування і залишитися доброю людиною", – так визначила свою життєву позицію дівчина. Вона підтримує близьку людину у боротьбі із важкою хворобою. Зараз працює айтівкою. А до приходу у "Новий Акрополь" вісім років тому була студенткою психологічного факультету.
"Там (в університеті) курс філософії тривав пів року і не відповідав моїм потребам. Ми просто вивчали історію філософії, але ані світогляд, ані моє життя ніяк не змінилися", – говорить дівчина. Вона прийшла у "Акрополь" за компанію з подружкою. Говорить, виявилося, це простір, де можна себе розвивати та обговорювати власні питання з готовими про це говорити людьми.
Навіть теоретичні заняття у школі умовно діляться на дві частини. Спочатку лектор розповідає, скажімо, про якісь світоглядні позиції буддизму. Далі обов’язково є етап обговорення.
"І от якщо це обговорення приносить користь і нові думки – це показник найвищої кваліфікації лектора для мене", – пояснює Юля.
Психологія може дати певні знання про те, як працює психіка, про різні психічні процеси. Про вплив оточення і звичок на цінності. Філософія ж більше відповідає на питання: "Що є мої цінності? Що особисто для мене є цінним?"
Шукати відповіді на питання та читати тексти різних філософів точно можна і самостійно, без школи.
"Але у ній ти не тільки дізнаєшся про конкретні інструменти, а й знайомишся із людьми, які проходять схожий на твій шлях. Коли я шукала нову роботу, у мене була класна група підтримки", – говорить Юля.
Під час війни побутові речі стали для дівчини менш важливі. Вона почала замислюватися про те, що буде, якщо завтра її не стане.
"А що таке моє життя, якщо я завтра помру? Боляче ставити собі таке питання, особливо якщо ніколи раніше про це не думав… Я думаю, школа може допомогти трохи розібратися з цим. Щоб коли сидів під сиренами, розумів врешті-решт, ПРО ЩО твоє життя".
